«Дуже важливою опорою для мене стало відеозвернення Блаженнішого, яке вийшло того ж дня, 24 лютого, і в якому він закликав росію припинити бойові дії, просив, щоб Російська Федерація зупинила наступ. На жаль, предстоятель Російської православної церкви, патріарх Кирил, зайняв іншу позицію.

Через це я долучився до підписантів — священників, які звернулися до предстоятелів п’яти Помісних Православних Церков з проханням розглянути цю позицію патріарха Кирила й надати їй оцінку. Від людей була велика підтримка цього кроку.

Подальші звернення, які підписанти готували, я вже не підтримував. Для мене було достатньо Собору, який відбувся у Феофанії. Після рішень Собору я мав, що людям у храмі відповідати.

Хоча деякі прихожани не сприйняли ухвал Собору...»
***
Протоієрей Валентин Шевчук: «Церква це не стіни, а люди»

Полтергейст, домовики, самогубці, гадалки, цілительки, бісівські напади — так відверто про зворотній бік служіння священника ще ніхто не розказував😱.
Але разом із тим — про свідчення постійної, зримої, відчутної присутності Бога в кожному дні і в кожному випробуванні.

Протоієрей Григорій Швець написав і начитав свою другу аудіокнижку, і це справжня терапія для всіх, хто втомився від зосередження на земному і прагне небесного.
Незабутні 5 з половиною годин, які прикрасять та наповнять світлом ваше життя.

Коли отець Григорій надіслав нам перші глави своєї книжки, ми зрозуміли, що будемо просити їх для публікації. Нині книжка готова і з дозволу автора завантажена на наш YouTube-канал.

Слухайте вже зараз.

І оскільки автор погодився викласти її безкоштовно, підтримайте донатом його працю, аби наступна частина книжки могла також побачити світ.

Номер картки для пожертв: 4441111050041585 (Бадай Олена Григорівна, дочка протоієрея Григорія, яка допомагає йому у виданні книг).

***
Перша книжка отця Григорія спричинила справжній резонанс, оскільки це було його свідчення як очевидця про окупацію росіянами Бучі в лютому 2022 року. Видання «Буча — це фейк?» також доступне в авторському виконанні на Діалог.ТУТ.

Цілий день ми отримуємо повідомлення про те, що нові користувачі підписуються на наш YouTube-канал🤩

Коментарі під викладеною вчора аудіокнижкою протоієрея Григорія — такі, на які ми й сподівалися.
«Дякую Богові, що послав мені таку книгу перед Успенським постом», — та інші в такому дусі.

А ви вже встигли почати слухати?
Якщо ще вагаєтесь, тримайте пробний аудіофайл першої глави. Відкрийте та засікайте час, скільки триматиметься увага🙂‍↕️

Повна версія аудіокниги доступна за посиланням🔂

На початку нашого проєкту нам теж здавалося, що спокійним діалогом можна вирішити все☺ Але за ці три роки пересвідчилися, що діалог можливий тільки з тими, хто здатен бачити в тобі людину. Натомість чимало хто обирає хейт і зневагу, і їм байдуже, яким ти є насправді.

Цей випадок із життя — якраз про це. Коли людина бачить себе безгрішною, з цим уже нічого не зробиш😏

«Как-то раз ко мне обратились люди с просьбой поисповедовать и причастить умирающего человека. Я уточнил, кто этого хочет — он или они. Мне сказали, что он не против и согласился.

Когда я пришёл, то увидел в постели худощавого пожилого мужчину. Он был в полном сознании, хотя видно было, что болезнь его изрядно помучила. Когда я попытался принять у него исповедь, он начал меня заверять, что ничего плохого в жизни не сделал.
Мне часто приходилось помогать людям на исповеди, и я ему сказал:
— Я понимаю, что Вы хороший человек и больших грехов не совершили, но ведь бывают и мелкие грехи.
— Ні! Я нічого поганого не зробив!
— Ну хорошо. Попробуйте, пожалуйста, вспомнить, было ли такое в вашей жизни, о чём вы сожалеете?
— Ні! Я завжди робив тільки добро і нічого поганого не зробив.
— Ну, может, Вы за всю жизнь сказали хотя бы одно плохое слово?
— Ні.
— Може, думкою згрішили?
— Ні! Я нічого поганого не зробив.

