До речі та, в прокаті "Ліло і Стіч".

І для багатьох моїх знайомих стало відкриттям, що це саме фільм. Але це дійсно ФІЛЬМ. І при цьому він не така бездушна і погана адаптація анімації, як "Білосніжка". Це дуже тепла, щемка і весела казка про те, що неважливо, з кого складається родина - важливо, щоб тебе в ній любили.

Тому раджу йти і ностальгувати, хто любив мультик "нульових" та просто гарно проводити вихідні, хто не бачив оригінальної історії (фільм іноді покадрово їх відтворює).

Більше про Стіча, гавайську культуру і юну Майю Кеалоху в рецензії.

Суб'єктивно про переможців Канн, яких я навіть не бачив 🙃

🌴"Золота пальмова гілка" дісталася Джафару Панагі за його новий фільм "Це був нещасний випадок". З оглядів критиків з полів можна зрозуміти, що це трагікомічна історія зустрічі репресованого та карателя. Взагалі іранський кінематограф - це окрема улюблена моя тема, адже це одночасно чудове авторське кіно на соціальні теми, а з іншого боку - це реальний приклад культурного спротиву диктатурі. Панагі наприклад на батьківщині судимий до восьми років тюрми. В його колег по цеху ситуація не ліпша. Панагі фактично стає одним з найтитулованіших режисерів, який зібрав три призи гранд-фестивалів: Золотого лева за "Коло" про життя жінок при ісламістському режимі, Золотого ведмедя за "Таксі" - один з найкращих його фільмів та тепер от ще Золота пальмова гілка. Цікаво лише, чи подасть Франція (де живе Панагі) цей фільм на "Оскар", як Німеччина подала фільм Расулофа минулого року.

🌴 Гран-прі журі отримав любов пізніх міленіалів та зумерів Йоакім Трієр за чергову історію проживання батьківських та сестринських почуттів "Сентиментальні цінності". Насправді ще про "Найгіршу людину в світі" всі говорили, що він мав хоч щось отримати, тому ця відзнака була питанням часу. "Найгірша людина в світі" була досить милою картино, тому очікуємо нового Трієра в кіно.

🌴Приз журі одночасно в двох - "Сірат" Олівера Лаше та "Звук падіння" Маші Шілінські. З ними цікава історія. Першого страшно хвалять зумери та пізні міленіали, але дуже скупо відзиваються ранні мілінеали і бумери, а про другий - навпаки. Перший про батька, що шукає доньку-рейверку в мароканській пустелі, а другий про кілька поколінь жінок об'єднаних травмою. Обидва страшно цікаві.

🌴 Приз за кращу режисеру, а з ним і приз ФІПРЕСІ дістав бразильський фільм "Секретний агент" Клебера Мендонса Фільйо. Також у цього фільму приз за кращу чоловічу роль. Це історія про вчителя в останні роки бразильської військової диктатури у 1970-х. Мрію, щоб він хоч якимось чином попаде в Україну - чи прокат, чи на якийсь фест. У нас мало що приходить з Латинської Америки, а це унікальний і цікавий світ, який можна досліджувати безкінечно.

🌴 Не можна просто так взяти і не нагородити в Каннах фільм братів Дарденів. Бельгійські режисери буквально вирощені Каннами. Тому їх "Молоді матері" - соціальна драма про жительок центру молодих матерів отримує приз за кращий сценарій. .

🌴Спеціальна відзнака у китайського режисера Бі Гана за його синефільську розповідь про китайську історію і кіно "Воскресіння". Вангую, що це знову щось дуже красиве, але висидіти це важко.

Ну і головний переможець Канн - це звісно переможець Palm Dog. Цьогоріч це ісландська вівчарка Панда з камерної стрічки ісландського режисера Глінура Палмасона "Кохання, що залишається". Панда - це пес режисера. Але блін, лише ради неї можна було Канни зорганізувати.

Написав трохи про серіал "Студія" для колег з LB.UA.

Як на мене за всім цим гумором, зірковими камео та процедуральною історією продюсерства розкривається ще одна важлива для самих шоуранерів Сета Рогана та Евана Голдберга тема. Це тема професійного дорослішання, коли заради ти досягаєш певного рівня, де романтичність має перетворитись на прагматичність, однак чи має це стати причиною того, щоб перестати любити кіно?

Прикольні малі, але трохи шкода їх

Тільки завершився перший сезон серіалу "Студія", як Роген та компанія уже анонсують роботу над другим і заявляють про появу Джеймса Кемерона, Аль Пачіно, Крістен Стюарт, Леонардо Ді Капріо.

