«Скотомогильник», Дімка Ужасний

Мені було цікаво читати і цікаво, що ж буде далі в кожній історії.

І цілком уявляю собі всі ці сюжети, як реальні. Ну дещо гіперболізовані 😅, як та що про вампіра Юрія Івановича. Страшно не було, якщо що, бо все це виглядає для мене, як великий стьоб. Але, розумію, що так буде не всім. Та зрештою хіба про важливі серйозні теми не легше говорити саме так?

Читала не за порядком, бо почала з оповідання «Зустріч випускників». Бо що може бути «ужаснішим» за зустріч випускників?

В одній прекрасній пісні Курган і Agregat питають «чо битовуха така дурна». От я часто згадувала цей вираз. Бо тут вона як раз часто дурна і жорстока.

У грудях замлоїло. На Макса нахлинув такий жаль, такі туга і сором, що він ладен був зірватися з місця, бігти й трощити паркани, перевертати автомобілі, лупцювати зграї бандитів, аби лише довести синові, як він його любить. Хоча насправді він розумів, що звичайної батьківської турботи було б досить. Спитати, як у школі справи, виконати з ним домашні завдання, сходити в кіно. Коли вони востаннє були в кіно? Пів року тому? Рік?

Бути щасливим так просто, то чому ж так важко? От збірка мені про це. А ще про те, що краще все ж подивитись в очі своєму страху, ніж вічно боятись. Думати про наслідки своїх дій. Всі ми притягуємо собі подібних і світ часом дуже несправедливий, але шанс стати кращим завжди є. Ну якщо ти не на скотомогильнику, звісно.

А ще тепер я знаю, що в Одесі смітники називають інакше, а мед має властивість виштовхувати на поверхню бруд. Тому нічого зайвого там краще не ховайте.

Вибачте за страшне фото. Я все швидко витерла і на обкладинці ні сліду. Збірку можна придбати у «Видавництві Жупанського». За посиланням.

Як мінімум, вона вам треба, щоб зрозуміти, хто стоїть за «Бабаєм».

in book we trust