Все мои попытки были тщетны. Я ему объяснил, что не смогу ему отпустить грехи, так как он их не видит и не кается, а, соответственно, не смогу его причастить. Он только развёл руками. Тогда я подошёл к родственникам и сказал, что ничем помочь не смогу, так как он утверждает, что никаких грехов у него нет.
— Это у него нету грехов?!. — хором возмутились родные. — Да он…

Я их остановил и сказал, что он сам должен осознать свои грехи, но, к сожалению, там глухо как в танке. Поэтому ни Исповеди, ни Причастия не будет.
— Батюшка, ну хоть что-нибудь сделайте!
— Хорошо. Я могу только…»

Що зробив отець Григорій і як несподівано закінчилася ця історія, слухайте у главі 12 аудіокнижки «Житіє несвятих, або Христос посеред нас».

Ми були тими журналістами, яким Предстоятель дав перше інтерв’ю після його Інтронізації на кафедру київських митрополитів. Пам’ятаємо, тоді від нього чекали чітких управлінських рішень. Але він не збирався нікого скеровувати, натомість кожному давав час і простір для внутрішнього та духовного зростання.

Наскільки ми духовно зросли і якими християнами стали — кожен нині бачить на власні очі. Здається, і критикують Блаженнішого за те, що не дотиснув, не надавив, не наполіг. Але ми бачили, Хто іще так робив. У Євангелії. Саме тому і йдемо досі за своїм Предстоятелем.

17 серпня виповнюється рівно 11 років від дня возведення його на Митрополичу кафедру. Хай Господь дає нашому Архіпастирю многая і благая літа.
***
«Як пастир, я маю думати і про тих, хто заблукав, але насамперед маю піклуватися про тих, хто в лоні Церкви. У нас часто буває: в лоно Церкви загнав, як у концтабір, закрив ворота і пішов інших шукати, а ці тут гинуть від голоду.

Найперша задача Церкви – піклуватися про тих, хто в неї є, щоб вони почувалися добре, щоб зростали духовно. Нас багато, і всі ми перебуваємо на різних рівнях духовної досконалості. Задача священика — зрозуміти, на якій сходинці в духовному відношенні знаходиться людина, і допомогти їй піднятися на сходинку вище.

Головна задача Церкви – допомогти тим, хто всередині огорожі церковної, ставати кращим. А потім уже, якщо ще лишається енергія, ловити тих, хто бігає по пустелі…»

Блаженніший Митрополит Онуфрій: «Бог покликав мене, і я пішов»

«Цієї неділі річниця інтронізації нашого Предстоятеля.
У нього багато паралелей з Патріархом Тихоном.
Обидва були обрані в переломний час. Обидва тихі. Обидва побожні.

У 1917 році було три кандидати.
Яскравий, харизматичний борець за відновлення патріаршества архієпископ Антоній (Храповицький).
Богослов, інтелектуал, педагог архієпископ Арсеній (Стадницький).
І той, якого любив народ, тихий Тихон.
Жереб випав саме на нього.
І ми бачимо, що це явно була воля Божа.
Найтихіша людина стала твердою скелею, на якій Церква встояла в той страшний час.

Христос, Який «учора і сьогодні і навіки Той самий», піклується і про Київську кафедру.

Ми всі пам’ятаємо, які були «розклади» в період згасання приснопам’ятного митрополита Володимира. Усі їх зніс Майдан.

Пам’ятаємо, яка активна передвиборча «агітація» велася за одного з кандидатів влітку 2014 року. І вона виявилася марною.
Людське владолюбство в Церкві не працює. А якщо намагається, то результати страшні.
І одинадцять років тому архієреї нашої Церкви (і я в тому числі) зробили правильний вибір.
Обрали найтихішого.

Нікого іншого на місці Предстоятеля уявити неможливо.
Дякую Богові за це.
І молюся Богу за нього.
І вас прошу».

Архієпископ Обухівський Іона (Черепанов)

«Тг-канал "Фортеця Лавра" опублікував страшні фото.
Музейники і, начебто, представники держцеркви "переоблачають" мощі Преподобних Печерських.

Зазвичай це робилося Петровим постом братією Лаври у священному сані, яких цього навчили ченці ще старого, повоєнного постригу, яких, своєю чергою, навчили дореволюційні ченці.
А тут у святиню лізуть своїми руками невідомо хто.

Причому, судячи з фото, ті, хто не мають жодного, навіть приблизно уявлення, як поводитися зі святинею всеправославного масштабу.

Наприклад, на другому фото видно дерев'яні лотки у формі силуету людини. Вони ще в старі, дореволюційні часи були зроблені для того, щоб безпосередньо на них лежали мощі. Щоб вони не пошкодилися під час перенесення, і, найголовніше, щоб не загубити навіть найменші частинки мощів, які час від часу можуть відділятися від тіла святого.

