Основною проблемою міністра охорони здоров’я Іллі Ємця є те, що він - видатний лікар.
Ні, це не стаття про “поганого” чи “хорошого” міністра Іллю Ємця - це лонгрід про... однозадачність. Заходь, сідай, знімай маску та кашляй у лікоть: дезинфектора тут немає, це ж МОЗ України, дєтка.

Ні, проблема навіть не в тому, що Ілля Ємець - лікар, а в тому, що він ЗНАЄ, що він - видатний лікар. Бо навіщо тоді він кожен раз, у кожній своїй смішній промові (а більшість з того, що він говорить без прописаних речень - то доволі смішно) повторює оцю мантру: “Я, як кардіохірург”.
Ми майже впевнені, що вдома він говорить так само:- Любий, хочеш салат?- Так, хочу, бо, як кардіохірург...

Ілля Миколайович фіксується на тому, що знає і вміє: на скальпелі, тонкій і важкій роботі хірурга та управлінні великою лікарнею, що зветься “Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії”. Йому це подобається - а кому не сподобається почувати себе першим-після-Бога, гранітним авторитетом, Великим та Могутнім, бронзовим бюстом самому собі? І оце “подобається” зіграло з ним злий жарт при його другому пришесті в міністри: він банально не потягнув. Бо поганий? Ні. Бо - однозадачний.

Міністерство - це не медицина, це ГАЛУЗЬ, яква складається з сотень елементів, окрім власне медичної допомоги, на якій Ілля Ємець знається (тільки на якій і знається, будемо відвертими). Ці сотні напрямків фізично дуже важко охопити, доводиться думати про десятки речей одночасно, миттєво переключатися з питань медзакупівель - на орфанних пацієнтів, через секунду - на проблеми інтернатури, потім знову на орфанників, потім на трансплантацію, тут же - на eHealth, і десь між усім цим треба ще хоча би спробувати зрозуміти, чим саме займається Національна служба здоров'я України. Хоч трішечки. Хоч на краплинку, дєтка.

Все це Ілля Ємець, скажемо прямо - не тягне. Та й не намагається. Гра в “рятівника нації”, нагнітання істерії навколо складної, та все ж не фатальної проблеми, створення потрібного, але створеного з критичним запізненням “надзвичайного штабу”, йому відверто подобається. Ілля Миколайович просто видаляє зі своєї реальності всі проблеми, окрім коронавірусу, продовжуючи свою каденцію за схемою “я цього не бачу - значить цього не існує”. І ось у цьому криється друга його проблема: заступник міністра Віктор Ляшко.

Бо Ляшко, як це не дивно, абсолютно справляється з покладеним на нього недолугим званням, яке нічого не варте, “головного державного санітарного лікаря України” (щоб ви знали - це словосполучення абсолютно нічого не означає, і назва придумана “з голови”, щоб людям у телевізорі подобалося). Ляшко нормально комунікує з приводу короновіруса, не плутається в термінах, може відповісти на поставлене питання і навіть не виглядати при цьому як Бонапарт у відставці, розбирається в поточній ситуації та, і це основне, НЕ НЕСЕ МАЯЧНІ. Для цього уряду - це вже високий рівень, і недаремно новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль поки що не звільняє колишніх заступників вже ексміністерки (а зараз - чомусь телеведучої) Скалецької: і Коваль, і Шевченко, і Семиволос продовжують бути заступниками міністра. І це теж поки що рятує МОЗ України від безславної, але гучної загибелі від кашлю та отруєння дезинфектором. Прем’єр-міністр це розуміє, Кабмін це розуміє, МОЗ України це розуміє, і люди, які щодня дивляться в телевізорі виступи Ємця - це вже теж розуміють.

Навіть нав'язати Генеральному директору ДП “Медичні закупівлі України” “свою людину” у Іллі Ємця не вийшло, хоч і пообіцяв близькому другу (медзакупівлі - це золота жила галузі, це мільярди гривень). Цілий міністр - і не зміг. А “не зміг” - бо це не рівень міністра, і галузь - то не просто дуже велика лікарня, де вдячний пацієнт заносить пакет, а медсестри шикуються біля стін, коли Великий та Могутній пропливає коридором. Це МОЗ, дєтка, це вертикаль з кількасот тисяч людей, не рахуючи хворих, майже хворих і поки що недообслідуваних.

А пакетів вже немає.

Несемося.
Встановлено новий рекорд України на посаді Міністра охорони здоров'я України.
26 днів - такого ще не було.

Несемося.
У міністерстві знову новий очільник, але у всього апарату немає часу ні радіти, ні сумувати.
Той обсяг завдань, який зараз обробляється експертами та спеціалістами просто не лишає часу на те, щоб підняти голову і відреагувати.

У нас новий міністр. Можливо будуть нові заступники. Скоріше за все - будуть нові правила та підходи. А апарат міністерства як працював за чотирьох, так і продовжує працювати.

Пандемія? Коронавірус?
Та впораємося!

