tgoop.com/project_solaris/12311
Last Update:
Не нам судити, але ми й не мовчатимемо.
Є така категорія родичів – примари. Їх не було після підписання контракту. Не було в госпіталях. Не було з передачами, з обіймами, з «я поруч».
Їх не було, коли він стирав кров із рук. Їх не було, коли він приїздив у відпустку і замикався вдома, бо тіло в тилу, а мозок ще в сіряку.
Вони зʼявляються лише після сповіщення «він загинув, похорони на 12 годину». А раніше не було, бо не встигли, тяжко чи далеко.
Проходить кілька днів після загибелі і ці примари з’являються. З дипломами, з гучними словами, з претензіями і позовами до суду.
«Це мій брат», «Це наш син», «Ми родина героя». І говорять так голосно, наче хочуть перекричати совість. А вона не кричить. Вона мовчить і стискає кулаки.
Не кров робить тебе ріднею. А любов, присутність в житті, пам’ять.
І ні, ми не судді. Але ми були поряд із ними. Ми бачили, хто писав, хто дзвонив, хто підтримував. Ми пам’ятаємо, як воно було за життя. А памʼять вона гостріша за лицемірні слова.
Позор не тим, хто плаче щиро. А тим, хто з’явився тільки на етапі отримання гробових.
BY PETLYARIS DEATH BRIGADE
Share with your friend now:
tgoop.com/project_solaris/12311