Під час Голокосту Коротюки рятували своїх знайомих євреїв, проте пізніше родина зазнала репресій з боку радянської влади.

Першим у 1944 році арештували батька, Федора, і відправили до таборів ГУЛАГу. За рік депортували до Удмуртії матір, Софію, разом із трьома доньками — Євгенією, Ганною та Галиною.

Родина воз’єдналася лише через десять років, а в 1960 році вони повернулися додому в Україну. У 2022 році Федору та Софії Коротюкам посмертно присвоїли звання Праведників народів світу.

У березні 2023 року команда «Після тиші» розшукала їхню доньку, Ганну Гончарук, у селі Річиця на Рівненщині й записала її дитячі спогади про пережите. Її не стало того ж року.

Разом із ГО «Після тиші» ми спробували розповісти історію Ганни та її родини у графічній новелі. Публікуємо цей комікс сьогодні і сподіваємося, що ви допоможете поширити цю важливу історію.

______________
«Пʼятирічна репресована: історія Ганни Гончарук» — четверта й остання частина циклу графічних історій зі свідченнями очевидців Другої світової війни. Решту коміксів ви можете знайти за посиланням.
Незабаром вийде друкована збірка з усіма коміксами українською та англійською мовами. Слідкуйте за оновленнями!

ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС 📖

У грудні 2024 року Європейська рада схвалила початок переговорів про вступ України до ЄС. Це важливий крок на шляху до євроінтеграції, але попереду чекає ще багато викликів. Окрім виснажливої війни, Україна стикається з проблемами, які накопичувалися десятиліттями: корупцією, слабкими інституціями, порушеннями прав людини й трудових прав, соціальною нерівністю.

Що чекає Україну на цьому етапі і з якими саме викликами доведеться зіткнутися?

Читайте в огляді, підготовленому українськими експертками та аналітиками за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні.
Важливо зазначити, що матеріали збірки зосереджені на соціально-економічних питаннях євроінтеграції, які часто залишаються в тіні інших важливих дискусій, як-от про верховенство права та боротьбу з олігархами. Однак саме проблеми стану економіки, енергетичного та аграрного секторів, проблеми зовнішнього боргу, жіночої зайнятості, трудових прав та соціальних гарантій є справді критично важливими для нашого майбутнього.

Тож читайте і долучайтеся до суспільної дискусії.

А ви любите відеоігри? 🎮

Незалежно від відповіді, радимо не залишати цю сферу поза увагою. Адже вже десять років, як ігрова індустрія стала більшою за кіно- та музичну разом узяті. І, можливо, саме тут сьогодні з’являється простір для політичної боротьби.

Ми поговорили з Маріям Диджґалвіте — лівою критикинею, органайзеркою з Литви, чия нова книжка Everything to Play For виходить у Verso Books і вже готується до українського перекладу. Книжка Маріам — це марксистський аналіз геймдева: від умов праці до ідеологій, які вшиваються в ігрові наративи. Це спроба відвоювати простір, який надто довго лишався притулком для ультраправих популістів і фанатів «аполітичності».

З цієї розмови ви дізнаєтесь:
👾 Яку нову модель солідарності будують геймерські спільноти — і чого від них могли би повчитися активісти?
👾 Чому нам варто говорити не лише про зміст ігор, а й про умови їхнього виробництва?
👾 Чи здатні відеоігри стати визвольним мистецтвом, або ж це черговий інструмент капіталізму?
👾 І чому геймдев — це вже не розвага на дозвіллі, а політичне поле, де формуються нові покоління?

📖 Читайте інтерв’ю та діліться своїми геймерськими історіями в коментарях.

​Під час повномасштабної війни, коли зберегти та розвинути систему охорони здоров’я критично важливо, штат медсестер стрімко скорочується. Ті, хто лишаються, — працюють за себе, за людей, яких було звільнено, і за тих, кого мали б найняти. Одна — за трьох.