І нічого що у кожному підрозділі скажена нестача кадрів, і дехто вже ледь не ночує прямо в будівлі міністерства.
Разом з тим, рішення про пріоритезацію завдань міністерства приймати нікому. Окрім критично важливої роботи з реагування на пандемію, співробітники МОЗ України мають вчасно та якісно виконувати і інші завдання: вчасно закривати контролі по депутатським зверненням, запускати нікому наразі не актуальні електронні лікарняні в обрізаному напів живому функціоналі, виписувати окремий порядок направлень в Феофанію, відбиватися від закидів корупційних монстрів Олександра Чумака та Галини Довганчин, які таки поселилися в МОЗ України, та не забувати заповнювати щотижневу табличку для державного секретаря міністерства Інни Солодкої про кількість здійснених пуків та підписаних документів.

Несемося.
Що нам новий міністр?
Ми уже загартовані таким трешем, що мало кому снилося в страшному сні.
Одна надія на те, що із новий міністром охорони здоров'я України Максимом Степановим в міністерство зайде і адекватний та поміркований керівник апарату (державний секретар), повернеться адекватна штатна структура та екстрено розпочнеться підсилення кадрового потенціалу.
Але то поки лиш мрії.

Ми вже і самі не можемо розібратися, хто зараз в Міністерстві охорони здоров'я України є в заступниках міністра.

Після відставки уряду Гончарука весь склад Кабінету міністрів, за законом, має піти з ним. Заступники міністра теж. Тоді всі написали заяви на звільнення. Вони лежали в Кабінеті міністрів весь час каденції вже теж ексміністра Іллі Ємця. Тоді ж призначили Ірину Микичак першим заступником міністра. Але нікого не звільнили.

Сьогодні на засіданні Кабінету міністрів знову призначили Ірину Микичак, але вже не першим, а просто заступником, а також Олену Теряєву та Світлану Шаталову. Дві останні працювали разом з міністром Максимом Степановим в Одеській ОДА.

Кого звільнили поки не ясно. Андрій Семиволос та Дмитро Луфер вже написали на своїх фб-сторінках про своє звільнення.

Чекаємо завтра, щоб провести перепис заступників міністра охорони здоров'я України.

Скучили?

Можливо ви подумали, що ми зникли, але ніт, ми просто не мали вільного часу, бо працюємо над тим, щоб система охорони здоров'я остаточно не завалилась.

Тепер коротко про основні події, що відбулись.

- Все ще міністр охорони здоров'я Максим Степанов повернув стару штатку і не став вводити того мутанта структури, якого придумала ексміністерка Зоряна Скалецька та державна секретарка Інна Солодка. За це подяка, бо це могло стати останнім цвяхом для роботи МОЗ України.

- Нова команда заступників на голову вища за попередніх заступників Скалецької, які здебільшого були випадковими людьми та не особливо розуміли, куди вони потрапили і що робити. Разом з тим серед них все ще немає людей, які могли б створити щось принципово нове.

- Державна секретарка Інна Солодка продовжує залишатись найбільш деструктивним елементом в МОЗ України. І якщо на початках нового міністра вона зменшила рівень визгу та децибелів при спілкуванні зі співробітниками МОЗ України, то тепер все повернулось на попередній рівень. Рівень її несприйняття серед співробітників настільки великий, що це вже створює проблеми для міністра. Тому стає все цікавіше, хто кого перший витулить з міністерства - Степанов Солодку чи вона його.

- З кадрових змін найбільш суттєва - звільнення генерального директора Директорату громадського здоров'я Андрія Скіпальського, який не спрацювався із заступником міністра Віктором Ляшком та не встигав за його темпом. Навряд чи це до чогось доброго призведе, так як цю кадрову втрату не вийде адекватно компенсувати. Крім того, це явно демотивувало його співробітників, які тепер або переходять в інші директорати, або йдуть в інші міністерства. Але і тут не обійшлося без державної секретарки Інни Солодкої, яка просто не підписує заяви працівників на перевід.

- Ну і звісно топ-тема обговорень. Дійсно все ще міністр охорони здоров'я Максим Степанов та його заступники планують повернути на 2020 рік фінансування лікарень за "історичним принципом". Це означає, що лікарні будуть отримувати і далі кошти за "ліжка", а не за надані медичні послуги. Для неефективних закладів це дуже гарна новина, яка продовжить їхню стагнацію, а для ефективних - дуже погана, бо вони втратять ресурс, необхідний для лікування пацієнтів.

Для самих же пацієнтів це означає, що для них все буде так само як і попередні 30 років.

Для замилювання очей міжнародним донорам та партнерам ці кошти планується і далі направляти через Національну службу здоров'я України, але доведеться розірвати усі договори і переукласти нові (без приватників та без майже всіх пакетів медичних послуг). Але найцікавіше, що підготувати нову фінансову модель банально нікому. І спроба якось пробігтись між краплинок банально завалить систему.

Чому важливо стежити за руками не тільки під час гри у покер, а й в час, коли з вами грають у чапаєва.

