Продовжуємо мою подорож творами Муркока, а якщо точніше то квадрологією про Джері Корнеліуса!

Власне, встиг закінчити вже третю частину — The English Assassin. Доволі фрагментарний роман, складений з подій різних всесвітів та різних персонажів.

Самого Джері Корнеліуса в сюжеті практично відсутній — він або лежить не свідомий у труні і його весь час кудись везуть і рятують, або він з'являється в парі розділів про альтернативні версії апокаліпсису. В останньому розділі Джері почесно встає зі труни і перероджується в носія архетипу Пьєро (не питайте, якщо цікаво то читайте самі, але цю фішку більше мають пояснити в четвертому романі).

А рушійною силою сюжету є, власне, широкий набір другорядних персонажів. Від тих хто вже з'являвся в серії — Катрін та Фред Корнеліуси, Уна Персон, архієпископ Бізлі і т.д.; закінчуючи новими для серії персонажами — мати Корнеліусів, майор Ні та полковник П'ят (котрий раптово виявився не руснею, а київським євреєм).

АЛЕ...

1/4

... поговорити я хотів зовсім не про це!

Після закінчення третього роману, мене щось надихнуло більше полазити реальною історією Корнеліуса. І я вийшов на його мальописний слід!

Починаючи з абсолютно звичайних фактів, що Джері є в коміксах Муркока по Елріку і його серії The Multiverse. Переходячи до не дуже мемних фактів, як те, що Le Garage Hermétique пана Мебіуса, в ранній версії виходив як Le Garage Hermétique de Jerry Cornelius в якому головний герой захищав гараж від власне нашого Джері Корнеліуса. Це було можливо через те, що сам Муркок у свій час зробив Корнеліуса умовним open source персонажем (не знаю як зараз, але як мінімум в 2013 році він таким ще був, хоч спочатку концепт твору треба було розповісти Муркоку, як він писав у себе на сайті, сторінка якого вже архівована). Але потім була низка непорозумінь, Мебіусу сказали, що Муркоку не сподобалась його версія Корнеліуса, і Джері зник з наступних видань. Хоча сам Муркок (на тій же сторінці сайту) казав:

I had absolutely no problems with Moebius, who I regard as a friend, but he HEARD (erroneously) that I wasn't happy with Airtight Garage and so changed it. I did not ask him (or want him) to change it but he's a courteous man.

Далі йшли теж не такі мемні факти, що Корнеліус з'являється в декількох томах Ліги видатних джентльменів Алана Мура (чекаємо продовження від Vovkulaka), в міні серії від Тоні Лі Midnight Kiss. І трохи смішно факту, що Ґрант Моріссон взяв Корнеліуса за основу одного зі своїх персонажів, але Муркок не дуже радий цьому факту (з тієї ж сторінки):

Grant Morrison didn't use the name, he jut lifted chunks of books, which I regard as a very different thing, as you can imagine.

2/4

Сама серія виходила у андерграундному британському журналі International Times (більше відома просто як IT), писали сценарій власне сам Муркок в парі з М. Джоном Гаррісоном (відомий британський фантаст, українською наче не видавався), останнього Майкл певне взяв в пару, бо Гаррісон вже писав коротку прозу з Корнеліусом для журналу New Worlds в якому Муркок в свій час був редактором. Ілюстратором всієї цієї біди був Мал Дін.

І це дійсно дуже дивна ультра мемна біда. Починаючи з того, що вона напхана подіями так, що за їхнім порядком тяжко слідкувати. Що дійсно так не тільки через їх частоту, а часто і через чисто номінальний зв'язок між ними. Переходячи до напханості персонажами, котрі приходять і йдуть з сюжету швидше ніж ти їх запам'ятаєш ( тому краще все таки почитати хоча б романи перед тим). І закінчуючи тим, що насправді ці стрипи взагалі ніяк не пов'язані з романом The English Assassin! Це не адаптація, ні сиквел, не спін-офф, серія стрипів просто по фану названа так само! Ну і місцями малюнок дивнуватий, але то вже таке)

Попри це все... Нє, не буди попри це все) Я б чесно не дуже радив, читати ці стрипи. Це хаотична тема зі слабко зв'язаним сюжетом, котра буде цікава от прям дуже глибоким фанатам Муркока, або Джері Корнеліуса.

Але, якщо вам все ж цікаво, то всю серію можна прочитати на архіві журналу IT з 57 по 71 випуски ось тут.

P.S. Якщо вам ну дуже нудно, ще можете спробувати почитати серію стрипів Trudy, що є в тих же випусках. Я так і не поняв, нащо головна героїня там весь час оголена, окрім як дозволеності андерграундного видання і епатажу "нормісів" і чи несе воно хоч якусь вагу для сюжету. Але її як мінімум було пробігати трохи веселіше за стрипи про Корнеліуса).

