Telegram Web
КУДИ ВСТУПАТИ?

Йосиф Шумлянський, львівський єпископ кінця 17 століття, радить батькам, куди відправляти дітей на навчання.

Поряд із львівськими, ярославськими та краківськими школами він згадує і про відому київську школу, засновану Петром Могилою ще за польських королів:
Сꙋтъ з҆̀ ласки Бж҃ои шкѡли, не тол̾ко тꙋтъ въ Лвовѣ, в҆̀ Ꙗрославю, в҆̀ Краковѣ, але и в҆̀ Кієвѣ, єще за державы наѧснѣйшихъ монархѡвъ крол̾ѡвъ пол̾скихъ, а за ѡсобливымъ старан̾єм҆̀ бл҃женнои памѧти преѡсвщ҃еннагѡ метрополити Кієвскагѡ, и всеѧ Рѡссїи; гд҇ⷭна ѡⷮца Петра Могили зафꙋндоваⷩїє.


Далі згадано про забуту нині школу у Гощі:
сꙋтъ и ближей наⷭ в҆̀ Гойщи, дорога тежъ за оуспокоєн̾ємъ мѡнарховъ христїѧнскихъ, хвала Бг҃ꙋ вол̾наѧ, такъ з Кієва до наⷭ, ꙗкѡ и ѡⷮ наⷭ до Кієва;


Шумлянський дає настанову батькам, щоби вони відпускали дітей на навчання і не шкодували коштів на їхню освіту:
Тамъ же чеⷭнⷮїи ѡⷮцеве сынѡвъ своихъ длѧ наꙋки посылайте, коштꙋ не жалꙋйте, а єсли́ не маєшъ що дати, дай же мꙋ ѡⷮцевскоє накаꙁанїє, кажи ємꙋ длѧ наꙋки где хочетъ вендровати, и многѡ оутерпѣти, горекъ бо корен̾ оученїѧ, але напотоⷨ сладок҆̀, и бꙋдеш҆̀ мѣти з҆̀ негѡ оутѣхꙋ


Ті батьки, що не дають своїм дітям здобути освіту, позбавляють їх перспектив і будуть відповідати перед Богом:
А єсли тогѡ сынови заборонишъ, то и ємꙋ фортꙋнꙋ, щастѧ, дорогꙋ загородишъ, и самъ Бг҃ꙋ даси ѡⷮвѣтъ, же боронилесь сынови тогѡ, чим҆̀ сѧ моглъ Бг҃ꙋ, и Цр҃квѣ єгѡ ст҃ой прислꙋжити.


Якщо ж батькам здається, що до Києва все ж таки далеко, то вони можуть відправити дітей вчитися до вже згаданої Гощі. Там їх навчать руського церковнослов'янського, польського, а також латинського письма:
А єжели комꙋ здаєтъ сѧ до Кієва далекѡ, посылай теды до Гойщи, можетъ и тꙋтъ пооучити сѧ добре, такъ рꙋского словеⷩскагѡ,́ ꙗкѡ и пол̾скаⷢ и латиⷩскагѡ писма и ꙗꙁыка,
ꙗ самъ мѣю, и мѣти ѡбѣцꙋю на таковыхъ моє пастырскоє окѡ.


А куди вступали (би) ви?

Йосиф Шумлянський. Метрика. Львів, 1687


| Літопис |
17👍9🤔5😇2
Гоголь про негласну заборону польськомовних творів

В квітні 1833 Микола Гоголь хотів придбати книгу про польські та українські пісні Галичини, однак через самоцензуру продавців не зміг її купити у Санкт-Петербурзі:

За Песнями Люду Галичского я послал в Варшаву, и как только получу их, то ту же минуту пришлю их тебе. Здешние скоты книгопродавцы так пугаются всего, что выходит на польском языке, что даже польского букваря нигде не отыщешь, и с важным видом говорят только: запрещен.


Імовірно, страх власників книгарень пов'язаний з польським повстанням 1830/1831 та партизанськими діями Юзефа Заливського у 1833 році.

Письма Н. В. Гоголя. Редакция В. И. Шенрока. В четырех томах. Том первый. С.-Петербург, 1901


| Літопис |
18👍10🤔5👎2😢1
Син України

Син України. Тижневик Українського Козацтва – 1920. – Ч. 3, Варшава


І Літопис І
44❤‍🔥11👍7👎2😢1
Forwarded from Starodruk
Захарія Копистенський у своїй праці «Оміліа албо казанье на роковую память» створив не просто проповідь, а важливе джерело для наукового дослідження української культури та історії.

