Таверна "У Часового Дворфа"

✨Якщо я вже сиджу без світла (хоч воду вернули!) то ви вимушені читати мої думки після прочитання Джина.

Власне перша книга Джина збирає в собі перші чотири томи серії які представляють собою Отоманський цикл в серії і є таким знайомством.

В загальному це непогана еротична пригодницька історія котра не те щоб цінується різних кліше пригодницького жанру. Еротична складова теж гарна, особливо візуальна — малюнок пані Міраллес просто неймовірний.

Але в мене більшу частину час були питаннячка до сюжету та автор ідеї та сценарію — пана Дюфо. Власне це було викликано максимально лютим male gaze'ом автора як на жіноче тіло, так і на жінок свідомих своєї сексуальності, і закінчуючи баченням гаремів.

Вибачте ме, може це я просто виріс в переважно серед друзів жіночої статті тому дефолтно ставлюся до жіночих тем більш прихильно, але протягом читоглядання цього мальопису тема male gaze'у не покидала мене.

По-перше, ця сидяча в печінках традиція зображення жінки, що свідома своєї сексуальності і активно нею користується, як "істоти" що несе небезпеку чоловіку. Знеособлений термін "істота" вжито не випадково, бо в мальописі жінок, які використовую свою сексуальність вже нарікають джином, відрізаючи їх жіноцтва. Та й сам султан називає Жаду, свою фаворитку, своєю найкращою зброєю. Вищеописана традиція відразу витікає в стандартну тему "жінки керують чоловіками завдяки сексу", що не тільки стигматизує вільне висловлення своєї сексуальності зі сторони жінок, а й виставляє їх як маніпуляторок, лихих жінок котрі їбуться тільки коли їм щось треба.

І в мене, як в чоловіка, насправді риторичне питання. Шановні чоловіки, вам серйозно нормально асоціювати себе і створювати чоловічих персонажів котрі готові продаватись за секс? Що ви настільки дурні і не можете контролювати свої бажання, що вам аж настільки легко маніпулювати наявністю сексом? Вам природа дві руки нащо дала?

По-друге, це люта романтизація гаремів від білого автора-чоловіка європейця. Висвітлювання традиції сексуального рабства (чим гареми і є), як чогось шляхетного й традиції якої нам європейцям просто не осягнути. Що жінки були тільки раді перебувати в гаремах, отримували від цього насолоду, і насправді перебуваючи в гаремі жінка могла керувати долями чоловіків і країн (знову ж таки вплив на чоловіків через секс). Весь цей маразм доходить апогею, коли під фінал четвертого тому султан розпускає свій гарем, даруєм їм свободу і гроші, а всі наложниці підбігають до нього і такі "нічьо нам не треба крім бути твоїми наложницями!".

Трохи краще цю тему автор розкриває в гілці онуки фаворитки (факти про життя якої вона шукає), де вона за своїм бажанням (!!!) вступає в гарем, аби підібратися до чоловіка, котрий знає якусь інформацію про її бабусю. Ось там дійсно шлях до "статусу" в гаремі показували більш приземлено і трохи жахаюче (проте все одно з ноткою романтизації коли героїня доходила до рівня фаворитки), на відміну від теми гарему в гілці сюжету, що мала місце в минулому столітті.

Таким чином Джин. Книга перша. доволі гарне еротично-пригодницьке бандесіне зі своїми кліше. Малюнок стовідсотково є найсильнішою стороною твору, поки до сюжету є питання і його треба сприймати з розумінням трьох контекстів: 1. Часу створення — серія почала виходити на початку нульових; 2. Автора — станом на початок виходу серії, 52-хрічного білого автора-чоловіка; 3. Умовної сталості — станом на початок нульових лютий male gaze був умовним стабільним додатком до пригодницьких сюжетів.

❤9👎2

www.tgoop.com/taverna_timedwarf/15730

221 viewsЯр "Дворф", edited  Oct 10 at 10:18

✨Якщо я вже сиджу без світла (хоч воду вернули!) то ви вимушені читати мої думки після прочитання Джина.

Власне перша книга Джина збирає в собі перші чотири томи серії які представляють собою Отоманський цикл в серії і є таким знайомством.

В загальному це непогана еротична пригодницька історія котра не те щоб цінується різних кліше пригодницького жанру. Еротична складова теж гарна, особливо візуальна — малюнок пані Міраллес просто неймовірний.

Але в мене більшу частину час були питаннячка до сюжету та автор ідеї та сценарію — пана Дюфо. Власне це було викликано максимально лютим male gaze'ом автора як на жіноче тіло, так і на жінок свідомих своєї сексуальності, і закінчуючи баченням гаремів.

Вибачте ме, може це я просто виріс в переважно серед друзів жіночої статті тому дефолтно ставлюся до жіночих тем більш прихильно, але протягом читоглядання цього мальопису тема male gaze'у не покидала мене.

По-перше, ця сидяча в печінках традиція зображення жінки, що свідома своєї сексуальності і активно нею користується, як "істоти" що несе небезпеку чоловіку. Знеособлений термін "істота" вжито не випадково, бо в мальописі жінок, які використовую свою сексуальність вже нарікають джином, відрізаючи їх жіноцтва. Та й сам султан називає Жаду, свою фаворитку, своєю найкращою зброєю. Вищеописана традиція відразу витікає в стандартну тему "жінки керують чоловіками завдяки сексу", що не тільки стигматизує вільне висловлення своєї сексуальності зі сторони жінок, а й виставляє їх як маніпуляторок, лихих жінок котрі їбуться тільки коли їм щось треба.

І в мене, як в чоловіка, насправді риторичне питання. Шановні чоловіки, вам серйозно нормально асоціювати себе і створювати чоловічих персонажів котрі готові продаватись за секс? Що ви настільки дурні і не можете контролювати свої бажання, що вам аж настільки легко маніпулювати наявністю сексом? Вам природа дві руки нащо дала?

По-друге, це люта романтизація гаремів від білого автора-чоловіка європейця. Висвітлювання традиції сексуального рабства (чим гареми і є), як чогось шляхетного й традиції якої нам європейцям просто не осягнути. Що жінки були тільки раді перебувати в гаремах, отримували від цього насолоду, і насправді перебуваючи в гаремі жінка могла керувати долями чоловіків і країн (знову ж таки вплив на чоловіків через секс). Весь цей маразм доходить апогею, коли під фінал четвертого тому султан розпускає свій гарем, даруєм їм свободу і гроші, а всі наложниці підбігають до нього і такі "нічьо нам не треба крім бути твоїми наложницями!".

Трохи краще цю тему автор розкриває в гілці онуки фаворитки (факти про життя якої вона шукає), де вона за своїм бажанням (!!!) вступає в гарем, аби підібратися до чоловіка, котрий знає якусь інформацію про її бабусю. Ось там дійсно шлях до "статусу" в гаремі показували більш приземлено і трохи жахаюче (проте все одно з ноткою романтизації коли героїня доходила до рівня фаворитки), на відміну від теми гарему в гілці сюжету, що мала місце в минулому столітті.

Таким чином Джин. Книга перша. доволі гарне еротично-пригодницьке бандесіне зі своїми кліше. Малюнок стовідсотково є найсильнішою стороною твору, поки до сюжету є питання і його треба сприймати з розумінням трьох контекстів: 1. Часу створення — серія почала виходити на початку нульових; 2. Автора — станом на початок виходу серії, 52-хрічного білого автора-чоловіка; 3. Умовної сталості — станом на початок нульових лютий male gaze був умовним стабільним додатком до пригодницьких сюжетів.

BY Таверна "У Часового Дворфа"