Виявляється, якщо жінка з якихось причин "перемінилася в мужеський пол", то вона могла покинути свого чоловіка і взяти собі дружину. Ну принаймні так вважали ченці Унівського Успенського монастиря у 18 столітті.

Але найцікавіше те, що вони при цьому посилалися на іспанський досвід:

Чи можетъ Невѣста ѡженитысѧ когда перемѣнитъ сѧ въ Мꙋжа.

Єстъ многѡ слꙋчаєвъ, ѡсобливе въ Панствѣ Гишпанскомъ, же Невѣсты которїи билы за Мꙋжамы, и дѣты мѣлы, премѣнилисѧ въ Мꙋжескїй полъ, длѧ причинъ, которїи зде невиѧвлѧютъ сѧ, любѡ полъ Мꙋжескїй, не можетъ перемѣниты сѧ въ полъ Женскїй: в꙽ таковихъ припадкахъ, можетъ Жена перемѣниты сѧ въ Мꙋжа, покинꙋвши Малжонка своєго, себѣ малжонкꙋ вꙁѧты, ꙗкосѧ не раꙁъ притрафилѡ в꙽ Гїшпанѣи, в꙽ которой Жены мающїѧ дѣты, перемѣнившы сѧ в꙽ Мꙋжескїй полъ, и ѡженившисѧ, дѣты съ Женами своимы восприѧша.

Поученіє о святих тайнах. Унів, друкарня Успенського монастиря, 1745


| Літопис |

Нескінченне джерело пива у київській Лаврі

Зазвичай у збірниках чудес описувалися зцілення прихожан або покарання для блюзнірців. Однак, особливе чудо змальоване у "Тератургімі" (1638) Афанасія Кальнофойського.

У 1626 році, на свято Успіння Богородиці, до Києво-Печерського монастиря прийшла така велика кількість паломників, що вони випили всю воду з найближчих джерел і колодязів. Тож натовп звернувся по пиво до печерського монаха Філофея Бакшея, який тоді відповідав за лаврські пивні льохи. Ченець охоче давав кожному напитися і внаслідок цього майже всі діжки спорожніли.

Надвечір один старець пішов до льоху перевірити залишки пива, яке планувалося подати братії на вечерю. Виявилося, що всі діжки знову були повними. Помічник пивовара заявив, що це справжнє Боже чудо. Наступного ранку отець Філофей пішов перевірити кількість пива в льосі й дуже здивувався, побачивши, що діжки наповнені.

Як бачимо, вважалося, що за заступництва святих лаврських отців можливе не лише зцілення, а й чудесне поповнення пивних запасів...

Фото - перша сторінка опису чуда з пивом у Кальнофойського.

#XVI_XVIII_ст

Про запорозьких євреїв:

Евреи поселились в степях нынешнего Новороссийского края ещё задолго до того времени, как он получил свое настоящее название. Несмотря на то, что степи были тогда поприщем враждовавших между собою кочевых народов, а впоследствии в различных местностях появились укрепленные лагери Запорожского войска и гайдамаков, не раз налетавших на поля западной Украйны и в пылу мщения истреблявших на своём пути евреев, несмотря на известную неспособность этого племени к боевой жизни, евреи издавна жили в степях, и именно в Запорожье.

Здесь они занимались торговлею, имели свои дома и лавки, вели торговлю с Крымом и нередко были откупщиками у ханов Крымских.

Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генеральнаго штаба. Сост. А. Шмидт. Херсонская губерния, ч. 1. СПб, 1863


| Літопис |

В яких випадках дозволено вбити людину?

Відповідають ченці одного монастиря на Львівщині:

Коли волно забыти невиннаго чл҃вка, или виннаго?

Ѿвѣтъ. волно забити

а҃. Коли неприѧтель ѡблѧжетъ мѣсто, длѧ єдныѧ особы оубитїѧ, волно мѣстꙋ таковаго чл҃вка выдати на см҃рть.

в҃. Коли неприѧтель мѣсто ѡблѧжетъ, волно ємꙋ вежꙋ з꙽ арматъ ѡвалити хотѧй бы вѣдалꙏ, же тамъ сꙋть и невинныи люди.

г҃. Можетъ забити чл҃вкꙏ чл҃вка, в҆̀ оборонѣ, хотѧй бы наєꙁⷣники, на здравїє были шалїоныи, пїѧныи, и люнатики.