Написаний у 1625 році на річницю смерті архімандрита Єлисея Плетенецького, цей текст був виголошений живою українською мовою. Його цінність полягає в тому, що він поєднує в собі елементи похвали з конкретними фактами, що дозволяють відтворити атмосферу та досягнення епохи.

У творі Копистенський майстерно описує життя та діяльність Плетенецького, підкреслюючи його ключову роль у відродженні Києво-Печерської лаври. Проповідь розкриває Плетенецького як далекоглядного лідера, який не лише відновив монастир, але й заснував у ньому потужну друкарню. Він згадує про паперову фабрику в Радомишлі, що забезпечувала друкарню необхідною сировиною. Крім того, Копистенський не оминає увагою і благодійні справи архімандрита, зокрема, організацію допомоги для бідних та хворих, що свідчить про його глибоку соціальну відповідальність.

Хоча деякі дослідники вважають, що ця проповідь є більше демонстрацією ерудиції самого Копистенського, ніж повноцінною біографією, вона все одно залишається незамінним джерелом. Вона дозволяє зрозуміти, як освічені діячі того часу сприймали просвітництво та яку роль вони відводили друкованому слову, перетворюючи його на місію. Це не просто опис, а своєрідний портрет епохи, де книговидання було місією, що мала на меті зміцнення культурних основ. У результаті, «Оміліа» є своєрідним портретом епохи, де книговидання було міцним фундаментом для розвитку культури.

Оцифрований примірник за посиланням
21👍5
Це памʼятка архітектури місцевого значення, на вул. Андріївський узвіз, 13б. Всім нам він більш відомий як ресторан «Світлиця» або кафе «Під липою».

Це одна з найстаріших одноповерхових споруд на узвозі та місце теплих спогадів сотень ба навіть тисяч киян. Будинку певним чином пощастило, адже на відміну він більшості, заклад дбав про збереження памʼятки та підтримував її в належному стані.

Остання наша з друзями вечеря «Під липою» відбулася в кінці 2023 року. А вже за рік - сюди прийшли чиновники з КМДА. Сказали, що будинок аврійний і його треба негайно реставрувати…  В умовах конкурсу замість фото памʼятки поставили фото туалету. Далі прописали, що будинок зназодиться в занедбаному стані і потрібна реставрація на 10 млн. грн. Цієї суми достатньо аби інвестор міг приватизувати будинок і земельну ділчнку під ним. Втім, виявленим порушенням має дати оцінка Київська міська прокуратура.

Я просто прошу підписати петицію і скасувати результати цього дурнуватого цирку:
https://kd.kmda.gov.ua/l/p3vcB5_-zv
https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=13741
🤯32🤔1🫡1
Вірш з хроніки Мацєя Стрийковського, скан першого видання 1582 року. Епізод про похід в 1512 році 25 тисяч татар на Україну і як їх розбили на Волині, коло Вишневця (битва під Лопушним, де прославився князь Костянтин Острозький). Мені як завжди цікава тема військової музики.

Третій рядок в першому фрагменті:
"Krzyk, huk, Hała, Hała brzmi, z trąb, z bębnów grzmot straszeny"

Дослівно:
"Крик, гук, Гала-Гала звучить, з труб, з бубнів грім страшенний"

На другому фрагментів третій, останній бій:

"Bębny, trąby brzmia, zbroy grzmot, z rusnic trzask, rżą Konie,
Hey, hey, nászy, Hała zaś brzmi w Tatarskiej stronie"

«Бубни, труби звучать, зброї грім, з рушниць тріск, іржать коні
"Гей, гей" наші, і "Гала" звучить в татарській стороні»

Як бачимо, в татарського, і може в польського війська є труби з барабанами (скоріше всього литаврами). А сигнали підкріплюються вигуками "Гала-Гала" (Аллаг-Аллаг) в татар і "Гей-гей" в русько-польських вояків.
👍243🔥3🤔1🫡1
Про охайність

В избе великороссийского крестьянина, часто красивой и даже богатой снаружи, с трудом отыщется уголок, в котором бы можно было переночевать покойно. Духота и множество разнообразных насекомых непременно вас выгонят оттуда. Проезжающему по нашим проселочным дорогам не редко приходится голодать, и это происходит вовсе не от недостатка в съестных припасах, а от неопрятности, с какою готовит кушанье русская баба.

