«Революційні радикальні фантазери та соціалістичні діячі забувають про те, що нам доводиться мати справу з новим пролетаріатом, який не завершив свого формування і не має жодних революційних традицій… Все треба починати спочатку».

Це слова з книжки «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії», яку три місяці тому перед від'їздом на фронт Олег Дубровский надіслав Андрію Здорову з пропозицією її видати. Тоді редактор відповів, що видати це зараз в Україні неможливо.

Проте, на щастя, книжка усе-таки вийшла, і ми радимо прочитати її всім, хто цікавиться історією робітничого класу й робітничого руху в Україні.

Олег Дубровський — український соціалістичний активіст, трубопрокатник за фахом. У своїй книзі він зібрав спогади про те, як він намагався організувати колективну боротьбу робітників за свої права та поєднати це із соціалістичним просвітництвом — поширенням соціалістичних ідей та літератури. Ця діяльність не залишилася поза увагою правоохоронних органів та СБУ, яких часто лякає навіть натяк на горизонтальне обʼєднання людей за свої права. Автор також розмірковує про причини невдач робітничого спротиву.

Замовити книжку можна через е-mail видавця: [email protected]. Наклад обмежений, тож поспішайте.

Їжаки плакали, кололись, але продовжували скролити стрічку 🪤

Поява соціальних мереж стала однією з найвизначніших віх у новітній історії людства. Вони змінили спосіб комунікації, розширили можливості для самовираження, пошуку однодумців та самоорганізації. Проте водночас ці платформи стали інструментами політичного впливу, корпоративного контролю, комерціалізації публічного дискурсу та просто надзвичайно токсичним середовищем.

У нашій новій статті разом з соціал-демократичним піратом Іллясом Ахмедовим ми спробуємо розібратися в тому:
✅ як з майданчика для спілкування соцмережі перетворилися на монополістів, що контролюють публічний дискурс;
✅ чи варто їх регулювати і чому обмеження контенту та «боротьба з дезінформацією» часто лише посилюють вплив технократів;
✅ чи можливий інший інтернет, де домінують не капітал і цензура, а солідарність та демократія?

Також у своїй статті Ілля пропонує варіанти нових цифрових стратегій, які допоможуть уникнути пасток технологічних корпорацій. Тож читайте матеріал та діліться своїми варіантами втечі з Facebook, TikTok і X у коментарях.

🚨Мільйони українців стали біженцями і біженками у власній країні. Що чекає на внутрішньо переміщених осіб у майбутньому?

Після тривалої перерви вийшов новий випуск нашого англомовного подкасту «Ukraine the Possible» 👏 Тож скоріше переходьте за посиланням на сайт і долучайтеся до обговорення чергової важливої теми.

Цього разу ми говоримо про становище українських ВПО та перспективи їхнього майбутнього. Зокрема, розглянемо:
▪️чи не забула держава про внутрішньо переміщених осіб на третьому році війни;
▪️виклики, з якими стикаються ВПО — боротьба за житло, роботу та базову гідність на тлі війни;
▪️ефективність поточних систем підтримки;
▪️фундаментальні зміни, необхідні для справедливого та стабільного майбутнього всіх українців.

🎧 Випуск доступний також на:

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

🎙 Fractured Futures: Ukraine's Internally Displaced

Listen to the new episode of the "Ukraine the Possible" podcast, dedicated to the situation and future prospects of internally displaced persons in Ukraine.
▪️ Has the state forgotten them in the third year of the war?
▪️ What challenges are they facing?
▪️ Is the current support system effective?
▪️ What fundamental changes are needed to ensure a just and stable future for all Ukrainians?

Don't forget to share the podcast with your English-speaking friends.

✨Запрошуємо на студентський фрімаркет!✨

🫂У суботу 22 лютого в Одесі відбудеться захід, на якому можна буде безкоштовно та вільно обмінятися корисними та прикольними речами, а також знайомитися та обговорювати свої проблеми. Без грошей чи бартеру!

💡Що можна приносити?

Будь-що! Але закликаємо приносити речі у чистому та цілому стані! 💐 Також ви можете поділитися з охочими якимись своїми навичками, зробивши невеличкий воркшоп, наприклад дати урок гри на гітарі чи зробити щось інше.

💡Хто може взяти участь?

Усі охочі!

💡Чи обов'язково приносити щось на фрімаркет, щоб долучитися?