Хоча головна мрія Сета Рогена - це легендарний Деніел Дей-Льюїс, який повертається в кіно в жовтні. Навіть цікаво чи вийде в Рогена заарканити Дей-Льюїса у свій серіал.

Клінту Іствуду - 95 років. Жива легенда Голлівуду, яка явилась у світ кінематографу в триєдиному вигляді однаково успішного продюсера, актора та режисера.

Представник так званого "видатного покоління" (це те, що перед бумерами), чиє дитинство припало на Велику Депресію, а юність та молодість застрягла десь між Другою світовою та Корейською війнами. Іствуд лише в кіно застав кілька революцій: перехід від чорного-білого до кольору, від плівки до цифри, він застав "золоту епоху" Голлівуду, народження зірок Нового Голівуду, появу франшизи і ще багато чого. І це лише про кіно.

Іствуд завжди був бунтарем. Бунтував про контркультури 1960-х і проти бушівського дуболомного консерватизму 2000-х. Людина без імені і Брудний Гаррі бунтували про неідеальності світу. Непрощений Вільям Манні - проти неідеальності самого себе, а Волтер Ковальські з "Гран Торіно" - проти неідеальності Бога.

Клінт Іствуд - це насправді видатна особистість в історії кіно, яка сама про себе говорить, що "краще називайте мене "ікона", аніж "ей ти!". Зараз він знімає черговий фільм і говорить, що добре було б знімати фільми у 105 років. І це насправді виглядає не так вже й нереально.

Більше розповідаю у тексті для Lb.UA.

Цього літа маю купу планів, щоб відірватись на повну.

Мої плани на літо.

До речі та, мав минулого тижня перегляд "Фікійської схеми" Веса Андерсона.

Історія про вигадану близькосхідну Фінікію на початку ХХ століття. Стібаючись над класичним нуаром, лауреат премії "Оскар" за найкращий тік-ток, розповідає історію поганого батька (Бенісіо Дель Торо), який намагається відновити стосунки з донькою (Міа Тріплтон), паралельно залагодивши свої бізнесові справи у буремній Фінікії.

Єдині кому може сподобатись цей фільм, це фанати Андерсона, які до останнього готові дивуватись його обсесивно-компульсивному дизайну та вічним рефлексіям про інфантильних дорослих та серйозних дітей.

Стерильний акваріум з красивими декораціями, який Андерсон наповнює зірками першої величини на кріхітних ролях, нічим вразити не може. Андерсон - це митець, який вигорів і нічого нового не може дати уже останні півтора десятиліття.

Коли в прокат вийшло "Королівство повно місяця" - це було дуже мило і цікаво. Коли з'явився "Гранд-Будапешт" - це було ніби дополіровано до ідеалу. Коли вийшов "Острів собак" - це було очікувано, але все ще оригінально, бо анімація. Коли вийшов "Французький вісник" - це стало дратувати. "Астероїд-Сіті" викликав нудьгу, а "Фінікійська схема" - відчуття, що єдиний Андерсон, фільм якого варто чекати в цьому році - це Пол Томас.

Великий (поки лише за розміром, але певний, що й сенсами) документальний фільм Дмитра Грешка "Дівія" покажуть на фестивалі у Карлових Варах (Чехія). Це стрічка про екологічні злочини росіян в Україні.

Постер ніби паралельно Дмитро також зняв римейк "Мисливця на оленів" Майкла Чиміно.

Початок Docudays і астрологи оголошують тиждень документального кіно. Очікуйте великих текстів.

Почнемо з мого великого гайду про програму документального кіно з Чилі.

Розповідаю трохи про історію та кіно цієї чудової далекої латиноамериканської країни та її документалістику.

У фокусі цьогорічної програми історія про Вогняну Землю, материнство в тюрмі, жінок в добровольчій пожежній дружині та переосмислення досвіду життя при фашистській диктатурі Піночета.

Коротше кажучи дуже раджу дивитись чилійський фокус.

Новий фільм Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" відкривається цитатою з роману Ернеста Гемінгвея "Прощавай, зброє!". Хоча, як по мені для цього фільму більш доречне порівняння з "У стальних грозах" Ернста Юнгера.

Це суворе і правдиве кіно про героїзм української армії, майже таке заворожувальне і водночас страшне, як роман німецького класика. Більше у рецензії для колег з Лірум.