Зробив добірку до Дня матері. В моєї мами один з найулюбленіших фільмів був "Останній самурай", а у вашої?

"Що не так з Кевіном?" (2011)

Похмура стрічка про переживання матері, яка нагадує, що іноді діти вчиняються злочини не через провтик у вихованні.

"Бабадук" (2014)

Постгорор присвячений спільному переживанню матері та сина смерті чоловіка і батька.

"Паралельні матері" (2021)

Для Педро Альмодовара тема материнства така ж магістральна, як ЛГБТ-любові та історичної пам'яті. Тут він все це вдало поєднує, показуючи історії двох матерів - дорослої та успішної та молодої і зовсім недосвідченої.

"Та що танцює у темряві" (2000)

Один з найпотужніших та наймоторошніших маніфестів про безвідмовність материнської любові. При цьому це мюзикл!!!

"Ерін Брокович" (2000)

В той же рік, що Трієр зняв "Ту що танцює у темряві", Содерберг зняв стрічку про багатодітну матір, що не сиділа склавши руки, та реалізувала себе, допомогла людям та не забула бути матір'ю.

"Аліса тут більше не живе" (1974)

Дуже мила та неочікувана для творчості Мартіна Скорсезе суміш мелодрама та ромкому про жінку, що овдовіла та стала матір'ю-одиначкою, однак все ж подолала життєві труднощі та знайшла нове життя.

"Маленька мама" (2021)

Дуже тендітна та меланхолійна казка про те, як дівчинка бачить свою маму у власному віці.

"Лавровий каньйон" (2001)

Френсіс Макдорманд мабуть найчастіше грає матерів в кіно. Вирішив обрати менш драматичну роль ніж "Білбордах" і менші трагікомічну, як в "Фарго". Тому буде роль матері, яка примудряється відбивати дружину у свого сина.

"Вклонись до землі" (1985)

Дуже похмуре і страшне кіно від Леоніда Осики про те, як жінка втратила дітей на війні і тому стала прийомною матір'ю для сиріт цієї війни. Нестерпний від болю роздум про материнство у війні.

Якось Мартін Скорсезе усвідомив, що його улюблений актор Роберт Де Ніро занадто старий, щоб знятись в "Бандах Нью-Йорка".

Тоді Де Ніро запропонував взяти в "Банди Нью-Йорка" молодий талант Леонардо Ді Капріо, з яким він знімався ще в 1993 році в "Житті цього хлопця".

Так в Скорсезе з'явився ще один улюблений актор і в обох них з'явився друг.

А вчора Ді Капріо вручав Де Ніро Почесну Золоту пальмову гілку. Старий аж просльозився, коли заграла тема з "Таксиста"

Діставсь нарешті "Грішників" Раяна Куглера. Хочу сказати, що це дійсно шедевральне кіно.

Якщо коротко про сюжет, то це історія про братів-близнюків (обох грає Майкл Б. Джордан), які хлопчаками втекли з Дельти Міссісіпі і повернулись в рідний Кларксдейл після участі у Першій світовій і гангстерських розбірок в Чикаго, щоб відкритий вдома власний джук-джойнт. В джук-джойнті грає їх кузен Семмі, чий блюз здатен вводити глядачів у містичний транс. Це й приваблює ірландських вампірів, які не мають покою, а людям в джук-джойнті тепер треба дожити до світанку.

Раян Куглер - найпослідовніший автор афроамериканської теми у сучасному кіно, який буквально мультижанровий. Починаючи від сандес-фільму "Станція Фрутвейл" і завершуючи супергеройським екшном про Чорну Пантеру з всесвіт Марвел та боксерською драмою про Кріда з всесвіту Роккі.

"Грішники" ловко діляться на два великі акти. Перший нагадує хорошу драму про життя темношкірих на Півдні у 1930-х, коли закони Джима Кроу фактично визначали їх другим сортом. А другий - це власне досить яскравий екшн-трилер про вампірів в дусі "Від заходу до світанку", але менш комедійний. Зв'язковим між цими актами виступає блюз, що стає насправді лейтмотивом цього фільму.

Всі знають жарт про те, що блюз - це коли хорошій людині погано. Блюз зародився в плантаціях, бараках, тюрмах та казармах. Завжди це була музика змазаної моралі. Музика, де межа між гріховністю та праведністю була дуже тонка. Усі хто волею долі опиняються в ту ніч в джук-джойнті - це люди, які одночасно втілюють грішникам і праведника. Від братів, що вбивали, але лише тому, що не вбивати не могли до старого блюзмена, що віддав душу гріхами, лише щоб не бачити зла навколо.

Можна сказати, що Раян Куглер знімає блексплоатейшн про нещасних "чорних" на Півдні, але ні, його фільм значно ширше дивиться на тематику Півдня 1930-х, тому тут знаходиться місце китайській діаспорі, мовчазним індіанцям, а роль вампірів дістається ірландським хліборобам - одній з найбідніших громад на Півдні. Щоправда, лишається і місце білому непотребу з Ку-клус-клана, який ірландським вампірам не менш огидний, ніж афроамериканцям. Фактично, Куглер створює екшн-трилер в стилі уже підзабутої "південної готики". Його вампіри - це не носферату з карпатського фольклору, але й не вигаданий з нуля персонаж з десятків голлівудських фільмів. Його вампіри - це духи померлих, які не можуть з'єднатись з корінням, як те заповідали шамани південного вуду, де змішались легенди Африки, сказання Ірландії та вірування індіанців у одну дивну та складно збагненну міфологію, яку досі описують антропологи.

Цю страшну легенду південної готики, що змахує насправді на ревізіоністський вестерн з тропом повернення додому хлопчака, що став чоловіком, Куглер майстерно підв'язує до теми духовного фундаменту афроамериканського народу - блюзу. "Релігію нам нав'язали, а блюз ми привезли з дому" - вчиться старий блюзмен Семмі. Саме тому головна локація фільму джук-джойнт - розважальний заклад з танцями, випивкою та картами, куди приходили афроамериканці, щоб забути про важку працю та расистські закони. Саме джук-джойнти стали тим простором, де блюз набув важливих звучань та сформувався, як жанр.

Події фільму не дарма відбуваються в Кларксдейлі - місці, з якого колись утік в свої мандри легенда гітарного блюзу Роберт Джонсон. Який за повір'ям продав душу Дияволу за свою майстерність та відкрив у 1938 році той самий "клуб 27". І Семмі стає алюзією на Роберта Джонсона, коли не відпускає гітарний риф у церкві.

"Грішники" - це майстерно завуальоване в блокбастерну обговортку авторське висловлювання про духовне коріння афроамериканської спільноти США. І поява легенди блюзу Бадді Гая -лише підсилює цей наратив. Єдине, чого мені не вистачило у цьому фільмі, так це хоча б невеликою ролі Веслі Снайпса. Він би тут ідеально підійшов.