Необов'язково! Фрімаркет ґрунтується на принципах довіри та взаємопідтримки, а тому можна як приносити, так і вільно забирати речі!

📢Також у програмі:

🔹 вільна дискусія “Проблеми університетів” (14:00-15:00)
🔹 колажування (15:00-16:00)
🔹 стіл-воркшоп із повітряними зміями (DIY) (16:00-17:00)
🔹 веганська їжа (у меню: легендарний торт Наполеон, хумус; також можете приносити і пригощати всіх своїми улюбленими рецептами!)
🔹 перегляд короткометражки “Зникаючий вид” від колективу “Торжество”
🔹 кальян
🔹 музична джем-сесія

🤝Заохочуємо вас підтримати простір, в якому буде проходити фрімаркет, вільним донатом (від 0 гривень)!

🧦 Усі речі, які не заберуть інші, поїдуть у БФ «Всесвітня мрія» за адресою Б. Хмельницького 96, а теплий одяг та взуття — до ініціативи САД.

🌏 Дата, місто і час проведення: 22 лютого | Одеса | 13:00-17:00

👉 Якщо бажаєш приєднатися, проходь реєстрацію за формою!

«Під час першої дослідницької поїздки на Донбас я зрозумів, що наше уявлення про захоплення регіону в 2014 році було абсолютно хибним».

Сергій Куделя — політолог з Бейлорського університету (США), який досліджує збройні конфлікти та політичні режими. Зокрема, з 2014 року він пише про війну на Донбасі для академічних і аналітичних видань.

Своє дослідження він розпочав у 2015 році, коли вирушив до восьми міст Донецької та Луганської областей, щоб поспілкуватися з цивільними — безпосередніми свідками захоплення регіону.

Цього року на основі польових досліджень політолога у видавництві Oxford University Press вийшла його книга «Захопити місто, знищити державу: Зародження війни Росії проти України».

До третьої річниці повномасштабного вторгнення публікуємо інтерв’ю з Сергієм Куделею. Ми поговорили з ним про те, з чого почалося російсько-українська війна, як сьогодні, у 2025 році, осмислювати події 2014-го і чому важливо розуміти складність цих процесів, уникаючи спрощених трактувань.

📢 Приєднуйтеся до «Спільного» у Mastodon!

Якщо ви також намагаєтеся втекти від токсичності, якою все більше повняться Facebook і Twitter/X, тоді запрошуємо у Mastodon! 🐘

Тут нам обіцяють:
✅ Відсутність реклами й алгоритмічних маніпуляцій — ви бачите дописи в хронологічному порядку, а не в тому, який вам нав’язує алгоритм.
✅ Децентралізованість — немає єдиного власника, який міг би монетизувати або цензурувати контент.
✅ Безпеку та конфіденційність — відсутність трекерів і сторонніх корпорацій, що збирають ваші дані.
✅ Живу спільноту, яка об'єднує людей, відкритих до різноманітності думок й змістовних дискусій.

Більше про переваги альтернативних соцмереж читайте в статті піратського активіста Ілляса Ахмедова 👇
🔗 «Політики погано регулюють, а технологічні олігархи експлуатують соціальні медіа. Але є альтернатива».

А знайти та стежити за постами від «Спільного» можна за цим посиланням.

Будемо раді бачити вас у новому просторі критичної думки та щиро сподіваємося, що тут нас не наздожене лиха доля старих соцмереж! ✊

❓ Чи є в американської лівиці план спротиву проти реакційної політики Трампа та можливої узурпації влади?
❓ Як так сталося, що один з найбільш правоконсервативних політиків переміг на виборах у США?
❓ Які перспективи побудови справжньої демократичної та класової партії в Америці?

У листопаді минулого року американський екосоціаліст і кандидат у президенти США від Партії зелених Гові Гокінс відвідав Україну. Він зустрічався з активістами, профспілковцями та представниками лівого руху, щоб висловити солідарність і підтримку українському народові в боротьбі проти російського імперіалізму.

Приїзд лівого політика збігся з оголошенням перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США — події, яку багато хто оцінює як переломну віху для майбутнього світу й України зокрема.

Ми скористалися можливістю поставити всі хвилюючі нас питання Гові. В інтерв’ю він пояснив, чому демократи не змогли запропонувати робітничому класу реальну альтернативу, поділився своїми тривогами щодо майбутнього і запропонував стратегії посилення прогресивних сил.