Вже майже півтора місяці наші медики чекають обіцяну все ще чомусь міністром охорони здоров’я України Максимом Степановим надбавку в розмірі 300%. Правда досі ніхто точно сказати не може, від чого саме ці 300% рахувати. Від зарплати, від окладу, їх треба додавати до зарплати/окладу чи множити. Як її рахувати, за відпрацьований час чи за весь місяць?

Існує кілька документів, які регламентують цю виплату. Пара наказів, пара законів, пара постанов Кабінету міністрів. Часто ці документи суперечать одне одному. Турборежим в дії. Регіони не можуть розібратися, згідно з яким документом їм виплачувати зарплату своїм медикам. І виплатити треба так, щоб потім не прийшли правоохоронці і не вказали на нецільове використання або розтрату.

До речі. Всі говорять про доплати медикам за боротьбу з коронавірусом, але чомусь забувають, що в документах написано “медичних та інших працівників”. Так що тут держава може ще довго розгрібати оце “інших працівників”, бо під цю категорію можна вписати дууууже багато людей. Чи знайде Кабмін на них кошти, якщо не може знайти навіть на медиків? Риторично.

Давайте поговоримо тепер про гроші.

На другий день своєї роботи чомусь досі все ще міністр Степанов заявив, як доконаний факт: “Ми втричі збільшили оклад медпрацівникам, що борються з COVID-19. Вже за березень медичні працівники України, зайняті лікуванням пацієнтів з лабораторно підтвердженими випадками COVID-19, отримають доплату в розмірі трьох посадових окладів.”

На наступний день, 3 квітня, в ефірі “Право на владу”: “Сьогодні наша головна мета – захистити наших лікарів, санітарів, водіїв екстреної медичної допомоги та інший персонал. Це дуже важливо. Людям, які працюють з коронавірусом збільшуємо заробітну платню до 300% і до 200% певним категоріям. Це рішення вже прийнято і сподіваюся, воно допоможе покращити ситуацію”.

13 квітня: На найближчому засіданні Уряду буде внесено зміни до постанови щодо остаточного врегулювання питань з надбавками до заробітної плати медичних працівників.

18 квітня: Заробітна плата лікарів, які працюють з хворими на COVID-19, має зрости до 300%, точні суми буде зазначено в договорах. Нарахування цієї заробітної плати будуть здійснювати головні лікарі медичних закладів.

21 квітня на сторінці МОЗ України: МОЗ передбачило достатньо коштів, щоб підвищити заробітну плату всім без винятку медичним працівникам, які лікують хворих на COVID-19. Підвищення становитиме до 300%. На виплати з квітня передбачено 15,8 млрд грн. Кошти за березень уже пішли в регіони, а механізм підвищених виплат з квітня буде ухвалено на засіданні Уряду 22 квітня.

Що ж відбувалось ці три тижні з грошима, поки все ще міністр розказував, що всі необхідні рішення вже прийняті, і звідки реально візьмуться гроші на 300% зарплати медикам.

25 березня Кабінет міністрів приймає постанову № 250. Ця постанова розподіляє медичну субвенцію в регіони і чітко описує, на що її можна витратити. Офіційно звучить так: “на здійснення підтримки окремих закладів та заходів у системі охорони здоров’я”.

Отже, кошти за цією постановою можна спрямувати в:
- будинки дитини, заклади служби крові, медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, бази спецмедпостачання;
- патолого-анатомічні бюро;
- заклади з надання психіатричної допомоги
- лікування хворих на цукровий діабет інсуліном та нецукровий діабет
- центри громадського здоров’я по всій країні.

І найголовніше: на “підтримку окремих закладів охорони здоров’я, які надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, з метою недопущення виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам таких закладів та нарахувань на неї”.
👇

👆
Заклади з останнього пункту - це саме ті заклади, які “просідали” після 1 квітня. Тому було рішення про виділення субвенції їм в розмірі 905 млн грн на три місяці. Тобто це така подушка, яка мала дозволити їм протриматися якийсь час, щоб прийняти рішення, як вони будуть жити далі - чи перепрофілюватися, чи приєднатися до іншого закладу. Ці 905 млн взяли саме з тих 72 млрд, які в цьому році закладені на Програму медичних гарантій, тобто на реформу, тобто на тарифи для закладів, які мали виграти від реформи. Загалом з Програми медичних гарантій “вийняли” більше 1,5 млрд грн, щоб віддати тим закладам, які не підготувалися до реформи за 2,5 роки, на 6 місяців програми реімбурсації інсулінів та на заходи з примусового утримання.


2. А тепер звертаємо особливу увагу на руки.
15 квітня в цю постанову вносять зміни і “дозволяють” використовувати кошти з неї на виплату 300% зарплати медикам за березень.

Використовувати кошти дозволяють. Але не додають ні копійки на це.

І тепер регіони постають перед дуже важким вибором: з якої статті цією постанови забрати кошти і спрямувати їх на виплату 300% зарплати медикам.

Інсулінів? На фінансування яких регіони щороку жаліються, а люди виходять на мітинги. Психіатричних закладів? Тих самих, які “внаслідок реформи” закриються, і всі психічно хворі опиняться на вулиці.

Чи з грошей на підтримку закладів, які просідають після 1 квітня? Оце виглядає найбільш реалістично.

