Вся та екзотична лексика, яка є екзотичною для нас, коли ми будемо читати переклад, — екзотична і для читача оригіналу. Проте текст роману написаний в такий спосіб, що, навіть не знаючи деталей, ми можемо зрозуміти загальне семантичне поле, в якому ця лексика функціонує. Ми можемо зрозуміти, про що говорить Адам Юїнґ, і додатково для себе зачудуватися багатством його вокабуляру, а також його власною чудністю, оскільки він як нотар має взагалі доволі характерний стиль. І, скажімо, коли ми дізнаємося, що місцеве населення полінезійських островів «старанкуватїлі & пустулярні від гакі-гакі», текст говорить нам про те, що ці два прикметники негативно конотовані, це наслідки якоїсь хвороби, яка називається «гакі-гакі», тому що весь контекст в цьому місці говорить про хвороби, принесені туди, які косять місцеве населення. Тобто текст хоче, щоб його читали. І мені видається, що «Атлас Хмар», власне, належить до тих текстів, які винагороджують це уважне читання.

Ще одним ребусом виявився розділ «Листи із Зедельґема». Події цієї частини відбуваються у вигаданому бельгійському містечку в 1931 році. Оповідь розгортається в листах від Роберта Фробішера, бідного бісексуального музиканта, від якого всі відреклися, його коханцю. Розділ вирішили перекласти в стилі українських неокласиків.

Якщо тобі здається, що тебе ніхто не розуміє, і це відчуття затягує тебе в глибоку депресію, може несподівано виявитися, що колись давно голландський писар на острові біля берегів Японії відчував те саме в геть інших обставинах і ви вдвох могли б чудово зрозуміти одне одного. Існування цього зв’язку з чиєюсь душею, про яку ви навіть ніколи не знали, — одна з дуже важливих для читачів ідей Мітчелла.