▪️ Як на цю ситуацію вплинула реформа дерегуляції медичного сектору?
▪️ З яким навантаженням стикаються медсестри щодня?
▪️ Як виживають ті, чия праця лишається майже невидимою для держави?
▪️ Як медпрацівниці борються за свої права і яких змін вони прагнуть?

Про все це читайте в аналітичному дослідженні, створеному у співпраці з редакторками «Спільного» та самими медпрацівницями.

Нагадуємо, що познайомитися з активістками руху боротьби за права медичного персоналу #БудьЯкНіна ви також можете у фільмі «Крапля до краплі — буде хвиля».

Кай Струве — німецький історик, який спеціалізується на дослідженні Другої світової війни, Голокосту, націоналізму та масового насильства у Східній Європі.

У 2022 році у видавництві «Дух і літера» вийшов український переклад його книжки «Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв». Це ґрунтовна історична праця, що системно аналізує антиєврейське насильство в Західній Україні 1941 року в умовах відступу радянських військ і встановлення нацистської окупації. Йдеться про погроми, масові вбивства та депортації у Львові, Золочеві, Станіславові, Дрогобичі та інших містах.

Спираючись на широкий масив джерел, Струве фокусується на структурних передумовах антиєврейських акцій і досліджує складну взаємодію між німецькою адміністрацією, місцевими ініціативами й націоналістичними проєктами. Зокрема, він аналізує роль Організації українських націоналістів у поширенні насильства та радикальних ідей.

Більше про книжку Струве та його внесок в осмислення травматичного минулого читайте у рецензії Анни Купінської.

🗓 18 квітня о 18:30 в Києві пройде презентація дослідження «Одна за трьох: Як працюють медсестри в Україні під час війни», яке розкриває наслідки дерегуляції медсестринського догляду.

⚕️ Медична реформа в Україні змінила систему фінансування медичних закладів та скасувала норми навантаження на медсестер. Це призвело до збільшення експлуатації медиків та масового відтоку кадрів, що особливо загрозливо в умовах війни. Міністерство охорони здоров’я України визнають ці тенденції і наразі намагаються розробити нові норми навантаження на медсестер, однак процес лишається непрозорим.

🩺 Дослідження, проведене на основі 48 інтерв'ю з медсестрами з різних регіонів України, висвітлює реальний стан справ у професії, особисті виклики медичних працівниць та їхні можливості захищати свої права. Дослідження реалізовано спільно із активістками Медичного руху «Будь як Ми» (МедРух).

🎙 Вступне слово: Оксана Слободяна, голова МедРуху «Будь як Ми»
🔍 Дослідниці: Оксана Дутчак, PhD, соціологиня; Наталія Ломоносова, соціологиня; Олена Ткаліч, соціологиня, активістка «Соціального Руху»
⚖️ Юридична експертиза: Віталій Дудін, к.ю.н., активіст «Соціального Руху»

📍 Дата та час: 18 квітня, 18:30
🌐 Місце проведення: Київ, офлайн та онлайн
👉🏻 Зареєструватися

Книжку про досвід організації страйків на українських підприємствах тепер можна прочитати на нашому сайті 🙌🏽

Праця Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії» — це свідчення зсередини про те, як складно, але водночас важливо поширювати ліві ідеї та об’єднувати трудові колективи для спільної боротьби за свої права. Автор ділиться власним досвідом організації спротиву, аналізує причини поразок робітничого руху й розповідає, як він прийшов до радикального переосмислення активізму.

Це не стільки спогади, скільки запрошення до розмови про майбутнє лівої політики в Україні — про те, як перетворювати поразки на досвід і продовжувати діяти солідарно.

📖 Раніше ми повідомляли, що друковану книжку Олега можна придбати онлайн.
❗️ А тепер вона доступна для прочитання і на нашому сайті❗️
📌 Більше про автора та його шлях до «професійного організатора страйків» — в інтервʼю з Олегом.

🙀 Дугін читає Лакана, а Жижек читає Дугіна. Виникає лише питання — навіщо Дугіну Лакан?