І після всього цього ще поки чомусь міністр охорони здоров’я Максим Степанов заявляє, що реформа погана, бо 332 заклади мають закритися. Він це заявляє ротом, а руками забирає в них фінансування.

То з цих двох: реформа і міністр, чи справді погана реформа?

В керівництві МОЗ України знову зміни. І жарт державних службовців, що прізвище міністра запам'ятають, коли він хоча б пів року пропрацює, вже не виглядає, як жарт.

Звільнили з посади першого заступника міністра Олену Теряєву. Мали призначити Ігоря Іващенка. (Чекаємо публікацію офіційного підтвердження цього призначення). Журналісти вже накопали багато цікавої інформації про нового заступника. Почитайте.

Але є цікавіша новина.

Вчора поки що міністр охорони здоров'я Максим Степанов провів співбесіди з трьома кандидатами на пост голови Національної служби здоров'я України. Це ті троє кандидатів, які пройшли через конкурс ще взимку. НСЗУ - це організація, яка реалізовує медичну реформу. В ній зібрана команда професіоналів, які в часи постійних качєль в МОЗ України, продовжували робити свою роботу, боролись з тим же МОЗ України, щоб жодна копійка платників податків не була використана неправильно, справно сплачувала закладам за надані нам всім послуги як на первинці, так і в поліклініках та лікарнях.

Все ще міністр вирішив, що люди, які вже не перший рік займаються змінами в системі охорони здоров'я не підходять на цю посаду. Тому "переможця конкурсу не визначено" - сказав він сьогодні на засіданні Кабінету міністрів. І повідомив, що потрібно призначити когось без конкурсу. Зміни до Закону про державну службу це дозволяють.

Тепер давайте стежити за руками - кого ж призначать за цією скороченою процедурою на одну з ключових посад в системі охорони здоров'я. Винесення кандидатури обіцяється вже через тиждень.

І коли зміни в МОЗ України є постійними, що вже і дивуватися неможливо, то саме НСЗУ справляла враження того єдиного надійного оплоту, який витягне на собі цей важкий період.

Чого тепер чекати українцям, пацієнтам, лікарям? Чогось хорошого очікувати не варто. Це абсолютно точно. Маємо потенційний ризик отримати ще одну таку ж "підбиту", як і МОЗ України, організацію зміною голови у відповідальний момент запуску реформи та пандемії.

Призначення керівника Національної служби здоров'я України очікувано перетворюється у фарс.

Нагадаємо, що раніше поки ще міністр Степанов відмовився визначитися з переможцем конкурсу на голову НСЗУ. 

Вибір у нього був наступний: т.в.о. голови НСЗУ Оксана Мовчан, заступниця голови НСЗУ — Наталія Рябцева та керівник договірного департаменту НСЗУ — Андрій Віленській. Фактично поки ще міністр мав обрати з тих людей, які були архітекторами реформи фінансування системи охорони здоров'я та творцями НСЗУ. Без перебільшення — одні з найкращих кандидатів серед усіх можливих у цій країні.

Але він вирішив, що вони не достойні, та це, очевидно, пов'язано не з їхнім професіоналізмом, а з бажанням міністра призначити свою людину. Добре знайоме для нашої країни переважання особистої відданості над професіоналізмом.

Дивно, чому в такій ситуації президент Зеленський дивується кадровому голоду в країні? Може тому, що всі призначення на топпосади перетворились у фарс, особливо, коли це стосується "карантинних призначень", і пристойні люди просто не хочуть у цьому брати участь?

Але найкумедніше те, що документи на участь у "конкурсі" вже подав Олег Петренко (екскерівник НСЗУ). Про що він заявив публічно. Його мета очевидна — показати, що це фарс, бо всім відомо, що він найкращий. Але оберуть когось іншого. Наприклад, якогось керівника структурного підрозділу Одеської ОДА чи когось з теперішніх заступників поки ще міністра Степанова.

Крім того, вимоги до кандидата прописані таким чином, що це може бути лише досвідчений державний службовець, а не людина з приватного чи громадського сектору. У вимогах також написано про необхідність (як альтернативу) досвіду у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення у 3 роки, але Закону України "Про державні фінансові гарантії" менш як 3 роки, а до того взагалі не існувало такої галузі.

Тому скоріш за все Олег Петренко буде відкинутий з формальних причин, адже у колишнього голови НСЗУ немає такого досвіду роботи, так само як і у екскерівниці Директорату стратегічного планування та євроінтеграції МОЗ України Ірини Литовченко, яка вже також заявла про участь "у конкурсі".

Але перелік потенційних учасників "конкурсу" може стати ширшим та цікавішим, але не варто про це ще писати, щоб не наврочити.

Проте далі — більше, передача в ручне управління 72+ млрд грн не може не почати турбувати міжнародні фінансові організації та міжнародних партнерів, які кредитують економіку України. Тому крім публічних заяв у найближчий час можуть бути цілком очікувані лящі по обличчю у вигляді відтермінувань допомоги. Вже на наступному тижні зможемо побачити, як поки ще міністр Степанов буде пояснювати чому якийсь (-ась) ноунейм з Одеської області чи ДП "Поліграфкомбінат Україна" кращі за Олега Петренка.

