Навіть у середні віки жінки намагалися відстоювати свої права у світі чоловіків. У часи, коли не існувало відеокамер на кожному кутку і просунутих слідчих експертиз, судові поєдинки мали велику вагу в рішенні справ, які не можуть бути підтверджені словами свідків. Вважалося, що «Бог робить правду видимою та відчутною», отож вірити треба словам переможця в дуелі. Судові поєдинки були поширені в Європі ще з IX ст., а коли один з учасників процесу нездатний битися (мала дитина, людина похилого віку, жінка), за них мав битися найманець. Однак в ряді випадків закони деяких регіонів Західної Європи передбачали судові поєдинки між чоловіком і жінкою.

Так на приклад міський закон Аугсбурга 1276 року постановляв, якщо чоловік зґвалтував жінку, але при цьому не було свідків, жінка могла висунути звинувачення проти ґвалтівника в суді. Звинувачений міг принести клятву у своїй невинуватості, але якщо ж жінка не бажала прийняти його присягу, то вона була зобов'язана битися з ним особисто. Чоловік мав стояти в ямі глибиною по пояс, озброєний дубовою палицею, а жінка була озброєна рушником у якому був зав’язаний камінь розміром з кулак. Хто з двох був переможений, того мали поховати живцем. Подібна практика описана у юридичному трактаті Рупрехтом фон Фрайзінгом у 1328 році. Відмінність полягає в тому, що під час поєдинку що ліва рука чоловіка має бути зв’язана за спиною, а камінь жінки має важити один фунт. У цьому випадку чоловікові, який програв, мали відрубати голову, а жінці, яка програла, відрубали руку.

З 1430-х рр. в Північній Європі розповсюдилися ілюстровані посібники з «Цвейкампфу» — мистецтву дуелей. На малюнках праць Талгоффера 1459 р. представлені прийоми, які використовували в подібних судових дуелях. Така практика подекуди продовжувалася до XVI ст.

🔎 Архітектура Середньовіччя

📝 Ihor Ihnatenko

#мистецтво