4/4

✨Якщо я вже сиджу без світла (хоч воду вернули!) то ви вимушені читати мої думки після прочитання Джина.

Власне перша книга Джина збирає в собі перші чотири томи серії які представляють собою Отоманський цикл в серії і є таким знайомством.

В загальному це непогана еротична пригодницька історія котра не те щоб цінується різних кліше пригодницького жанру. Еротична складова теж гарна, особливо візуальна — малюнок пані Міраллес просто неймовірний.

Але в мене більшу частину час були питаннячка до сюжету та автор ідеї та сценарію — пана Дюфо. Власне це було викликано максимально лютим male gaze'ом автора як на жіноче тіло, так і на жінок свідомих своєї сексуальності, і закінчуючи баченням гаремів.

Вибачте ме, може це я просто виріс в переважно серед друзів жіночої статті тому дефолтно ставлюся до жіночих тем більш прихильно, але протягом читоглядання цього мальопису тема male gaze'у не покидала мене.

По-перше, ця сидяча в печінках традиція зображення жінки, що свідома своєї сексуальності і активно нею користується, як "істоти" що несе небезпеку чоловіку. Знеособлений термін "істота" вжито не випадково, бо в мальописі жінок, які використовую свою сексуальність вже нарікають джином, відрізаючи їх жіноцтва. Та й сам султан називає Жаду, свою фаворитку, своєю найкращою зброєю. Вищеописана традиція відразу витікає в стандартну тему "жінки керують чоловіками завдяки сексу", що не тільки стигматизує вільне висловлення своєї сексуальності зі сторони жінок, а й виставляє їх як маніпуляторок, лихих жінок котрі їбуться тільки коли їм щось треба.

І в мене, як в чоловіка, насправді риторичне питання. Шановні чоловіки, вам серйозно нормально асоціювати себе і створювати чоловічих персонажів котрі готові продаватись за секс? Що ви настільки дурні і не можете контролювати свої бажання, що вам аж настільки легко маніпулювати наявністю сексом? Вам природа дві руки нащо дала?

По-друге, це люта романтизація гаремів від білого автора-чоловіка європейця. Висвітлювання традиції сексуального рабства (чим гареми і є), як чогось шляхетного й традиції якої нам європейцям просто не осягнути. Що жінки були тільки раді перебувати в гаремах, отримували від цього насолоду, і насправді перебуваючи в гаремі жінка могла керувати долями чоловіків і країн (знову ж таки вплив на чоловіків через секс). Весь цей маразм доходить апогею, коли під фінал четвертого тому султан розпускає свій гарем, даруєм їм свободу і гроші, а всі наложниці підбігають до нього і такі "нічьо нам не треба крім бути твоїми наложницями!".

Трохи краще цю тему автор розкриває в гілці онуки фаворитки (факти про життя якої вона шукає), де вона за своїм бажанням (!!!) вступає в гарем, аби підібратися до чоловіка, котрий знає якусь інформацію про її бабусю. Ось там дійсно шлях до "статусу" в гаремі показували більш приземлено і трохи жахаюче (проте все одно з ноткою романтизації коли героїня доходила до рівня фаворитки), на відміну від теми гарему в гілці сюжету, що мала місце в минулому столітті.

Таким чином Джин. Книга перша. доволі гарне еротично-пригодницьке бандесіне зі своїми кліше. Малюнок стовідсотково є найсильнішою стороною твору, поки до сюжету є питання і його треба сприймати з розумінням трьох контекстів: 1. Часу створення — серія почала виходити на початку нульових; 2. Автора — станом на початок виходу серії, 52-хрічного білого автора-чоловіка; 3. Умовної сталості — станом на початок нульових лютий male gaze був умовним стабільним додатком до пригодницьких сюжетів.

​​У 90-х майже в кожній квартирі я зустрічала порцеляновий сервіз у вигляді рибок. А зараз дещо рісерчила для подкасту на тему сувенірів і домашніх приколясів та натрапила на цікаве: схожих рибок у вікторіанській Британії часто засуджували проповідники — як аморальну річ! І не тому, що вони призначені для споживання алкоголю — в британських родинах, на відміну від радянських, рибки були вазами, а не графінами. У чому ж тоді аморальність?

У самому дизайні! Як дешеве дерево, пофарбоване під дороге, чи розпис ванної «під мармур», вази у вигляді риб чи шкатулки у вигляді саркофагів створюють атмосферу, в якій толерується не тільки обман почуттів, але й обман у принципі. Борці за «моральний» інтер'єр, наприклад, засуджували дизайн чаші, яку ніби тримає на голові лев (НЕПРИРОДНО!) і наполягали, що на шпалерах мають бути зображені тільки ті предмети, які дійсно можна повісити в кімнаті на стіну (ніяких павичів!) А риба ця ще й скрючена якась, бач.

Ох уже ці дизайнери — «нечестивці і фальшувальники», прямо як фарбувальники у Борхеса.

Скрін із книжки Дебори Коен Household Gods: the British and their possessions.

Всім привіт.
Долучаюся до збору на ремонт корча для співзасновника Vovkulaka.

Загальна ціль: 40 000 грн.
Моя ціль: 5 000 грн.

UPD: Підняли мою ціль до 15 000 грн

Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 100 грн, розіграю подарунки через Monobank після досягнення основної суми збору.

Матимемо ОДНОГО переможця, який отримає:

· Настільна гра Дивні Дива: Догори Дриґом
· дві пачки льодяників Chupa Chups Stranger Things

‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.

🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір.

🔗 Банка: https://send.monobank.ua/jar/9eTAotAkV6

По причині роботи над новим проєктом згадав про цей дизайнерський бенгер

Нагадую про те, що все де триває збір на ремонт корча для співзасновника Vovkulaka в моя допоміжна банка теж!

Авто вже пройшло огляд і загальна ціль збору була вимушено піднята, дуже просимо вас донатити і поширювати збір!

Ну все, моя довга подорож квартетом Джері Корнеілуса овер!

Тепер час братись за моє фенсі видання🙂‍↔️🙂‍↔️🙂‍↔️

Дякуємо всім, хто долучився - завдяки вам потрібна сума зібрана! Ви неймовірні!!!

Корч наразі мандрує від спеціаліста до спеціаліста, тому ми зніматимемо гроші поступово після отримання рахунків від кожного з них. Всі оплати фіксуватимемо у коментарях до цього допису.

Як тільки ремонт повністю закінчиться - ми закриємо банку, додамо звіт, надлишок відправимо на інший збір і наступного понеділка (27/10 ) зробимо розіграш призів.

Окрема подяка нашим друзям, яки долучилися до збору дружніми банками:
· Видавництво Mal`Opus
· Таверна "У Часового Дворфа"
· UAGeek
· Книжкова Драконка
· Smile2You

Всім дякую за ваші донати!!!

Найближчим часом проведу розіграш, ждіть)

♟ Періодично згадую про життя Лорда Дансейні й ті численні гобі, які в нього були (про полювання й ліпку з глини, наприклад, уже виходили дописи). Окрім цього Дансейні був ще й великим прихильником шахів (і президентом Шахової асоціації графства Кент!), навіть створивши свою варіацію гри, що так і називається — «Шахи Дансейні».

Її суть полягала в тому, що зі сторони чорних гравець мав усі фігури, а от той, хто грав за білих, володів армією з 32 пішаків. Від шахів я максимально далека, однак, судячи з відгуків тих, хто грав у цю варіацію, пішаки тут неочікувано по-новому розкриваються, даючи змогу під новим кутом поглянути на класичні шахові задачки. Мета — забрати всі білі фігури, або ж поставити мат чорним. Дансейні придумав «свої шахи» у 1942 році.

📍 Якось йому навіть вдалося зіграти в нічию з Хосе Раулем Капабланкою, котрий вважався одним з найвидатніших шахістів з 1921 по 1927 рік. За це Дансейні дали коктейльний шейкер, який, за його ж словами «був для шахіста таким же не потрібним, як й упряжки для оленів тим, хто живе в країні на Півдні». Цікавий факт, та Дансейні зрештою написав організаторам заходу й попросив замінити подарунок, отримавши зрештою термос, яким він потім користувався 15 років. Ця шахова партія навіть була описана в тогорічній колонці The Times, а самому Капабланці Дансейні присвятив вірш, коли шахіст помер.

♟ Шахи Дансейні любив настільки, що навіть присвячував їм вірші. Один з них — про те, що якби всі, хто хоче завдавати шкоду людству, просто пограли в шахи, то всі міста, що зараз обернулися на пил, стояли б і далі. Оповідання про це він також писав: в The Three Sailors’ Gambit, наприклад, йдеться про трьох моряків, які успішно виграють навіть найскладніші партії завдяки демонічній кулі, що дісталася їм від їхнього капітана, котрий віддав свого часу за цю кулю душу.

В одному зі своїх детективних оповідань (так, що тільки той Дансейні не писав!), навіть можна знайти такий рядок:

«Навіть у десяти вбивствах не буде стількох таємниць, як в одній грі в шахи».

І це тільки й вкотре доводить, що любов до шахів чоловік проніс крізь все життя, вплітаючи її в різні сфери свого життя. А на прикріпленій світлині можна побачити, як Дансейні (сивий чоловік праворуч) спостерігає за грою 👇

А ось і обіцяний розіграш!

Ще раз дуже вдячний за всі ваші донати, всі звіти можна переглянути на каналі Vovkulaka.

Ну і вітаю пана Андрія Ф. з перемогою у розіграші набору по Дивним Дивам!