Крім того, призначити керівника НСЗУ (без жодної експертизи та поваги від колективу)  — це ще не взяти НСЗУ. Досвід МОЗ України показує, що блокувати недолугі ідеї керівництва можна доволі довго та успішно. А вже через місяць чи два карт-бланш завершиться, і відбудеться зміна керівництва.

​І знову знизу постукали.

Ви тут сперечаєтеся на тему брехло чи не брехло поки що міністр охорони здоров'я Степанов, а ми тут знаходимося у стані глибокого занепокоєння з приводу психічного здоров'я керівництва міністерства.

Кілька днів тому все ще міністр в прямому етері доводив факт присутності відсутнього на ​​сайті міністерства наказу. Але не довів. Бо його там не було.

Це могло трапитися з багатьох причин:
- його не хотіли публікувати,
- його забули опублікувати,
- або... або заявка на публікацію наказу лежала на пошті виконавця-підрядника, якому вже п'ять місяців не сплачують за послуги, бо МОЗ України не уклало відповідних договорів.

Щоб там не трапилось початково, відразу після етеру поки що міністр Степанов показав певним людям "кузькину мать", і вони хутко напружили того бідолашного виконавця-підрядника і, вуаля, наказ уже є на сайті, й офіційні комунікації починають брехати, що він там і був.

Отож про що ми?

Про неспроможність забезпечити внутрішні процеси роботи. А чия це задача? Здогадалися?

Але сумна доля бідолашного наказу про розподіл бідолашних якіснодорогих костюмів - то лише затравка нашої історії.

Так співпало, що на наступний день після такого публічного епік фейлу в МОЗ України почалися неймовірні "покращення" ефективності роботи державних службовців.

"Ефективність кого?" - запитаєте ви. Так. Почали покращувати нашу ефективність - тієї жменьки камікадзе, яка ще не написала заяву на звільнення та не послала все під три чорти внаслідок попередніх покращень.

Як покращувати? А дуже просто - пані Інна Солодка (та, що поки що державна секретарка МОЗ України) дала резолюцію налаштувати особливий доступ співробітників міністерства до документів в електронній системі документообігу.

Що це значить? А це значить, що держслужбовці МОЗ України в системі бачать тепер лише ті документи, які вони самі створювали або на які мають резолюцію.

І що тут дивного? Дивного - нічого. Це просто глобальний, епічний та всепоглинаючий триндець.

Документи з грифом ДСК (для службового користування) ніколи не були доступні всім співробітникам і циркулювали міністерством за окремим порядком в паперовому вигляді відповідно до доступів.

Нефіналізовані проєкти документів в системі - теж завжди були доступні лише причетним до їх створення та погодження співробітникам. Навіть внутрішні службові записки ми не бачили "чужі" - тільки адресно та за резолюціями.

Загальнодоступними завжди були саме документи (листи/накази/доручення та інше), які цілком та повністю підпадають під визначення ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

Зараз стало зрозуміліше?

Співробітникам міністерства закривають доступ до документів, на доступ до яких вони мають право не лише як співробітники, а й банально як громадяни України. І тут у нас виникає логічне запитання щодо психічного здоров'я тих, хто придумав і прийняв таке рішення.

У більшості з нас сьогодні виявився доступ, лише до тих наказів, в створенні яких в системі ми брали участь. Нам навіть написати це важко. Тобто, головний спеціаліст міністерства, щоб дізнатися про те, які НПА були випущені міністерством має йти на сайт МОЗ і шукати їх там? А якщо не знайде? Бо трапилося щось на зразок того, що ми описали на початку.

Інституція, яка виконує стратегічно важливу роль в поточній ситуації з COVID-19 і імплементує одну з головних трансформацій останніх років - намагається позбутися навіть тих співробітників, які ще залишилися. Бо кому цікаво їхати на велосипеді, який горить серед лісу, який палає і в процесі отримувати палкою то по голові, то по спині. І кожного разу тебе б'ють все сильніше, і все більш сучковатою палицею.

І при цьому - весь період карантину половина міністерства працювала понаднормово, і лише невелика частина мала змогу працювати дистанційно. Питання логістики співробітників співробітники вирішували самостійно. Хтось кооперувався з колегами, хтось вимушено віддавав кровні за таксі.

Ми довго сумнівалися, чи потрібно в паблік озвучувати банальні життєві проблеми чиновників, але вчора терпець увірвався. 👇

👆
В ситуації, в якій зараз перебуває вся країна "нелюбимих" співробітників міністерства намагаються витравлювати/залякувати доганами та звільненням з причин... запізнення на роботу.

Тобто уявимо людину, яка вчора виїхала з МОЗ десь глибоко за 21:00, а сьогодні, за напів відновленого громадського трафіку, за власний кошт на таксі добиралася на роботу впродовж трьох годин заторами. І от ця людина за дорученням нашої поки що державної секретарки Інни Солодкої отримує відвідини славнозвісної "трійки з кадрів" для "зафіксувати факт запізнення".

