PETLYARIS DEATH BRIGADE

Зараз модно бути трохи попаяним, жіночкі та небайдужі падкі на таку хуйню (за версією якраз оцих тіпів) бо одразу ж намагаються врятувати сонечка-захисничка від ПТСР і всього, що його так травмувало. Дехто з сонечок проходив військову службу десь в тилу між дрочільнею, казіком і кав’ярнею, але вже каже: «в мене панічки від бліндажів, і похуй, що я майже їх не бачив». Туди ж потреба прокапатися, яку згадують під час усіх можливих і неможливих ситуацій.

Вони носять форму, щоб грати роль. Втомленого. Зламаного. Обстріляного. Хоча максимум, що стріляло поруч — це двері на базі, які зачинило вітром або прильот в 2 км від располаги.

Є така каста військових — умовно-дотичних та частково вигаданих. Які ночують в тилу, а вранці прокидаються з ПТСРом. Бо вві сні знову пригадали, як їм начальник не дав відпустку на вихідні. Жах.

Ці люди ридають в терапевтів про панічні атаки, хоч найстрашніше, що вони бачили — це прострочений сухпай та потаскану Руслану в Добропіллі. Їм болить, що їх «не почули». Не на фронті — в офісі. Десь між принтером і телефоном. Тепер вони жертви війни». Бо пережили психологічну бойню з кадровиком за УБД по причині аж чотириденного знаходження попід ЛБЗ.

І найогидніше — коли ці актори окопного Голлівуду лізуть в одне інфополе з тими, хто реально пройшов пекло. Хто збирав шматки побратима, щоб його визнали загиблим під час захисту територіальної цілісності, а не визнали зниклим безвісти. Хто не може слухати гучні звуки, бо в голові під біт відстукує пакет Града, який колись скосив пів взвода.

Інколи здається, що деякі сонечки мають не ПТСР, а ПМС — Псевдо-Мілітарний Синдром. Все болить, все тяжко, всюди травми — але бойового шляху як такого й нема))

Ми розуміємо, що грубе слово гсра не подобається нікому, але від того ще ніхто не помирав. Не видумуйте собі психічні розлади на пустому місці, це знецінює людей з абсолютно реальним ПТСР на фоні кривавої війни.

www.tgoop.com/project_solaris/12009

1.2K viewsMay 15 at 10:21

Зараз модно бути трохи попаяним, жіночкі та небайдужі падкі на таку хуйню (за версією якраз оцих тіпів) бо одразу ж намагаються врятувати сонечка-захисничка від ПТСР і всього, що його так травмувало. Дехто з сонечок проходив військову службу десь в тилу між дрочільнею, казіком і кав’ярнею, але вже каже: «в мене панічки від бліндажів, і похуй, що я майже їх не бачив». Туди ж потреба прокапатися, яку згадують під час усіх можливих і неможливих ситуацій.

Вони носять форму, щоб грати роль. Втомленого. Зламаного. Обстріляного. Хоча максимум, що стріляло поруч — це двері на базі, які зачинило вітром або прильот в 2 км від располаги.

Є така каста військових — умовно-дотичних та частково вигаданих. Які ночують в тилу, а вранці прокидаються з ПТСРом. Бо вві сні знову пригадали, як їм начальник не дав відпустку на вихідні. Жах.

Ці люди ридають в терапевтів про панічні атаки, хоч найстрашніше, що вони бачили — це прострочений сухпай та потаскану Руслану в Добропіллі. Їм болить, що їх «не почули». Не на фронті — в офісі. Десь між принтером і телефоном. Тепер вони жертви війни». Бо пережили психологічну бойню з кадровиком за УБД по причині аж чотириденного знаходження попід ЛБЗ.

І найогидніше — коли ці актори окопного Голлівуду лізуть в одне інфополе з тими, хто реально пройшов пекло. Хто збирав шматки побратима, щоб його визнали загиблим під час захисту територіальної цілісності, а не визнали зниклим безвісти. Хто не може слухати гучні звуки, бо в голові під біт відстукує пакет Града, який колись скосив пів взвода.

Інколи здається, що деякі сонечки мають не ПТСР, а ПМС — Псевдо-Мілітарний Синдром. Все болить, все тяжко, всюди травми — але бойового шляху як такого й нема))

Ми розуміємо, що грубе слово гсра не подобається нікому, але від того ще ніхто не помирав. Не видумуйте собі психічні розлади на пустому місці, це знецінює людей з абсолютно реальним ПТСР на фоні кривавої війни.

BY PETLYARIS DEATH BRIGADE