До речі та, нарешті вийшло написати кілька слів про "28 років потому" Дені Бойла. Не скажу, що буду сильно оригінальний.

Це досить насичене кіно, яке розповідає про те, як Британію та прибережну зону Європи заселили зомбаки і жменька виживших британців тепер живе на маленькому острівку, який захищає від решти світу припливами. Європа ж забила болт на Британію і періодично відправляє військові патрулі кошмарити прибережні зони.

В цьому постапокаліптичному світі живе 12-річний Спайкі (Елфі Вільямс) з татом і мамою (Аарон Тейлор Джонсон й Джоді Комер). Спершу Спайкі з татом проходить процес ініціації, сходивши по-полювати на зомбаків у прибережні зони. А згодом Спайкі уже з мамою шпацерує вглиб карантинної зони до напівбожевільного доктора Келсона (вимазаний в йоді Райф Файнз).

Режисер Денні Бойл уміло розгортає в своєму постапокаліптичному світі зомбо-горору сімейну драму та історію дорослішання з філософськими рефлексіями про близькість смерті та прийняття втрати.

Попри те, що фільм - блокбастер з бюджетом в 75 мільйонів він виглядає досить мінімалістично. Оператор Ентоні Ментл знімав стрічку на різні моделі айфонів і те, як він працює з таким обмеженим засобом дійсно вражає.

"28 років по тому" - це жорстока казка про дорослішання в лісі повному небезпек та тривог, про те Бойл досить вміло закладає тонку сатиру на карантин ковідної епохи та Брекзит. Європа покинула Британію сам на сам зі своїми бідами, ловко відгородившись корабельними конвоями та мінними полями, а виживші британці збудували колонію на принципах параної, яка нагадує ті ковідні часи, коли з автобуса викидали діда, що смачно чхнув.

Свого часу "28 днів потому" зібрав чотирьох амбітних британських кінематографістів - режисера Дені Бойла, сценариста Алекса Гарленда, актора Кіліана Мерфі та оператора Ентоні Ментла. Їхня повторна зустріч через більш, як 20 років (Мерфі щоправда тепер продюсер) вийшла в цілому вдалою, цікавою та стильною.