Один із головних російських ультраправих філософів Олександр Дугін не полишає спроб надати інтелектуальне прикриття своїй «оригінальній» неофашистській риториці. Цього разу жертвою його інтерпретацій став Лакан. У своїй статті «Лакан і “психоделічний трампізм”» Дугін звертається до лаканівської тріади — Уявного, Символічного і Реального — щоб витлумачити феномен трампізму та протиставити Росію «занепалому» Заходу.

У своєму новому есеї Славой Жижек щиро дивується цій спробі та вказує на глибокі протиріччя в такому тлумаченні Лакана, а часом і на відверте невігластво головного ультраправого філософа в питаннях психоаналізу.

🧁 Великодень — сакральний день чи радше можливість провести час з рідними та друзями, досхочу попоївши пасок?

Ми не знаємо, що саме ви святкуєте в ці дні. Проте вважаємо, що це цілком справедливо, що кожен і кожна обирає свої принади свята. На випадок же, якщо ви досі в роздумах про віру або в її пошуках, ми підготували для вас добірку статей, які допоможуть зорієнтуватися.

Це — серія репортажів нашого автора Євгенія Осієвського, який відвідував (іноді протягом року) зустрічі найрізноманітніших релігійних спільнот Києва: від неоязичників до саєнтологів. Його тексти — це це не тільки іронічне дослідження маргінальних культів, а й критичний погляд на те, як в Україні пізнього капіталізму релігія, магія, комерція і невтомні спроби спасіння душі сплітаються в одне ціле👇

🟠 «Тигри в кукурудзі. 24 години молитовного стояння під Верховною Радою».
🟠 «Коло Свароже: репортаж із київського осередку неоязичників».
🟠 «Волхви спальних районів: репортаж зі світу комерційної магії Києва».
🟠 «Пісні Калі Юґи: репортаж з київського храму Міжнародного товариства свідомості Крішни».
🟠 «Битва за планету Тіджиак: репортаж із Київської церкви саєнтології».
🟠 «Дари Святого Духа: репортаж із молитви Духовного центру «Відродження».

​​Ці тексти особливо важливі для нас ще й тому, що їхній автор — Євгеній Осієвський — загинув 22 травня під Бахмутом, захищаючи Україну. Його голос — повний допитливості, критики, емпатії й гумору — досі звучить у цих репортажах. Вони залишаються з нами — як пам’ять про Женю і як заклик не втрачати здатності слухати, ставити питання й розуміти.

Більше про самого Женю — у теплій статті його друга.

Сьогодні виповнюється два роки з дня загибелі Дмитра Петрова — російського анархіста, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та соціальну справедливість.

З юних років Дмитро активно долучався до численних анархістських ініціатив та організацій, що виступали як проти репресивного режиму в Росії, так і за її межами. У 2014 році він підтримав Майдан в Україні та став одним із ініціаторів створення «анархістської сотні». У 2017 році Дмитро відправився у Рожаву, аби зі зброєю в руках долучитися до визвольного руху.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Дмитро приєднався до українського спротиву. Він став на захист не лише України, а й тих цінностей, які боронив усе своє життя. Дмитро брав участь у найгарячіших боях і загинув під Бахмутом разом з ірландським соціалістом Фінбаром Кафферкі та афроамериканським активістом Ендрю «Гаррісом» Купером.

Для багатьох українських лівих та антиавторитаріїв Дмитро був не лише товаришем по боротьбі, а й близьким другом. Його шлях в анархістському русі — яскравий приклад того, як ідеї можуть втілюватися в конкретні дії.

До роковин загибелі хочемо нагадати про текст, написаний, щоб увічнити пам'ять про Дмитра, його життєвий шлях і внесок у боротьбу за свободу та рівність.

«Жінки завжди були лідерками в русі за громадянські права».

Даяна Філі — американська соціалістка, феміністка та антивоєнна активістка.

Політично активною Даяна стала в 1960–1970-х — у час, коли США охопили студентські протести, кампанії проти війни у В’єтнамі та масштабний феміністський рух. Ці хвилі опору стали поворотними не лише для американської історії — вони змінили політичну свідомість цілого покоління й вплинули на глобальне розуміння боротьби за права людини та емансипацію.

