Як би я не намагався втекти від себе, це неможливо, коли я залишаюсь наодинці. Після майже двох із половиною років далеко від дому в мені почали з'являтися нові емоції, які поступово змінюють мене, відкриваючи частини моєї особистості, які раніше залишалися непоміченими. Адаптація до нової реальності та чужої країни — це не лише звикання до незнайомих правил і мови; вимушена міграція — це розрив з усім, що ти знаєш і любиш, відхід від знайомих місць, рідних людей, звичних облич і всього, що наповнювало тебе. Коли ти змушений залишити дім, змінюється все.

Раптом ти опиняєшся в новому світі, який водночас порожній і пригнічуючий: ніби частина тебе втрачена, а незнайоме оточує з усіх боків, тисне на тебе, змушуючи знаходити рівновагу в невідомих обставинах.

На перетині ностальгії та адаптації виникає унікальний досвід — ти вчишся будувати себе заново, приймаючи кожен новий день як можливість знайти внутрішню силу. Поступово ця чужа країна стає не просто місцем для перебування, а новою главою в житті, де поруч із тривогою з'являються проблиски надії, маленькі перемоги й моменти, які дозволяють відчути, що навіть у чужих краях можна знайти себе знову.

Ці почуття та переживання відображені в моїй теперішній серії фотографій — це історія емоцій, які відчувають сотні тисяч людей через обставини, що не залежали від їхнього вибору.

— Тонбридж Веллс, серпень 2024