❕Сьогодні, коли страхи перед другим президентським терміном Трампа починають втілюватися, висловлені в цій розмові думки стають ще більш актуальними.

«Те, що в нас є, воно охороняється екологами, нам не так легко тут видобувати. Тому ми будемо видобувати в Україні, аби використовувати це для виробництва важливих технологій у США, зокрема зброї, щоб задовольнити наші власні потреби».

Ці слова Дональда Трампа під час зустрічі з Володимиром Зеленським щодо підписання угоди з рідкоземельних металів 28 лютого загубилися на тлі інших висловлювань. Проте саме вони яскраво ілюструють абсолютно неприховану логіку капіталістичного екстрактивізму (економічної моделі, що передбачає видобуток корисних копалин із мінімальною їх переробкою): Глобальна Північ отримує прибутки, а Глобальний Південь — виснажені ресурси та екологічні катастрофи.

Проблема колоніальної нерівності та її відтворення при спробах вирішення кліматичної кризи гостро порушувалася під час 26-ї Конференції ООН зі зміни клімату в 2021 році. За підсумками COP26 екологічні активісти заявили, що багато запропонованих кліматичних рішень є лише новими формами колоніалізму. Йдеться про захоплення земель, екстрактивізм, вимушені переселення та позбавлення прав. У відповідь вони висунули вимоги щодо системних змін.

▪️ Чому ж багато «зелених» ініціатив працюють на користь корпорацій, а не спільнот і довкілля?
▪️ Як екстрактивна економіка, що сформувалася за часів імперій, сьогодні визначає долі цілих регіонів?
▪️ І чому боротьба за клімат — це ще й боротьба проти імперської експлуатації?

Читайте про це в статті дослідниці географії Фархани Султани.

Які конкуруючі бачення майбутнього України існували в 1920-1930-х роках?

Урбанізація, індустріалізація, науково-технічний прогрес та нові форми політичної мобілізації — усі ці бурхливі процеси початку ХХ ст. сформували запит на пошук актуальних культурних кодів для опису світу, що прискорюється. Відповідь на цей запит втілилася у численних модерністських напрямах.

Для України модернізм став не лише мистецьким пошуком, а й інструментом для самовизначення та боротьбою за власний голос у світі імперій.

У нашій новій статті Галина Бабак пропонує поглянути, як соціалістичні проєкти українського націєбудівництва співвіднонсилися з різноманітними спробами культурної та політичної модернізації, що розпочалися ще в XIX ст. і продовжилися в ранньорадянський період, а також в середовищі української еміграції.

Авторка досліджує цю проблему на двох прикладах:
⛏️ Проєкт культурної та соціальної модернізації в універсалістських рамках комуністичної ідеології, що знаходив відображення на сторінках бахмутського пролетарського журналу «Забой/Літературний Донбас».

🏠 Альтернативна концепція одного із засновників журналу «Українська Ххата» Микити Шаповала, що базувалася на поєднанні модернізму, національної свідомості та соціалістичних реформ.

Складна діалектика між соціалізмом та націоналізмом, універсалізмом та партикуляризмом дозволяє побачити не лише конфлікти, а й точки перетину, що сформували культурний та політичний ландшафт України у ХХ ст. Більше про це — читайте у сьогоднішній публікації.

Догляд за літніми й хворими людьми, виховання дітей, хатня робота, емоційна підтримка близьких — усе це цінна та надзвичайно важлива праця, яка покладається переважно на плечі жінок, і, на жаль, залишається непомічною суспільством.

Ба більше, доглядова праця недооцінюється навіть тоді, коли здійснюється професійно. Так, працівниці соціального сектору отримують одні з найнижчих зарплат у бюджетній сфері. І це в умовах надмірних навантажень та понаднормової роботи.

▪️ Чому ж в Україні, попри важливість соціальних послуг, ця сфера залишається хронічно недофінансованою державою?
▪️ Як російське вторгнення вплинуло на умови праці соціальних робітниць?
▪️ І що мотивує їх продовжувати свою працю, попри низьку оплату та важкі умови?

Читайте про це в статті соціологині Наталії Ломоносової, написаній на основі ґрунтовного дослідження впливу повномасштабної війни на умови праці соціальних робітниць.