Совсем другое представляют малороссийские хаты. В них вы входите с удовольствием, вас встречают радушно хозяева и с готовностью угощают чем Бог послал. Не роскошно иногда это угощение, но оно вкусно, потому что предлагается опрятно одетою хозяйкой, в чисто вымытой посуде.


Лядов В.И. Европейская Россия в физическом и этнографическом отношениях. СПб, 1861


| Літопис |
46👍17😁5🥰2🫡2
Бонус від Миколи Васильовича 😎

Надобно вам знать, милостивый государь, что я имею обыкновение затыкать на ночь уши с того проклятого случая, когда в одной русской корчме залез мне в левое ухо таракан. Проклятые кацапы, как я после узнал, едят даже щи с тараканами. Невозможно описать, что происходило со мною: в ухе так и щекочет, так и щекочет... ну, хоть на стену!


Гоголь Н.В. Иван Федорович Шпонька и его тетушка. Вечера на хуторе близ Диканьки. Вторая книжка. СПб, 1932


| Літопис |
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😁66
Forwarded from Bohdan Semenets
Тут хз, може з тараканами ця хуйня і смачніша буде, її важко гіршою зробити.
😁47
Все, останнє на цю тему, обіцяю!

Увіjшли в село, або крашче — в одну довжелезну вулицьу, котра j була ціле село. Аж дивно! Одним одна вулицьа, парканами одгорожена з одного j з другого боку; а на вулицьу вигльадали без вікон хати — чорні, jак комори, закурені димом... Де-де забованіли j льуде — в личаках, у довгополих балахонах, з бородами.

— То це кацапи! скрикнув Максим, почувши jіх мову.
— Та кацапи ж... Оце j je тобі справжньа кацапшчина! — одказували другі, j собі дивуjучись на jiji прохвалену красу.

От, розвели jiх по кватирьах. Максим — аж спльовував... Таркани, прусаки, стоноги снували скрізь по стінах, та було jіх і в страві, і в квасі. У хаті — не виметено; смітник по коліна; несло од нього чимсь смердьучим: під сволоком, де на jого стороні заjві горшки ховаjуть, — тут були замість ліжка лави... Світили в хаті не смальцем або оліjеjу, а jaкимись тонкими лучинами... Дим з печі валив прьамо на хату, — бо хата без димарьа, — давив у горлі, різав очі... Максим не поліз на "палаті"; страшно jому було прильагти і в тіj багньуці, шчо на долівці. — Він за цілу ніч не прильагав: з хати ходив надвір, з надвору — в хату; смоктав льульку (бо хазьаjін прохав, щоб не курив у хаті), та лаjав кацапів і кацапшчину... Тут він уперше побачив, jaкиj кацап у себе дома.

— Через те ж вони, бісови ведмеді, і jідуть до нас хліба заробльати, шчо jім тут не медьано серед оцих борів і пушч соснових! думав він.


Панас Мирний, Іван Білик. Хиба ревуть воли, jaк jaсла повні? Роман з народнього житьтьа. Женева, 1880


| Літопис |
😁43👍153
Гарна карта нижньої течії Бога і Дніпра, 1775 рік. Все ше є Січ і Великий луг, є Кримське ханство, на Лівобережжі Дніпра по Берду все ше кочують ногаї, а Правобережжя з Очаковом і Кінбурном вже завойоване Російською імперією. Багато копаней, де добувають сіль, в степовому Криму ше є татарські села. В гирлі Бога – урочище Сто могил, це ше не розкопана Ольвія.

Рекомендую дивитись в повному розмірі, можна взяти тут:
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Dnepr-i-bug-1775.jpg
29👍15🔥1
Мобілізація в Лубнах, грудень 1918 року

ОБ'ЯВА

На підставі наказа Директорії Народньої Республіки ч. 58. призову належать:

1. Сердюки, які повернулися із м. Київа.
2. Особи, які працювали в державних установах на оборону і маои відстрочку вперед до розпорядження: котрі народилися в 1897 та 1898 роках всі, а із инших призвів підстаршини, фельдфебеля, унтер-офіцери, як муштрові також і не муштрові, і юнкера, яким до 1 січня 1918 року буде 35 років включно від роду.
3. Особи, зазначені в п. 1 та 2, повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника 31 грудня 1918 року по новому стилю, о 9 годині ранку.
4. Всі народжені в 1894, 1895 та 1896 роках повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника за для прийому на учот і одержання посвідчення. Ці особи з виданними посвідченнями відпускаються до дому до особливого розпорядження.
5. Моряки, старшини і матроси всіх рангів, беруться на учот і увільняються від служби до особливого розпорядження.
6. Явка цих осіб до управління за для прийому на учот буде провадитися по нижчезазначеній черзі, з 9 години ранку <...>

