Ух, чесно кажучи, я нічогісінько не чув про цей фільм раніше, але після перегляду хочу, щоб про нього дізналося якомога більше людей. Тож заряджайте ваші здивовані емодзі та приготуйтеся до знайомства з без перебільшень справжньою sci-fi перлиною!

Гадаю, мало хто стане сперечатися: постапокаліпсис — це просто круто. Ну бо що може бути цікавішим за виживання на руїнах світу, особливо якщо цей світ видуманий. Хоча те майбутнє, яке режисер Річард Стенлі показує у стрічці Hardware (1990), зараз уже й не здається якоюсь химерною фантазією.

За що я обожнюю авторське кіно? Перші кадри моментально задають атмосферу: зруйнована, найімовірніше, ядерною війною Америка, пустка на околицях Нью-Йорка та самотній мандрівник, що блукає червоними барханами. Це такий собі сміттяр, що шукає цікавинки на продаж. І саме одна з його знахідок — дивакуватий «череп» якогось робота — стає головним рушієм сюжету.

Коли кочівник повертається до міста, щоб розпродати знайдене, металеву голову викуповує харизматичний вояка на прізвисько Мо. Чому? По-перше, Різдво вже на порозі, а по-друге, його дівчина Джилл захоплюється скульптурою і просто обожнює перетворювати металобрухт на мистецтво.

Спершу все виглядає доволі безхмарно. Почуття героїв щирі, сцена в душі чудова, палке кохання лише трохи дискредитує моторошний сусід-підглядач із будинку навпроти… А! Ну й невдовзі стає ясно, що той «череп» — це не черговий непотріб, а експериментальний самовідновлюваний робот моделі M.A.R.K. 13, створений для боротьби з перенаселенням. Звісно, шляхом знищення того самого населення.

Тут і починається справжній трилер: Джилл замкнена з божевільним роботом, а Мо, що встиг піти раніше, тепер намагається якомога швидше дістатися до неї, аби допомогти зупинити залізного вбивцю. Так, сюжетно стрічка напрочуд проста. Але, трясця його матері, наскільки ж вона стильна!

Операторська робота, декорації, спецефекти, саундтрек і навіть акторська гра — все тут на своєму місці. На місці навіть Леммі з гурту Motörhead у епізодичній ролі таксиста! Недостатньо круто? Тоді як щодо радіо-діджея Іґґі Попа?! Фільм сповнений цими маленькими деталями: від інтерфейсів комп’ютерного ПО до біблійських відсилок. Попри невеликий бюджет, режисер приділив увагу всьому, аби густа атмосфера кіберпанку відчувалася на всі 100%.

Hardware — розповідає локальну історію. Тут немає десятків величезних декорацій чи сотень людей у масовці, немає розмаху Blade Runner чи карколомного екшену, як у Terminator 2. Натомість є головне — та сама душа. І я просто не розумію, чому ця стрічка з роками не стала культовою класикою. Адже насправді вона настільки талановито маскує свою приналежність до низькобюджетного кіно, що заслуговує стояти поряд із титанами жанру.

Час виправити цю несправедливість: подивіться Hardware самостійно та розкажіть про нього друзям, додайте посилання на трейлер у робочу розсилку, присвятіть йому дипломну роботу… Гаразд, мабуть, ви вже зрозуміли, що мене справді вразило це творіння Річарда Стенлі. Залишилося дізнатися, чи вразить воно й вас! 🙏

#TrashOrTreasure #EssentialDinoPick