Проте це не ти злий. Життя таке. Воно занадто коротке шоб слухати дебілів чи тих, хто тобі хочуть залізти в душу, шоб в підсумку отримати зиск. Ти просто викреслюєш подібних людей зі свого життя і чітко знаєш, шо з ними тобі не по дорозі в принципі - є ті, хто поряд завжди + ті, на кого потрібно витрачати свій час та увагу. Вони - справжні, не те шо ті хуєпутала, про яких йшлося вище
Ти навчився працювати з памʼяттю без психолога та без книжок. Є ті кімнати в підсвідомості, в які ти і не пустиш нікого, і сам боїшся зайти, п також ніколи не пустиш в них навіть найбільш близьких людей.
За цими кімнатами прірва, безодня, біль, відчай. Плюс ти сам поставив розтяжки та замінував все навкруги, шоб жодна жива душа туди не пролізла - нехай краще ображається, ніж потрапить на дурку після відвідин цих місць
Якби ше не ці йобані флешбеки та відчуття дежавю, то взагалі б можна було себе вважати тим, хто пізнав дзен. Проте ти не з заліза - про шось нагадала чашка, про шось запальничка, про шось колір авто, а про когось голос, точно такий самий, який ти знаєш шо не можеш більше почути, чи смс шо абонент зʼявився в мережі. Паскудно те, що ти не можеш це контролювати - воно працює якось само по собі. І це реально бісить. Дуже
А ще ти доволі часто задумуєшся над тим шо цю планету реально треба знищити. Людство вичерпало себе як вид - воно заслуговує лише комету та льодовиковий період, а не масочки і ковід. Нехай горить та палає - один хуй справедливості поки шо немає і не намічається в найближчому майбутньому
Проте після таких думок, ти згадуєш про ліс чи море і кажеш собі: - так… знищення планети не скасовується, але це має відбутися одразу після того, як я в тиші трохи посплю та відволічусь від всього блядства, яке мене оточувало. Після цього - похуй. Потоп, комета, нашестя пінгвінів-людожерів - поїбати. Головне перед цим всім блядством хоч трохи відпочити і не їбе-
І так, ти пздц як постарів вже. Ще якихось 5-7 років ти в принципі не знав шо так сльози, то зараз ти можеш розридатися від музики, фотки чи від відосу. В куточку, шоб ніхто не бачив в не чув, але ревіти як дитина, бо зачепило за живе і не відпускає. А потім всім казати про те шо це просто вітер в очі надув, угу
Насправді ти вже давно став іншим. Ти це розумієш по реакціям на прості речі: ти вже не смієшся з того, з чого раніше валявся під столом, не радієш новинам, які колись вважав перемогами. Все зовсім навпаки — від перемог тебе пробиває холодний піт, бо ти знаєш, якою ціною вони здобуті.
Бо за кожною «доброю» новиною стоїть щось дуже зле, і ти це дуже добре відчуваєш шкірою.
Тобі вже не хочеться говорити багато — ти обираєш мовчання як найчеснішу форму спілкування. Ти вже не тягаєшся з усіма, щоб довести свою правду — ти просто йдеш. Або лишаєшся. Тепер твій вибір — це мовчазне “так” або таке саме “ні”, і в тому більше змісту, ніж у всіх тих «зрозумій мене» чи «я мав на увазі». 👇👇
Проте це не ти злий. Життя таке. Воно занадто коротке шоб слухати дебілів чи тих, хто тобі хочуть залізти в душу, шоб в підсумку отримати зиск. Ти просто викреслюєш подібних людей зі свого життя і чітко знаєш, шо з ними тобі не по дорозі в принципі - є ті, хто поряд завжди + ті, на кого потрібно витрачати свій час та увагу. Вони - справжні, не те шо ті хуєпутала, про яких йшлося вище
Ти навчився працювати з памʼяттю без психолога та без книжок. Є ті кімнати в підсвідомості, в які ти і не пустиш нікого, і сам боїшся зайти, п також ніколи не пустиш в них навіть найбільш близьких людей.
За цими кімнатами прірва, безодня, біль, відчай. Плюс ти сам поставив розтяжки та замінував все навкруги, шоб жодна жива душа туди не пролізла - нехай краще ображається, ніж потрапить на дурку після відвідин цих місць
Якби ше не ці йобані флешбеки та відчуття дежавю, то взагалі б можна було себе вважати тим, хто пізнав дзен. Проте ти не з заліза - про шось нагадала чашка, про шось запальничка, про шось колір авто, а про когось голос, точно такий самий, який ти знаєш шо не можеш більше почути, чи смс шо абонент зʼявився в мережі. Паскудно те, що ти не можеш це контролювати - воно працює якось само по собі. І це реально бісить. Дуже
А ще ти доволі часто задумуєшся над тим шо цю планету реально треба знищити. Людство вичерпало себе як вид - воно заслуговує лише комету та льодовиковий період, а не масочки і ковід. Нехай горить та палає - один хуй справедливості поки шо немає і не намічається в найближчому майбутньому
Проте після таких думок, ти згадуєш про ліс чи море і кажеш собі: - так… знищення планети не скасовується, але це має відбутися одразу після того, як я в тиші трохи посплю та відволічусь від всього блядства, яке мене оточувало. Після цього - похуй. Потоп, комета, нашестя пінгвінів-людожерів - поїбати. Головне перед цим всім блядством хоч трохи відпочити і не їбе-
І так, ти пздц як постарів вже. Ще якихось 5-7 років ти в принципі не знав шо так сльози, то зараз ти можеш розридатися від музики, фотки чи від відосу. В куточку, шоб ніхто не бачив в не чув, але ревіти як дитина, бо зачепило за живе і не відпускає. А потім всім казати про те шо це просто вітер в очі надув, угу
Насправді ти вже давно став іншим. Ти це розумієш по реакціям на прості речі: ти вже не смієшся з того, з чого раніше валявся під столом, не радієш новинам, які колись вважав перемогами. Все зовсім навпаки — від перемог тебе пробиває холодний піт, бо ти знаєш, якою ціною вони здобуті.
Бо за кожною «доброю» новиною стоїть щось дуже зле, і ти це дуже добре відчуваєш шкірою.
Тобі вже не хочеться говорити багато — ти обираєш мовчання як найчеснішу форму спілкування. Ти вже не тягаєшся з усіма, щоб довести свою правду — ти просто йдеш. Або лишаєшся. Тепер твій вибір — це мовчазне “так” або таке саме “ні”, і в тому більше змісту, ніж у всіх тих «зрозумій мене» чи «я мав на увазі». 👇👇
Matt Hussey, editorial director at NEAR Protocol also responded to this news with “#meIRL”. Just as you search “Bear Market Screaming” in Telegram, you will see a Pepe frog yelling as the group’s featured image. Activate up to 20 bots Click “Save” ; Administrators
from us