Коли в березні Даяна приїхала в Україну, то ми скористалися нагодою, щоб поговорити з легендарною феміністкою про досвід її боротьби — і про те, як він резонує із викликами сучасності. У ході розмови ви дізнаєтеся про те:

▪️ Як будувався й став можливим антивоєнний рух у США?
▪️ Чим феміністичний рух завдячує антивоєнному рухові та руху за громадянські права?
▪️ Як за півстоліття змінилася студентська боротьба в США?
▪️ Що означає бути соціалісткою сьогодні?

Хоча ця розмова глибоко занурена у спогади, у ній — багато натхнення й уроків для нашого сьогодення.

Ті, хто з недовірою ставилися до Хорхе Маріо Берґольйо, називали його «лівацьким Папою». Він критикував неолібералізм, виступав за екологічну справедливість, захищав мігрантів, розширив доступ до церкви для ЛГБТ+ і жінок та закликав католицьку церкву «повернутися до пригноблених». Але водночас — зустрічався з диктаторами, уникав прямого засудження злочинів католицьких священників і надто часто обирав тишу там, де була потрібна ясність.

Він не був пророком революції, але й не був вартовим статусу-кво: він закликав не миритися з існуючим станом речей.

То чим насправді став його понтифікат — жестом надії чи політикою обережного компромісу? Читайте в некролозі Дениса Пілаша, присвяченому суперечливій спадщині Папи Франциска, який очолював одну з найстаріших і найскладніших інституцій світу.

Окрім людських смертей і вражаючих руйнувань інфраструктури, війна залишає на українському суспільстві невидимі, проте не менш жахливі психоемоційні шрами.

У новому епізоді подкасту «Ukraine The Possible» ми зосередимося на наслідках цього травматичного досвіду, що продовжують руйнувати життя мільйонів навіть після припинення вогню: посттравматичний стрес, депресія, тривожність та моральні травми.

🔹 Як ці проблеми відображаються на всіх сферах життя — від кожної особистості до суспільства в цілому?
🔹Які особисті історії стоять за статистикою ПТСР і моральних травм, а також як люди переживають цей досвід?
🔹Якими є неврологічні наслідки постійного стресу?
🔹І як суспільство може впоратися з глибокою емоційною раною — і яку психологічну підтримку для цього необхідно забезпечити?

🎧 Запрошуємо до прослуховування на зручній для вас платформі 👇І не забувайте підписатися, щоб не пропустити нові випуски ✔️

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

In addition to the visible destruction of infrastructure, the war leaves invisible, yet no less devastating, psychological scars on Ukrainian society.

In the latest episode of Ukraine The Possible, we explore the lasting effects of trauma: PTSD, anxiety, and moral injuries.

🔹 How do these issues affect individuals and society as a whole?
🔹 What personal stories lie behind the statistics of PTSD and moral injuries?
🔹 What are the neurological consequences of constant stress?
🔹 How can society heal this emotional wound, and what psychological support is needed?

🎧 Listen to the new episode now!

Вітаємо з Першотравнем і наголошуємо, що боротьба за права трудящих — це не лише наше право, але й обов'язок!

На жаль, вкотре ми зустрічаємо цей день не спільними перемогами, а констатацією усе більшого наступу на права працівниць і працівників в Україні. І це не лише наслідок війни, а й результат певних політичних ініціатив, які, замість захисту трудових прав, лише загострюють проблеми.

Попри заявлені урядом успіхи на шляху до євроінтеграції, Європейська комісія висловлює занепокоєння станом ринку праці та відповідним законодавством в Україні. У своєму звіті за жовтень 2024 року європейські експерти вказали на ряд критичних проблем, які уповільнюють вступ України до ЄС.