Зазвичай під час переоблачення мощі обов'язково залишаються не тільки на цьому лотку, а й на особливій мантії світлого відтінку, в яку цей лоток безпосередньо обертається. Світлого - для того, щоб навіть порошинка найбільшої святині - мощей не була загублена.

Тут же видно лотки, що стоять вертикально. Де і на чому при цьому лежать мощі і скільки при цій нарузі частинок впало під ноги, на попрання - залишається тільки здогадуватися...

Ось таке дійство відбувається зараз у відібраних у вірян і у братії монастиря Дальніх Печерах.
Рівно те, що відбувалося в музейній Лаврі музейного періоду її існування. Якщо коротко - повернення в часи тоталітаризму і комунізму. Рекомунізація за гроші платників податків вільної демократичної України.

P.S. Мощі преподобних з давніх часів переоблачають раз на рік для того, щоб просушити від печерної вогкості облачення, в яких вони спочивають.
Переносять і переоблачають їх тільки ченці у священному сані, при цьому перед кожним преподобним несеться свічка.
Під час усього переоблачення і сушіння безперервно читається Псалтир».

Facebook-сторінка архієпископа Обухівського Іони

З Днем Державного прапора України🇺🇦

Один із перших текстів на нашому проєкті був про те, як влітку 2022 року парафіянин Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря боєць Нацгвардії Сергій Позняк разом із прикордонниками на очах у противника за півгодини встановили прапор Украни на величезному пам'ятнику Артему в Святогірську.

Нині молимося про те, щоб жовто-блакитний прапор майорів у мирному небі нашої України, де пануватимуть єдність, любов і розуміння цінності кожного громадянина нашої держави 🇺🇦

«Ідіть у хресний хід! Там така благодать… День і ніч молитва, тільки молитва. Ідуть поруч подвижники, дітки, деякі в колясочці, маленькі зовсім. Здається, вони ще говорити не вміють, а вже співають "Богородице, Діво, радуйся", "Христос Воскрес".

Цілу дорогу йдеш, молишся і плачеш: за гріхи, за все свавілля, що зараз робиться… І розумієш, що все воно тлінне, тільки Господь вічний. І те, що сьогодні нашу Церкву женуть, ми пройдемо, і завдяки всьому цьому станемо сильнішими у вірі. З Христом ми все переможемо…»
***
Тим більше у святковий День Незалежності України🇺🇦 хочеться свідчити про те, що ми, віряни УПЦ, не є ворогами власній країні.

Навпаки. Попри дискримінацію в ЗМІ, розпалювання ворожнечі, наклепи та колективне звинувачення в колабораціонізмі всієї Української Православної Церкви на підставі 19 доведених у суді кримінальних справ, вірні УПЦ залишаються вірними своєму народові, своїй Україні, своїй Церкві та своєму Богові.

У ці дні продовжується традиційний хресний хід із Кам’янця-Подільського у Почаїв на свято Успіння Пресвятої Богородиці. І герої наших публікацій так само беруть у ньому участь.

По яких саме українцях вдарить законодавча заборона УПЦ — зокрема цей матеріал.

Усім доброго ранку🙏☀️🥗

Сьогодні великий багатоденний хресний хід має прийти до Почаєва❤️‍🔥

Останній сніданок хрестоходців на шляху до Почаївської Лаври. Сьогодні хресна хода добігає кінця.

Трошки історії про хресну ходу з Кам'янця Подільського до Почаєва.

✨Це найдавніша хресна хода в історії України. Вона бере початок ще з 1832 року, і вже майже 200 років кожного року православні християни долають шлях у понад 250 км, ідучи до Пресвятої Богородиці.

✨В Камʼянці-Подільському в 1832 році жила дівчинка Анна Якимчукова, вона була сліпенькою і вирішила разом з бабусею вирушити пішки до Почаєва. Коли вони з бабусею прийшли в Почаїв в лавру, дівчинка щиро молилася перед чудотворним образом Божої Матері й зцілилася від сліпоти.

✨Тодішній намісник архієпископ Інокентій встановив щотижневе соборне читання акафіста Божий Матері, а люди з молитвою в пам'ять про цю подію почали щорічно йти цим шляхом, яким пройшла сліпенька дівчинка Аня.

Якщо ти сам не ворог своїй державі, то й в інших не будеш бачити ворогів. Бо кожен підозрює ближніх у тому, в чому грішить сам.