Суспільство завжди будує теорії з приводу наявності того чи іншого зв'язку між призначеннями міністрів та їх заступників.

Але от нас турбує, насправді, запитання щодо того, хто ж таки лобіює наявність у МОЗ України такого "професійно геніального" керівника апарату, як пані Інна Солодка? Після такої кількості фейлів та руїн, що на сьогодні залишилися від колишнього МОЗ - ми об'єктивно хвилюємося і за ваше психічне здоров'я, хто б ви не був чи не була.
Заберіть її від нас. Будь ласочка.

Будь-яка таємниця в МОЗ України живе пару днів.

Сьогодні сталось, те що було більш ніж очікувано — перший хворий на COVID-19 серед співробітників апарату. Ця інформація підтверджена кількома джерелами. Але найцікавіше те, що про неї досі невідомо керівникам підрозділів. Ми очікували, що принаймні до кінця робочого дня про це буде офіційно повідомлено керівникам, і завтра більшість співробітників залишиться вдома. Але ні. Саме тому, знаючи, що нас читають колеги, ми це оприлюднюємо.

Публічний розголос — це єдине, що лишається. Вихід на роботу співробітників у такій ситуації — це ницість з боку керівництва, а замовчування — злочин. Не кажучи про порушення власних стандартів та наказів.

Вже відомо, що команда "мовчати" була надана поки що державною секретаркою Інною Солодкою і поки що міністром Максимом Степановим. Обираючи між репутаційними втратами та здоров'ям співробітників, було обрано перше. Але зрозуміло, що головна причина замовчувань — це необхідність проведення завтра "конкурсу" та обрання керівника НСЗУ, прізвище якого вже відомо.

Ну що ж — це був ваш вибір.

Чи може міністр забезпечити захист лікарів та пацієнтів, коли у нього серед 200 співробітників, які ходять на роботу, вже є ті, що захворіли?

Разом з тим випадок інфікування в МОЗ України — це було питання часу, адже протягом карантину поки що державною секретаркою Інною Солодкою не було здійснено жодних адекватних протиепідемічних заходів:

- дистанційно працювати неможливо, бо система електронного документообігу (ДокПроф 3) не має вебінтерфейсу та не працює з домашніх комп'ютерів. Закриття в ДокПроф розділу "документообіг" змусило співробітників постійно бігати до канцелярії та по кабінетах, щоб дізнатись про прийняті накази та підписані листи. Боже бережи Віру Леонідівну.
- в будівлю міністерства і надалі може зайти будь-хто, починаючи від колег з інших урядових організацій, завершуючи міськими божевільними. Водночас інші міністерства суворо обмежили такий доступ.
- жодної упаковки дезінфікуючих засобів не було передано співробітникам, все купляли власним коштом. Кількість наданих масок мізерна, по кілька штук на людину за весь час карантину. Частота прибирань більшою не стала.
- не організоване розвезення співробітників. В той час, коли колеги з інших міністерств мали вибір працювати з дому або користуватись розвезенням, у нас його не було. Треба було на перекладних їхати на роботу та з нею. Відкриття громадського транспорту спростило життя, але збільшило ризики інфікування.

Запрошуємо завтра до будівлі МОЗ України (вул. Грушевського, 7) журналістів, думаємо, хтось з керівництва міністерства надасть вам коментар з цього приводу. Також ви зможете зафільмувати вільний вхід/вихід людей з осередку інфікування.

А от і Костянтин Яриніч в гостях у МОЗ.
І, кажуть, відповідний лист уже пішов на КМУ про його призначення керівником НСЗУ.
Та-та-та-дам!
Чи не час для флешмобу "Запали свічку за упокій реформи"?

«Це мій друг. Майбутній міністр охорони здоров'я» - Ігор Коломойський про Андрія Шипка, 28 травня 2019 року.

Шипко Андрій Федорович, народився 26 березня 1970 року в місті Дніпро — український політик, нардеп України VII та VIII скликань. Член Партії регіонів (2006—2014), після Євромайдану — позапартійний, член партії Відродження (2015—2019). Входив в комітет Верховної Ради з охорони здоров'я минулого скликання парламенту, періодично реєстрував проєкти постанов у Верховній раді про звільнення Уляни Супрун. Друг Коломойського. 16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру». В серпні 2019 року його ім'я спливало серед кандидатур на посаду міністра охорони здоров'я. В кінці 2019 року подавався на конкурс на голову Національної служби здоров'я України, але успішно завалив етап на знання англійської мови.

Чому ми вирішили дати вам коротку біографічну довідку цієї людини? Бо зовсім скоро він очолить найбільшу онкологічну лікарню України - Національний інститут раку МОЗ України.

Постає два питання: як і за що? І відповідь на друге неймовірно цікава.

Але спочатку як.

Національний інститут раку має статус наукового закладу. Це означає, що його керівником може бути людина, яка має «стаж роботи на посадах наукових працівників та (або) науково-педагогічних працівників не менш як 10 років» (п. 3 ст. 9 розділу ІІ Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність»). І також це означає, що Андрій Федорович не підпадає під цю вимогу. Але дуже хочеться.