▪️ Що ж саме в законодавстві України є проблемним на тлі європейських стандартів?
▪️ Чому дерегуляція на ринку праці є реальною загрозою для добробуту та безпеки громадян і громадянок?
▪️ Як ці процеси впливають на захист працівниць і працівників під час війни?
▪️ Чому відновлення трудових прав та зайнятості є ключовим для майбутнього відновлення України?

Читайте про це в статті Олени Ткаліч з детальним аналізом ситуації з трудовими правами в Україні та її перспективами на шляху до європейської інтеграції.

«Ультраправих можна перемагати не переймаючи їхній порядок денний, а просуваючи позитивну ліву альтернативу».

На відміну від частини європейських лівих, які з початку повномасштабного вторгнення зав’язли у безкінечних внутрішніх дебатах про війну та ризики постачання зброї в Україну, північноєвропейській лівиці вдалося піти далі. Нордичні ліві партії послідовно виступають за постачання зброї Україні, за притягнення Росії до відповідальності, а також за протистояння неоліберальному мейнстриму та правому популізму. Ба більше, з таким порядком денним вони досягають успіхів на виборах.

▪️ Як же північноєвропейським лівим вдалося досягти успіху на європейських виборах попри те, що в багатьох частинах світу набирають популярності ультраправі?
▪️ Чому ліві мають підтримувати український спротив?
▪️ Що може посприяти поширенню та посиленню прогресивних лівих ініціатив на Центральну та Східну Європу?

Про це ми запитали Лі Андерссон та Юнаса Шестедта — представників нового об’єднання в ЄС — Європейського лівого альянсу за людей і планету, — що виступає проти кліматичної бездіяльності та соціального розшарування в політиці ЄС.

Читайте про уроки північноєвропейського лівого досвіду, важливість солідарності з Україною, а також про майбутнє лівих рухів на глобальній арені в інтерв'ю з євродепутатами.

📔 «Перший спогад — війна. Дитячі історії Другої світової»
Замовляйте друковану збірку графічних історій — безкоштовно! 🙌🏽

У 2023 році разом із ГО «Після тиші» ми започаткували проєкт зі збереження голосів останніх очевидиць подій Другої світової війни. Їхні спогади стали основою для чотирьох графічних історій — історій насильницького вивезення на примусові роботи, депортацій, переслідування під час Голокосту, спалення домівок, розлуки та втрати близьких.

До 8 травня ми надрукували збірку цих розповідей. На нашому сайті можна ознайомитися з електронною версією, а також замовити безкоштовний друкований примірник!

Дякуємо Марії Тимошук, Леї Дікер, Марії Невмержицькій та Ганні Гончарук за те, що погодилися поділитися своїми спогадами з нами, а отже і зі всіма, хто триматимуть у руках цю збірку.

📩 Пишіть нам на [email protected] і залишайте у листі свої дані для відправки Новою поштою.

📦 Наклад обмежений, тож радимо поспішити.

Університети сьогодні все частіше нагадують корпорації, де рейтинги підривають солідарність. Проте там досі залишаються острівці кооперації, які можуть стати моделлю для колективного виробництва знань та вільного розвитку особистості.

Для посилення боротьби за таке майбутнє Кристіан Шадковський пропонує звернутися до ідеї «спільного» (commons) — ідеї, що лежала в основі критики політичної економії ще в ранніх текстах Маркса. На думку Маркса, людське буття неможливе без взаємозалежності та взаємодії з іншими. Спільне — це не лише ресурси, якими ми ділимося, але й практики, якими ми взаємодіємо, працюємо, навчаємось і піклуємось одне про одного.

У цьому сенсі освіта — університет, школа чи будь-яка інша форма творення знань — має фундаментально неринкову природу. Натомість вона є суспільним благом, яке організоване та підтримується спільно.

▪️ Чому концепція «спільного» настільки важлива для боротьби за вільну освіту?
▪️ Як «спільне» реалізує себе у студентсько-викладацьких протестних рухах та в альтернативних формах організації освітнього процесу?
▪️ І яким може бути проєкт розширеного відтворення вищої освіти на засадах «спільного»?

Читайте про це в статті польського дослідника освіти.