УВІЛЬНЯЮТЬСЯ ВІД ПРИЗВУ:

1) Всі служачі на залізницях, які рахуються мобілізованими і приймаються на учот.
2) Всі займаючі посади в державних і земських інституціях до VII класу включно.
3) Всі учителі середніх, нижчих ріжних шкіл, які займали посади до 27 листопаду цього року.
4) Учні всіх середніх ріжних шкіл.
5) Учні всіх вищих шкіл з ІІІ курсу.
6) Полонені, які повернулись до дому за останні два місяці до 27 листопаду 1918 року.
7) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. на службі в міліції, в поштово-телеграфн. установах та державних скарбницях, одержують відстрочку по ходатайству начальників цих установ від командира корпусу через військового начальника.
ПРИМІТКА: Учителі по своїй охоті можуть залишитись на військовій службі і за ними залишаються посади і утримання.
8) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. лічиться у другім підданстві і має посвідчення від свого консула.

Військово-обов'язані, що підлягають мобилізації і не з'являться у свій час або зовсім в ряди республіканської армії, згідно з наказом Директорії Української Народньої Республіки, з дня мобилізації будуть притягатись до військового польового суду, як злочинці, котрі, під час небезпеки для Республіки і цілого українського народу від ворогів України, зрадили свойому народові і Державі.

м. Лубні, 27 грудня 1918 року.

Лубенський повітовий військовий начальник, полковник Секержицький.
Помішник його, старш. дорадчий Бальва.
Діловод по запасовій частині Кривич.


Лубенщина. Щоденна газета політична, громадянська і літературна. №1, середа 1 січня 1919 р.


| Літопис |
👍2612🫡9
Поради Гоголя перекладачам:

О переводах я замечу тебе вот что. Иногда нужно отдаляться от слов подлинника нарочно для того, чтобы быть к нему ближе. Есть пропасть таких фраз, выражений, оборотов, которые нам, малороссиянам, кажется, очень будут понятны для русских, если мы переведем их слово в слово, но которые иногда уничтожают половину силы подлинника. Почти всегда сильное лаконическое место становится непонятным на русском, потому что оно не в духе русского языка; и тогда лучше десятью словами определить всю обширность его, нежели скрыть его.


Письма Н. В. Гоголя. Редакция В. И. Шенрока. В четырех томах. Том 1. СПб, 1901


| Літопис |
👍36🗿41🥰1
«Музикуючий кіт»

Семен Галик. Гумористичний рисунок. Київ, 1756 р.

—•—
#малюнки
#Гетьманщина
#мистецтво
—•—

✙ Хроніка Руська ✙
✙Запропонувати пост✙
22👍8😁4
Про популярність української літератури серед простого народу, а також про незрозумілість російської мови не те шо українцям, а навіть і самим росіянам...

В числе преимуществ, которые имеет южнорусское наречие пред великорусским, это то, что оно, в книге, одинаково понятно для всех слоев общества, чем не всегда может похвалиться великорусский литературный язык.

Возьмите на удачу любое малороссийское сочинение и прочитайте его самому отъявленному чумаку, который только и знает своих волов да деготь, — он с участием будет слушать вас, и каждое слово, каждое выражение будет интересовать его в высшей степени, потому что вы ему будете читать то, что он знает и понимает, и притом — таким языком, каким он сам говорит от колыбели.

Оттого так распространены все эти скудные литературные произведения малорусской письменности между самыми простыми малороссами: не найдете, мне кажется, ни одного из них, который бы не слыхал от своего писаря или от другого кого письменного про парубка Енея и про дівчину Дидону; он вам даже продекламирует несколько стихов из этой почти народной своей поэмы. С удовольствием слушает он о похождениях Шельменка и Конотопской сотни писаря.


До речі, Даль те саме писав про російську і українську літературні мови.

Мордовцев Д. Казаки и море. Стихотворные отрывки из походов Запорожского козачества, в начале XVII века. / Малорусский литературный сборник. Саратов, 1859


| Літопис |
35👍16🔥4
2025/10/23 16:57:01
Back to Top
HTML Embed Code: