in book we trust

Вчора подивилась нарешті фільм «Квір» Луки Гуаданьїно, який був режисером «Назви мене своїм імʼям» — екранізації роману Андре Асімана.

Саме завдяки цьому я знала про «Квір». А от того, що це екранізація однойменного напівавтобіографічного тексту Вільяма Берроуза, не знала. Але завдяки «Вбивчим письменникам» Саши Павлової памʼятала про те, що Берроуз убив дружину. А головне — як це сталося. Бо цей, грубо кажучи, «спосіб» декілька разів зустрічається у «Квірі». Наприкінці теж.

Пошукала — і все стало на свої місця. Якщо коротко — якби не вбивство, «Квіру» не було б. Один із свідків, наприклад, надихнув письменника на образ Юджина Аллертона.

Розумію, що дуже багато чого я не зчитала. Ось, наприклад, комаха (сколопендра?), яка зʼявляється у фільмі неодноразово. Пішла дивитись, що маю в бібліотеці з Берроуза і о, так ось же і ця комаха! На обкладинці «Голого ланчу» (на фото).

Відповідно поки дивилась, доводилося багато ґуґлити, як мінімум, бо мені хотілось знати, звідки в головного героя гроші і чому він не в США. Тож цікаво було б почитати «Квір». Але ті, хто слухав наш із Сашою подкаст, знають, що є нюанс. Стосовно творчості Берроуза — знайома я лиш із «Junkie: Confessions of an Unredeemed Drug Addict» (читала ще дуже давно в університеті і російською). Що цікаво, взяла я книжку у хлопця, який читав її на парах. А потім його відрахували, промовчу за що.

Знаєте ви чи не знаєте багато про самого Берроуза, сценарист фільму Джастін Куріцкес уточнює, що: «людиною, якій я мав бути вірним, це персонаж, а не автор». Тому дивіться «Квір». Є за підпискою у Мегого.

Time описав фінальні кадри фільму як ті, що «нагадують нам, що колись, для майбутніх поколінь квір-людей, світло з’явиться з темряви, а самотність вже не буде такою всепоглинаючою». От про це для мене й «Квір» — про всепоглинаючу самотність.

in book we trust

1❤32👍7❤‍🔥5😢2😱1

www.tgoop.com/inbookwetrust/5874

1.66K viewsValentyna Komar, Sep 22 at 16:29

Вчора подивилась нарешті фільм «Квір» Луки Гуаданьїно, який був режисером «Назви мене своїм імʼям» — екранізації роману Андре Асімана.

Саме завдяки цьому я знала про «Квір». А от того, що це екранізація однойменного напівавтобіографічного тексту Вільяма Берроуза, не знала. Але завдяки «Вбивчим письменникам» Саши Павлової памʼятала про те, що Берроуз убив дружину. А головне — як це сталося. Бо цей, грубо кажучи, «спосіб» декілька разів зустрічається у «Квірі». Наприкінці теж.

Пошукала — і все стало на свої місця. Якщо коротко — якби не вбивство, «Квіру» не було б. Один із свідків, наприклад, надихнув письменника на образ Юджина Аллертона.

Розумію, що дуже багато чого я не зчитала. Ось, наприклад, комаха (сколопендра?), яка зʼявляється у фільмі неодноразово. Пішла дивитись, що маю в бібліотеці з Берроуза і о, так ось же і ця комаха! На обкладинці «Голого ланчу» (на фото).

Відповідно поки дивилась, доводилося багато ґуґлити, як мінімум, бо мені хотілось знати, звідки в головного героя гроші і чому він не в США. Тож цікаво було б почитати «Квір». Але ті, хто слухав наш із Сашою подкаст, знають, що є нюанс. Стосовно творчості Берроуза — знайома я лиш із «Junkie: Confessions of an Unredeemed Drug Addict» (читала ще дуже давно в університеті і російською). Що цікаво, взяла я книжку у хлопця, який читав її на парах. А потім його відрахували, промовчу за що.

Знаєте ви чи не знаєте багато про самого Берроуза, сценарист фільму Джастін Куріцкес уточнює, що: «людиною, якій я мав бути вірним, це персонаж, а не автор». Тому дивіться «Квір». Є за підпискою у Мегого.

Time описав фінальні кадри фільму як ті, що «нагадують нам, що колись, для майбутніх поколінь квір-людей, світло з’явиться з темряви, а самотність вже не буде такою всепоглинаючою». От про це для мене й «Квір» — про всепоглинаючу самотність.

in book we trust

BY in book we trust