Прим. пер.

QA · 6

Daria Moskvitina
Що б Ви самі ніколи не взялися перекладати з того, що потенційно можуть запропонувати?

Тут є два пласти: тематичний і стилістичний.

В тематичному плані я не брався би за мракобісся. За книжку, яка не вписується в мою картину світу, більш-менш консервативно-просвітницьку (з поправкою на здобутки новітніх наук про людину). Простіше кажучи, я віддаю перевагу астрономії перед астрологією. Не можна суто заради грошей перекладати те, з чим внутрішньо не згоден, це шкодить перекладацькій душі. Сюди ж іде дешевий селф-хелп у стилі «думай-і-багатій» (про це народне прислів’я «Дурень думкою багатіє»), «трансерфінг реальності» і т. ін. Я вірю в пізнання і науковий метод. Можливо, науковий метод — найбільший здобуток в інтелектуальній історії людства. З цього випливає епістемологічна ієрархія: постмодернізм натякає, що всі висловлювання про людину і світ рівноправні, але я глибоко переконаний, що це не так. Словом, книжка має проходити перевірку на внутрішньому лайнометрі.

Тварини, які їдять усе, в зоології називаються омніфорами — наприклад, ворони або ведмеді. Бути омніфором перекладачу протипоказано. Хорошо, коли складається якесь амплуа, як в акторів. Всесильних і всезнаючих перекладачів не буває — треба знати, з ким себе порівнювати, і усвідомлювати межі можливого. Моє амплуа — складний нонфік, історична література (істфак у собі не проп’єш), біографістика, мемуаристика, історія науки, історія культури, історія ідей, дизайн, архітектура. Вага перекладацької штанги мене не лякає — завжди можна покликати когось на допомогу, зробити кілька підходів, сісти і розібратися. Але колір штанги не повинен викликати огиди.

Зі стилістичним пластом складніше. Є автори цілком «правильні», але нуднуваті. Концептуальних протипоказань, здавалося б, немає, але вдруге їх перекладати не хочеться, і тут уже все залежить від гонорару і умов. Я люблю, коли в книжці є сміх, легкість, дотепність, глибина і парадоксальність думки — словом, краса. З тих, кого я перекладав, «мої» автори: Фейнман, Стівен Хокінг, Чіполла, Талеб, принц Гаррі. Вони стилістично блискучі, перекладати їх приємно. Як казав один з моїх учителів, у хорошій книжці мають бути або жарти, або картинки. Але так щастить не завжди.

Про перекладача і авторів, які йому стилістично не подобаються, є анекдот:

— Маестро, ви так віртуозно зіграли! Це щось неймовірне! Але чому ви під час концерту постійно хмурилися?
— Розумієте, я дуже не люблю Моцарта.

❤87👍26😁15👎1

www.tgoop.com/tut_i_dali_prym_per/990

2.36K viewsedited  Jul 16, 2024 at 07:04

QA · 6

Daria Moskvitina
Що б Ви самі ніколи не взялися перекладати з того, що потенційно можуть запропонувати?

Тут є два пласти: тематичний і стилістичний.

В тематичному плані я не брався би за мракобісся. За книжку, яка не вписується в мою картину світу, більш-менш консервативно-просвітницьку (з поправкою на здобутки новітніх наук про людину). Простіше кажучи, я віддаю перевагу астрономії перед астрологією. Не можна суто заради грошей перекладати те, з чим внутрішньо не згоден, це шкодить перекладацькій душі. Сюди ж іде дешевий селф-хелп у стилі «думай-і-багатій» (про це народне прислів’я «Дурень думкою багатіє»), «трансерфінг реальності» і т. ін. Я вірю в пізнання і науковий метод. Можливо, науковий метод — найбільший здобуток в інтелектуальній історії людства. З цього випливає епістемологічна ієрархія: постмодернізм натякає, що всі висловлювання про людину і світ рівноправні, але я глибоко переконаний, що це не так. Словом, книжка має проходити перевірку на внутрішньому лайнометрі.

Тварини, які їдять усе, в зоології називаються омніфорами — наприклад, ворони або ведмеді. Бути омніфором перекладачу протипоказано. Хорошо, коли складається якесь амплуа, як в акторів. Всесильних і всезнаючих перекладачів не буває — треба знати, з ким себе порівнювати, і усвідомлювати межі можливого. Моє амплуа — складний нонфік, історична література (істфак у собі не проп’єш), біографістика, мемуаристика, історія науки, історія культури, історія ідей, дизайн, архітектура. Вага перекладацької штанги мене не лякає — завжди можна покликати когось на допомогу, зробити кілька підходів, сісти і розібратися. Але колір штанги не повинен викликати огиди.

Зі стилістичним пластом складніше. Є автори цілком «правильні», але нуднуваті. Концептуальних протипоказань, здавалося б, немає, але вдруге їх перекладати не хочеться, і тут уже все залежить від гонорару і умов. Я люблю, коли в книжці є сміх, легкість, дотепність, глибина і парадоксальність думки — словом, краса. З тих, кого я перекладав, «мої» автори: Фейнман, Стівен Хокінг, Чіполла, Талеб, принц Гаррі. Вони стилістично блискучі, перекладати їх приємно. Як казав один з моїх учителів, у хорошій книжці мають бути або жарти, або картинки. Але так щастить не завжди.

Про перекладача і авторів, які йому стилістично не подобаються, є анекдот:

— Маестро, ви так віртуозно зіграли! Це щось неймовірне! Але чому ви під час концерту постійно хмурилися?
— Розумієте, я дуже не люблю Моцарта.

BY Прим. пер.