бабський збрід на курилці

«Але про «вічну достоєвщину» вигадав не Влад — це я процитувала йому Пелєвіна: «вічна достоєвщина, що переслідує русского человека». А Влад же натомість цитував мені Гришковця «Як я зʼїв собаку»; «три вікна, з яких світло найбільш отруйне,
— це кабінети русскої мови й літератури»; а ще — «моя країна може зробити зі мною все що завгодно, а завгодно їй тільки усе найгірше». Ти знаєш Гришковця? — здивувалася я, і виявилось, на виставу «Як я зʼїв собаку» дружно ходив увесь київський Інститут Гердера, коли російський актор приїздив в українську столицю.
Я нарешті зважилась розказати, як колись, по суперечці з Вікою Кузнєцовою про українську мову, бродила містом і допленталась до Олександро-Невського собору. Як питала себе: а якби слід було відмовитись від російської культури, то ким я була б? Чи лишилась би у мені — я? Чи було б на що спертися в інших культурах?
Якби так говорив хтось, — спокійно розважав Влад, — хто все життя прожив у Росії, вчив тільки російську літературу і володіє тільки російською мовою, то я б зрозумів — без тієї культури його б тупо не стало. Але ти? Ти говориш іще трьома мовами, знаєш інші культури — що б сталося з тобою без російської?
Вона просто повна, — несміливо сказала я. — А інші — неповні. (ну ріл) Ну, крім англійської.
Влад замовк. Я думала — може, погодився? Це було б дивно. Я продовжила.
Але ще який страх мене тоді мучив — я дивилася на ікони й думала, що російська культура — це ікона, і є якийсь містичний страх її заперечити, від неї відмовитись.
А ти знаєш, як утворилась Російська православна церква? — зненацька запитав Влад. Я не знала. — Та сама, яка Київський патріархат називає раскольніками, — уточнив він. — Первісно Московська церква — похідна від Київської. А далі — почитай в інтернеті, як і кого вони увʼязнювали, як платили хабар, щоб їх визнали окремою церквою.
Влад перексерив мені три томи Домонтовича, якого натоді ще не було в широкому доступі, а тільки в бібліотеці, й подарував
книжку Підмогильного — ось тобі обіцянка повноти української культури. А ще Мелетій Смотрицький, а ще Григорій Сковорода, а ще Марія Приймаченко, художники 1920-30-х, 1960-70-х... Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовляв, обрана російська література.»

❤10

www.tgoop.com/ginneysaid/33098

169 viewsedited  Oct 2 at 12:45

«Але про «вічну достоєвщину» вигадав не Влад — це я процитувала йому Пелєвіна: «вічна достоєвщина, що переслідує русского человека». А Влад же натомість цитував мені Гришковця «Як я зʼїв собаку»; «три вікна, з яких світло найбільш отруйне,
— це кабінети русскої мови й літератури»; а ще — «моя країна може зробити зі мною все що завгодно, а завгодно їй тільки усе найгірше». Ти знаєш Гришковця? — здивувалася я, і виявилось, на виставу «Як я зʼїв собаку» дружно ходив увесь київський Інститут Гердера, коли російський актор приїздив в українську столицю.
Я нарешті зважилась розказати, як колись, по суперечці з Вікою Кузнєцовою про українську мову, бродила містом і допленталась до Олександро-Невського собору. Як питала себе: а якби слід було відмовитись від російської культури, то ким я була б? Чи лишилась би у мені — я? Чи було б на що спертися в інших культурах?
Якби так говорив хтось, — спокійно розважав Влад, — хто все життя прожив у Росії, вчив тільки російську літературу і володіє тільки російською мовою, то я б зрозумів — без тієї культури його б тупо не стало. Але ти? Ти говориш іще трьома мовами, знаєш інші культури — що б сталося з тобою без російської?
Вона просто повна, — несміливо сказала я. — А інші — неповні. (ну ріл) Ну, крім англійської.
Влад замовк. Я думала — може, погодився? Це було б дивно. Я продовжила.
Але ще який страх мене тоді мучив — я дивилася на ікони й думала, що російська культура — це ікона, і є якийсь містичний страх її заперечити, від неї відмовитись.
А ти знаєш, як утворилась Російська православна церква? — зненацька запитав Влад. Я не знала. — Та сама, яка Київський патріархат називає раскольніками, — уточнив він. — Первісно Московська церква — похідна від Київської. А далі — почитай в інтернеті, як і кого вони увʼязнювали, як платили хабар, щоб їх визнали окремою церквою.
Влад перексерив мені три томи Домонтовича, якого натоді ще не було в широкому доступі, а тільки в бібліотеці, й подарував
книжку Підмогильного — ось тобі обіцянка повноти української культури. А ще Мелетій Смотрицький, а ще Григорій Сковорода, а ще Марія Приймаченко, художники 1920-30-х, 1960-70-х... Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовляв, обрана російська література.»

BY бабський збрід на курилці