д҃. Можетъ невѣста забити того, который бы ю хотѣлъ зґвалтити, єжели бы не могла ґвалтꙋ кричати, людей до ратꙋнкꙋ дочекатисѧ.

Собраніє припадковъ краткоє и дх҃овнымъ ѡсобомъ потребноє. Унів, друкарня Успенського монастиря, 1732


| Літопис |

СТАРАЯ ТОЛСТАЯ БАБА МОСКВА

Микола Гоголь скаржачись Михайлу Максимовичу, що той засидівся у Москві, ось так описує це місто:

Молодец! меня подбил ехать в Киев, а сам сидит и ни гадки о том. А между тем я почти что не на выезде уже. Что ж, едешь или нет? влюбился же в — эту старую толстую бабу — Москву, от которой, кроме щей да матерщины, ничего не услышишь.

Письма Н. В. Гоголя. Редакция В. И. Шенрока. В четырех томах. Том первый. С.-Петербург, 1901


| Літопис |

Чи може гермафродит женитися?

Галицькі ченці першої половини 18 століття вважали, що може. Яка стать у гермафродита "презвитяжающа", по тій статі він і має женитися.

Але якщо гермафродит має статеві члени обох статей в рівній мірі, то він має сам обрати, якій статі хоче слідувати. І присягнути перед єпископом, що не буде слідувати іншій статі, крім тієї що собі обрав.

Чтѡ єстъ гермафродитъ и чи можетъ сѧ жениты.

Гермафродитъ єстъ той чл҃вѣкъ, которїй раꙁомъ маєтъ члены встидливїи ѡбоєгѡ полꙋ, сієстъ Мꙋжескагѡ и Женскагѡ: которїи теды полъ въ немъ бꙋдетъ преꙁвитѧжающїй, по семꙋ полꙋ женитисѧ маєтъ;

ащебиже члени встидливїє били ровнїє ѡбоєгѡ полꙋ, на той часъ таковїй чл҃вѣкъ иматъ себѣ ѡбрати ꙗковомꙋ полꙋ хощетъ послѣдоваты, а ѡбравши долженъ преⷣ Єпⷭ҇помъ власнимъ присѧгнꙋты, ꙗкѡ ѡпрочъ того, которїи себѣ ѡбралъ, иномꙋ полꙋ не иматъ послѣдоваты.

Поученіє о святих тайнах. Унів, друкарня Успенського монастиря, 1745


| Літопис |

ВЛАДА, МОВА і СТАТУС

Чому наприкінці 17 століття у Львові (римо-)католицькі священники вважали православних священників простаками?
Розповідає Йосиф Шумлянський:

Наслꙋхалеⷨсѧ и тогѡ часто, же нам҆̀ панѡве дх҃овенствѡ рымскоє, а часомъ и лѧда кто примѡвлѧют҆̀, простотою, наꙁываютъ насъ неꙋками; а то длѧ тогѡ самогѡ, же латинскогѡ писма, ал̾бо пол̾скогѡ мнѡгїє нераꙁꙋмѣютъ, ѧꙁыкомъ латинскимъ, ал̾бо пол̾ским҆̀ мовити не оумѣютъ, хочай дрꙋгїй св҃щенникъ в҆̀ словенскомъ ꙗꙁыкꙋ и писмѣ, бꙋдетъ добре оучоный, и оумѣєтный, и бол̾шъ оумѣти бы неповиненъ толко кождїй своєгѡ власногѡ ѧꙁыка добре писмѡ, але же латинскогѡ ѧꙁыка ал̾бо пол̾скагѡ не оумѣєтъ, то южъ оу пана простакъ.

Йосиф Шумлянський. Метрика. Львів, 1687


| Літопис |

Гоголь про київську професуру – "стара пліснява з кременецького ліцею"

Микола Гоголь не сильно оцінив професуру нововідкритого київського університету, де сам планував викладати:

Ну, какой сволочи набрали в ваш киевский университет! Мне даже жаль бедного Максимовича, что он попался между них. Можно ли это? Новый университет! тут бы нужно стараться, пользуясь этою выгодою, набрать новых профессоров, а вместо этого набрали старой плесени из глупого кременецкого лицея.

Письма Н. В. Гоголя. Редакция В. И. Шенрока. В четырех томах. Том первый. С.-Петербург, 1901


| Літопис |