Ефіопія — федерація, Конституція якої встановлює право націй, народностей і народів на самовизначення та навіть відокремлення. Регіони формально мають право на широку автономію в межах централізованої держави. Тиграй — один із таких регіонів, який у 2020 році став епіцентром одного з найкривавіших конфліктів сучасної Африки.

За два роки війни загинуло близько мільйона людей, десятки тисяч стали біженцями, а тисячі жінок стали жертвами сексуального насильства. Були спустошені цілі райони, а федеральна влада вдалася до блокади Тиграю: регіон відрізали від постачання продовольства, ліків і пального, відключили телекомунікації, інтернет і мобільний зв’язок.

Через цю ізоляцію війна в Тиграї залишалася поза увагою міжнародної спільноти. Ба більше, чимало жителів самої Ефіопії не мали уявлення про масштаби звірств, що відбувалися в регіоні.

Щоб глибше зрозуміти цю трагедію, минулого року ми записали інтерв’ю з Теклейхайманотом Велдемайклом, вихідцем із Тиграю, який досліджує війну та займається її висвітленням у Європі.

Після публікації до нас звернувся читач Крістіан Мамо, ефіопець з українським корінням, який зазначив, що наша розмова оминула важливі аспекти конфлікту. Тоді ми вирішили організувати спільну розмову — дослідника Тиграю та журналіста з Ефіопії.

Чому наріжним каменем їхньої розмови став саме федеративний устрій країни? Чи можлива інша модель для Ефіопії? І чи є вихід із цієї кризи? Читайте в нашому новому матеріалі.

22.03. Зберегти країну, а не олігархів! Про економіку часів війни

🇺🇦 Зменшення Дональдом Трампом обсягу зовнішньої допомоги підриває сили української оборони перед обличчям російського агресора. Потенціал України чинити довгостроковий опір вичерпується через руйнування промисловості та інфраструктури. Разом з цим, всередині країни ще зберігається значний незадіяний фінансовий, людський і економічний ресурс.

🛡⚙️ Мобілізувати ресурси державі перешкоджає тривала орієнтація на розбудову слабко регульованого капіталізму в інтересах олігархів. Зараз, коли питання виживання країни стоїть як ніколи гостро, Україна має шанс розв’язати накопичені суперечності, порвавши з невдалим неоліберальним курсом. Адже слідування йому не дозволить підпорядкувати соціально-економічну систему найвищій меті – перемозі над окупантом. Між інтересами корпорацій та майбутнім цілого народу вибір має бути очевидним.

Цю тему у своєму виступі розкриє Федір Устинов, військовослужбовець, активіст «Соціального руху».

▪️ Як провідні країни світу перебудовували економіку під час великих воєн минулого століття?
▪️ Чому становлення українських фінансово-промислових груп призвело до занепаду галузей промисловості, визначальних для обороноздатності?
▪️ Чому війна – це не лише потрясіння, а й історичний шанс встановити соціальну справедливість?
▪️ На що має спиратися антибюрократична революція здорової людини і чому рецепти Ілона Маска не дадуть її здійснити?

📌 Дата і час: 22 березня (субота) 2025 року, 17:00
📌 Місце: Київ та онлайн
👉 Зареєструватися (реєстрація обов'язкова)

Запрошуємо долучатися до обговорення!

«Клітор — анархіст, він не дозволяє управляти собою, через що безпосередньо підпадає під домінування і зазнає насильства».

Нещодавно у видавництві «Контур» вийшла книжка «Стерте задоволення» французької філософині Катрін Малабу. Дослідження авторки присвячене критичному осмисленню культурного, історичного та філософського ігнорування клітора та переосмисленню усталених уявленнь про сексуальність та задоволення.

Сьогодні ми публікуємо розділ з цієї книжки — «Клітор, анархія, жіноче». У ньому авторка розмірковує про те, як маргіналізований клітор може стати символом опору домінуванню, владним структурам і нормам «правильного» тіла й порядку. А фемінізм у свою чергу — стратегією до нової форми порядку без влади.

Сподіваємося, публікація заохотить вас придбати та прочитати всю книгу. Бажаємо більше справжнього задоволення!

🤔 «Ви що, не довіряєте керівництву академії?»

10 березня студентки та студенти Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) вийшли на пікет під стінами академії. Вони вимагали ремонту гуртожитку та скасування додаткових плат за комунальні послуги.

