«що ніхто краще не описав химерні переплетіння добра і зла у людській душі. Я питала Влада: чим тобі не вгодила російська література? Він казав: ти не розумієш, вона виправдовує злочинну політику. Я сперечалася: чого ж виправдовує — навпаки. Вона завше протистоїть політиці: що Пушкін, що Достоєвський з Толстим — усі були проти влади. Я вже мовчу про Солженіцина, Бродського й Пастернака. — Ти не розумієш, наполягав Влад, вони можуть викривати злочини влади, але оспівують той народ і його «незбагненну душу», яка і прагне такої злочинної авторитарної влади. І потім, до речі, ця влада ще й хизується своєю літературою, і через неї вербує нових прихильників — уже не тільки літератури, а всієї країни і всього русского міра. «Вербує» тут — не метафора, додавав Влад. Я дивилася запитально. Він розповів: якось у Німеччині обідав з двома колегами з берлінського Інституту Гердера, і один мовив: — Це, мабуть, таке щастя — жити в Києві: Булгаков, Купрін, Ахматова... Влад стенув плечима. Співрозмовник не зрозумів жесту, подививсь запитально. Я не плекаю сантиментів до російської літератури, — сказав Влад. Але ж це така видатна література. Вона — велична, — захоплено казав той. Гаразд, Булгаков, — погодився Влад на дискусію. — Ти говориш про «Білу гвардію»? — той кивнув. — Вона українофобська, тому в мене питання: як людина, що жила в Києві у той час, могла бути такою сліпою й глухою, щоб нічого не зрозуміти? А ти читав оповідання «Я вбив»? — той хитнув головою. — Це людиноневисницьке оповідання. Чи може література бути величною, якщо в ній є людиноненависницькі речі? Це ж про російську літературу говорять, що вона гуманістична? Але як же?... — збентежився співрозмовник. — Гаразд, а Купрін? Про Купріна нічого не знаю. В Києві жили інші письменники, українські: Домонтович, Винниченко, Микола Зеров — чув таких? А польський Ярослав Івашкевич — чим він гірший Булгакова? Тільки тим, що не належить імперській літературі? Той, ясна річ, не чув ні Домонтовича, ні Винниченка, ні Зерова й Івашкевича. А знаєш, що потім мені сказав той інший чувак, з яким ми обідали? — це вже Влад запитував мене. - Що любитель російської літератури — агент ФСБ. В сенсі. Він же німець. Так отож. Вони спеціально шукають любителів російської літератури, пропонують їм організовувати читацькі зустрічі. Той чувак організовує такі у Берліні — й через них вербує людей. Є навіть спеціальні методички, де пояснюють, як це робити. Я дивилась на Влада недовірливо. Яке ФСБ в Берліні, яка російська література. Та ще й методички.»
«що ніхто краще не описав химерні переплетіння добра і зла у людській душі. Я питала Влада: чим тобі не вгодила російська література? Він казав: ти не розумієш, вона виправдовує злочинну політику. Я сперечалася: чого ж виправдовує — навпаки. Вона завше протистоїть політиці: що Пушкін, що Достоєвський з Толстим — усі були проти влади. Я вже мовчу про Солженіцина, Бродського й Пастернака. — Ти не розумієш, наполягав Влад, вони можуть викривати злочини влади, але оспівують той народ і його «незбагненну душу», яка і прагне такої злочинної авторитарної влади. І потім, до речі, ця влада ще й хизується своєю літературою, і через неї вербує нових прихильників — уже не тільки літератури, а всієї країни і всього русского міра. «Вербує» тут — не метафора, додавав Влад. Я дивилася запитально. Він розповів: якось у Німеччині обідав з двома колегами з берлінського Інституту Гердера, і один мовив: — Це, мабуть, таке щастя — жити в Києві: Булгаков, Купрін, Ахматова... Влад стенув плечима. Співрозмовник не зрозумів жесту, подививсь запитально. Я не плекаю сантиментів до російської літератури, — сказав Влад. Але ж це така видатна література. Вона — велична, — захоплено казав той. Гаразд, Булгаков, — погодився Влад на дискусію. — Ти говориш про «Білу гвардію»? — той кивнув. — Вона українофобська, тому в мене питання: як людина, що жила в Києві у той час, могла бути такою сліпою й глухою, щоб нічого не зрозуміти? А ти читав оповідання «Я вбив»? — той хитнув головою. — Це людиноневисницьке оповідання. Чи може література бути величною, якщо в ній є людиноненависницькі речі? Це ж про російську літературу говорять, що вона гуманістична? Але як же?... — збентежився співрозмовник. — Гаразд, а Купрін? Про Купріна нічого не знаю. В Києві жили інші письменники, українські: Домонтович, Винниченко, Микола Зеров — чув таких? А польський Ярослав Івашкевич — чим він гірший Булгакова? Тільки тим, що не належить імперській літературі? Той, ясна річ, не чув ні Домонтовича, ні Винниченка, ні Зерова й Івашкевича. А знаєш, що потім мені сказав той інший чувак, з яким ми обідали? — це вже Влад запитував мене. - Що любитель російської літератури — агент ФСБ. В сенсі. Він же німець. Так отож. Вони спеціально шукають любителів російської літератури, пропонують їм організовувати читацькі зустрічі. Той чувак організовує такі у Берліні — й через них вербує людей. Є навіть спеціальні методички, де пояснюють, як це робити. Я дивилась на Влада недовірливо. Яке ФСБ в Берліні, яка російська література. Та ще й методички.»
The best encrypted messaging apps Informative Administrators "Doxxing content is forbidden on Telegram and our moderators routinely remove such content from around the world," said a spokesman for the messaging app, Remi Vaughn. How to Create a Private or Public Channel on Telegram?
from us