Усі ці роки повномасштабної війни ми бачимо справжню вакханалію довкола хресного ходу з Кам’янця-Подільського до Почаєва. Тим, хто сіє ворожнечу й наклепи на хрестоходців, не потрібні жодні докази того, що українці понад 100 років ходили в цю прощу й нині йдуть до Богородиці, а не «несуть під рясами калаші та гвинтівки». Ворожнеча для таких людей важливіша за правду.

Діалог.ТУТ неодноразово подавав свідчення учасників хресного ходу, яких ми знаємо особисто. Усі вони стверджують, що цей надважкий 7-денний шлях неможливо здолати без Божої допомоги.

Сьогодні хресний хід дійшов до Почаєва.
Дякуємо Господові й публікуємо знову цю розповідь київського священника, який надсилав нам цьогоріч відео з хресного ходу, а нині вже підносить за нашу країну молитви в Почаївському уділі Пресвятої Богородиці.
***
«Я не знаю, скільки ще триватиме війна, та єдине, що я знаю точно, — це якщо ми посіємо мир перш за все у своїй душі, в своєму серці, а потім у колі рідних, у своєму селі, місті, в своїй державі, то ми його й пожнемо. І пожнемо скоро. Якщо ж не буде молитви, любові, якою ми будемо ділитися — не просто сказати «я тебе люблю», а саме ділитися, то буде дуже важко.

Тільки проявом своєї жертовності можна в Бога вимолити і мир, і здоров’я. Якщо не буде молитви, то не буде перемоги, не буде миру. І сьогодні найстрашніші вороги України — це ті, хто виходять і чинять віруючим перешкоди…»

Протоієрей Сергій Нечипорук: «Я за 20 років священства не бачив такої молитви»

ТОП-5 свідчень очевидців про хресні ходи УПЦ. Для тих, хто хоче чути правду і здатний слухати👋

Уже 187 років поспіль благочестиві православні християни щороку збираються разом на хресну ходу і з Кам’янця-Подільского декілька днів ідуть пішки до Почаєва. Дорогою вони моляться і вклоняються святиням у селах і містах на шляху ходи. Люди вірять, що труднощі, які доводиться долати прочанину, очищують гріхи роду і прихиляють милість Бога і Матері Божої для всієї родини хрестоходця. І навіть ті, хто допомагає прочанам у їхньому нелегкому подвижництві, отримують Боже благословення.

Традиція саме цієї ходи не припинялася у безбожні часи комуністичної влади. І навіть пандемія ковіду не стала перешкодою для вірян. Але з початком повномасштабної війни хрестоходці зустрілися з перешкодами, яких не очікували.

Прочани — звичайні українці, але упереджені, налаштовані негативно люди на шляху пересування ходи називали їх москалями й усіляко кривдили, а подекуди зовсім не дозволяли пройти. Через них хрестоходцям доводилося долати зайві кілометри — інколи без можливості зупинитись і відпочити.

Найважчим було відчуття несправедливості. А ще нерозуміння — за що і нащо їх так цькують інші українці?

Ми поговорили з учасниками хресної ходи, яких знаємо особисто. Нижче — їхні свідчення.

1. Чоловік у ЗСУ, а його дружині кричать: «Смерть ворогам»
185 років в Україні існує традиція напередодні свята Успіння Божої Матері йти хресною ходою із Кам’янця-Подільського до Почаєва. І лише цього року через упередження деяких людей це ледь не обернулося трагедією.

2. Відповідь тим, кого дратують хресні ходи УПЦ
Якщо раптом серед ботів випадково опиняться живі люди, на них і розрахована ця відповідь критикам, яку написала дружина православного священника Ірина Желіховська.

3. Якщо ви не ходили в жодну Церкву, ви і в «українську» ходити не будете
Дружина священника з Київщини Лілія Нечипорук — про силу молитви українських вірян, від якої держава збирається відмовитися.

4. «Я за 20 років священства не бачив такої молитви»
Протоієрей Сергій Нечипорук від початку повномасштабної війни допомагає нашим захисникам як волонтер і духівник. А ще він уже декілька років бере участь у щорічному хресному ході до Почаєва й каже, що коли не лишається сил іти, треба посилено молитися. Кожен крок — молитва. І Бог допомагає.

5. «Нам говорили, что могут забросать камнями, а люди благодарили нас, становились на колени, плакали»
Сложные вопросы, которые задают крестоходцам, мы адресовали протоиерею Максиму Меркулову, который в этом году дошёл до Почаева уже в 13-й раз.