Зараз по Міністерству вже ходять документи про призначення його першим заступником керівника НІРа. А одразу, як стане першим заступником, він буде де-факто керувати НІРом. Обійшовши Закон України. І тут є два варіанти: або його таки призначать в.о. керівника, або нинішній в.о. Олександр Яцина стане руками Шипка, бо справою за шахрайство і заволодіння 400 тисячами гривень дуже легко маніпулювати людиною і отримувати необхідні підписи. Більше про цю справу можна послухати тут: https://youtu.be/3HEqyu6j86Q

Що прикметно: ще в квітні у скандальної керівниці Національного інститут раку Олени Колесник закінчився контракт. Мав бути оголошений конкурс, але ні конкурсу, ні добору (карантин в країні все-таки) МОЗ України не оголосило. Бо те, хто буде новим керівником, вирішили без гри на публіку з конкурсом.

А тепер, за що ж всі ці ігри.

30 березня 2020 року у Верховній раді України був напружений день. В цей день мали звільнити березневих міністрів фінансів і охорони здоров'я. Якщо з цим завданням депутати впорались швидко, то призначити квітневих вийшло не одразу. В першому голосуванні тоді ще кандидату на посаду міністра охорони здоров'я не вистачило лише 9 голосів (217 з 226 необхідних). Кілька годин країна жила без міністра охорони здоров'я, під час пандемії коронавіруса. З другої спроби вже пізно ввечері Степанова таки призначили 246 голосами. В ці кілька годин в парламенті проходили активні торги за посаду і давались незламні обітниці.

Депутатська група, прости господи, «Довіра» в порівнянні з першим голосуванням додала Степанову +11 голосів. Саме за ці 11 голосів Андрію Шипку пообіцяли віддати одну з найбільших онколікарень країни.

А що ж буде з другою національною лікарнею — ОХМАТДИТом, керівниця якого зараз поки що є першою заступницею поки що міністра Максима Степанова?

З ким і за що розплатяться ним?

Неприродний добір на керівні посади державної служби в МОЗ України добігає кінця.

Нагадаємо, що під час голосування за зміни до державного бюджету Верховна Рада України дозволила призначення на державну службу без конкурсів, лише за результатами співбесіди. Такого нахабства не було ніколи, конкурси були завжди - більш чесні або менш чесні, більш конкурентні або ж менш, але вони були, що дозволяло людям з поза системи потрапити на державну службу. Теперішній підхід - це ручний режим, що призведе до руйнування державних інституцій.

Саме тому публікуємо перелік переможців добору до його завершення та до проведення співбесід, щоб продемонструвати його нікчемність. Звісно, що фінальне рішення про призначення буде за міністром, тому частина з призначень може змінитись.

Генеральний директор (ГД) Директорату стратегічного планування та координації - Марина Горобейко, заступниця головного лікаря НДСЛ ОХМАТДИТ, працювала з першою заступницею міністра Іриною Садов'як до її призначення в МОЗ України. Нічого сильного, видатного або злочинного в ній немає - просто зручна людина для Садов'як. У ситуації, коли Директорату майже немає, то якийсь мінімальний результат вона зможе продемонструвати, але навряд чи зможе зібрати та організувати роботу команди у найближчі місяці, бо не розуміє викликів та не має відповідного досвіду.

ГД Директорат медичного забезпечення - Володимир Мельничук, заступник директора Західного департаменту НСЗУ, був заступником Садов'як, коли вона керувала Коломийською ЦРЛ. Також зручна людина для Садов'як, яка не має якихось видатних досягнень. Але з позитивного - те, що він з НСЗУ, відповідно має розуміти сенс реформи, а співпраця з НСЗУ має бути конструктивною. Разом з тим, така ситуація може протирічити позиції першої приймальні, яка має явний антагонізм до НСЗУ.

ГД Директорат високотехнологічної медичної допомоги та інновацій - Василь Стрілка, державний експерт Директорату медичних послуг. Особливо критикувати чи хвалити теперішнього колегу не будемо, але зазначимо, що ідея створити директорат, який буде займатись трансплантацією та програмою лікуванням за кордоном - це ідіотизм.

ГД Директорат громадського здоров’я та профілактики захворюваності - Ірина Руденко, начальниця відділу з питань громадського здоров'я МОЗ України. У період карантину призначати зовсім нову людину було б поганою ідеєю, тому якщо проаналізувати усіх потенційних кандидатів, то Ірина не поганий вибір.

ГД Директорату медичних кадрів, освіти і науки - Тетяна Орабіна, керівниця експертної групи з питань надання первинної медичної допомоги Директорату медичних послуг. Стиль менеджменту у неї доволі специфічний, співробітникам буде важко з нею спрацюватися, тому наступні кілька місяців вона буде зайнята формуванням та ротацією команди. Але на відміну від більшості інших призначень, резюме Тетяни дозволяє їй обіймати таку посаду.

ГД Директорат з розвитку цифрових трансформацій в охороні здоров’я - хтось з колишніх колег поки ще міністра Степанова.

Директор Фінансово-економічного департаменту - Тетяна Єлізарова, працювала в ДП "Поліграфкомбінат Україна", яким раніше керував міністр Степанов. Останні місяці неофіційно займається фінансовими питанням в МОЗ України.

Директорат міжнародного співробітництва та євроінтеграції та Директорат якості життя - відсутня більш-менш достовірна інформація, а можливо керівництво ще й не визначилось.

Ідеальний план.

«Шановні колеги!

У зв’язку з відсутністю фінансування зі сторони МОЗ України наше держпідприємство не має достатньо ресурсів для надання послуг в повному обсязі та змушене скоротити перелік послуг, що надаються користувацькій, мережевій та серверній інфраструктурі МОЗ України, а також у адмініструванні та технічному супроводі офіційного веб-сайту МОЗ України.

Послуга розміщення матеріалів на сайті МОЗ України наразі є недоступною.

З повагою,
Олександр Ємець
В.о. Генерального директора ДП»

Саме такий текст п’ятий день поспіль отримують співробітники МОЗ України, коли відправляють документи для публікації на офіційному вебсайті www.moz.gov.ua. Це легко перевірити – останній наказ міністра Степанова опублікований 19 червня, і з того часу – нічого.

Держпідприємство, яке є адміністратором і сайту, і інтернет-каналів, і локальної мережі – не отримує оплату від МОЗ України вже півроку, про що прекрасно знають і поки що міністр, і держсекретарка Солодка. Найсмішніше в цьому те, що навіть не отримуючи гроші – держпідприємство від 1-го січня і аж до 19 червня 2020 року публікувало накази міністра та розпорядження головного санітарного лікаря на сайті, як цього вимагає Закон.

Наскільки нам відомо – наразі співробітники ДП, які повинні адмініструвати сайт, а також займатися адмініструванням локальної мережі – вимушено знаходяться у безоплатних відпусках, у зв’язку з тим, що ДП не може виплатити заробітну платню за декілька місяців.

Чому? Навіщо і міністру, і держсекретарю потрібно «втопити» держпідприємство? Відповідь дуже проста і лежить на поверхні. Боротьба з реформою, яку розпочав ще міністр Ємець, і з задоволенням продовжує поки що міністр Степанов за допомогою вірної держсекретарки Солодкої, дійшла до однієї з найважливіших складових цієї реформи: до електронної системи охорони здоров’я «eHealth».

ДП «Електронне здоров’я», яке займається адмініструванням бази даних електронної системи охорони здоров’я, тестує медичні інформаційні системи та проваджує появу нових електронних послуг – дуже просто «втопити»: не заключати договорів та не виплачувати гроші за вже надані послуги. Не потрібно гучних заяв чи якихось сміливих рішень. Просто – не платити людям те, що вони вже заробили.

Ідеальний план знищення eHealth.

22 червня ми опублікували перелік переможців добору на керівні посади державної служби в МОЗ України, ще до завершення прийому документів та проведення співбесід.


Сьогодні перелік переможців опублікували офіційно:

7 - пряме попадання, 1 - відбулась зміна та 2 переможця ми не знали або вони не були відомі. 


Чи треба ще якісь докази профанації добору? 


Питаєте, що буде далі?


Далі буде міграція співробітників до нової структури - сьогодні майже всі співробітники отримали попередження про можливе звільнення через 30 днів. 


Одночасно побачимо руйнування роботи декількох підрозділів, де вибір керівника був вкрай недолугий.

Скільки вже можна бити по рукам?

Ще один повчальний день для поки що міністра Степанова. Сьогодні на засіданні Кабінету Міністрів України за ініціативи Степанова мали звільнити заступниць голови Національної служби здоров'я України - Наталію Рябцеву та Оксану Мовчан (т.в.о. голови).

Так як міністр вже був навчений невдалою спробою призначити Костянтина Яриніча головою НСЗУ, то подання документів на уряд відбулось у режимі максимальної секретності. Планувалось, що якщо це стане відомим постфактум, вже не буде можливості скасувати.

Звільнення мало відбутись за "політичною" статтею 87-1 Закону України "Про державну службу". Вона дає можливість звільнити керівництво підпорядкованих міністерству органів влади протягом 4 місяців з дня призначення уряду (пройшло 4 місяці 18 днів).

Але не тут то й було, адже добрих людей вистачає скрізь, і про це стало відомо завчасно.

Зупинив звільнення Оксани та Наталії голова комітету Верховної Ради України Михайло Радуцький своїм дзвінком прем'єру Денису Шмигалю.

Можливо для багатьох сюрприз, але вже багато місяців, як Радуцький захищає медичну реформу та безпосередньо НСЗУ.

Не вірите? Почитайте його останню колонку на Українській правді.

Розуміємо, що це доволі прикра ситуація, коли міністру не вдається призначити своїх людей у ключові інституції - НСЗУ та ДП "Медичні закупівлі України". Але що поробиш?

Ми же бачили результати кадрової політики міністра при виборі людей на ключові посади в МОЗ України. Більше такого не треба.