Цей протест став кульмінацією подій, які почалися ще в листопаді минулого року, коли мешканки гуртожитку залишилися в холодному приміщенні, але отримали платіжки на суму близько 1300 грн.

✊ До студентської боротьби за гідні умови проживання долучились активістки та активісти Незалежної студентської профспілки «Пряма дія». Сьогодні ми публікуємо матеріал, який написав один із членів профспілки.

У своїй статті Артем Ремізовський детальніше розповів про події, які передували протесту, історію студентської боротьби у НАОМА, політику держави щодо університетів та про те, чому довіра до адміністрації не має виникати з нічого.

✊🏽 Підтримайте «Спільне» на Patreon!

Цього тижня нашому журналу виповнилося 16 років! Сподіваємося, ви помітили, що за цей час ми значно підросли та зміцніли, а головне — не втратили жаги до боротьби з глобальними проблемами та соціальними викликами.

Тож обіцяємо й надалі створювати для вас цікавий критичний контент, давати глибоку аналітику актуальних подій та тримати фокус на важливих питаннях соціальної справедливості.

Якщо ви поділяєте наші цінності та прихильно ставитеся до нашої діяльності, будемо раді вашій підтримці! Підписуйтесь на Patreon. Звісно, за лайки та шери матеріалів ми також будемо дуже вдячні.

Окремо нагадуємо, що всі публікації є у вільному доступі, а ваші донати йдуть на розвиток нашого журналу та проєктів.

Заздалегідь дякуємо за підтримку 🫶🏽

У кожному жарті є частка правди, але геть не смішно стає, коли дедалі більше людей «жартома» скидає нацистське вітання 🤦🏻‍♀️

На жаль, попри критику й перестороги щодо фашистських наративів, ми таки опинилися в реальності їхнього ренесансу. Сьогодні буквально перед нашими очима розгортається сценарій комедії Давида Внендта «Він знову тут», знятої десять років тому. Він — це Гітлер, який за сюжетом провокативної сатири несподівано прокидається на одній із вулиць сучасного Берліну.

Опинившись у новій епосі, найбільший злочинець ХХ століття спершу стає мемом, потім телезіркою... А що далі?

Поміркувати над цим пропонуємо разом з рецензією Діонисія Виноградіва на стрічку Внендта. Сподіваємося, вона надихне вас на перегляд фільму — тим паче, попереду вихідні.

52 роки тому, 29 березня, останні американські солдати залишили територію В'єтнаму, визнавши свою поразку перед народом, що боровся за незалежність.

Так завершилася одна з найбільш кривавих імперіалістичних авантюр ХХ століття, яка перетворила В'єтнам на випалений полігон для випробування новітньої зброї та забрала чимало життів.

До річниці цих подій нагадуємо вам про документальний фільм «Незнані ветерани: як українці “закривали небо” над Вʼєтнамом» режисерки Тетяни Ганжі, створений за участі «Спільного».

Це один із небагатьох матеріалів, що зберігає спогади українських військових спеціалістів, які у складі радянського контингенту допомагали Північному В'єтнаму захищатися від американських авіанальотів. Разом із в'єтнамцями вони сиділи в окопах, ховалися в джунглях та збивали американські бомбардувальники, що засипали мирні міста напалмом й касетними снарядами.

🎬 Тож запрошуємо до перегляду та заохочуємо поширювати стрічку серед друзів і подруг.

😱 Незалежна студентська газета 🎆

Місяць тому нашій незалежній профспілці виповнилося 2 роки. Це були незабутні два роки, протягом яких ми з вами влаштовували акції, боролися проти свавілля МОН і нахабних адміністрацій університетів, ми займалися лібертарною самоосвітою, а також популяризували ідеї рівності та солідарності, без яких сильний студентський рух неможливий.

Разом із нами вели боротьбу за гідну освіту студенти зі всього світу, зокрема з Польщі та Франції. Про все це ми писали та розповідали. Часом це були складні роки, проте точно можна сказати, що вони були надзвичайно цікавими. Тому ми й далі із завзяттям продовжуємо розбудовувати мережу незалежних профспілок і відстоювати наші права.

📰 Аби відсвяткувати ці досягнення ми вирішили зробити щось неординарне. Ми підготували незалежну студентську газету, яких в Україні вже тривалий час не було.

🤔 Газета в XXI столітті, ви серйозно?!

Газета — це не щось застаріле, не просто джерело інформації. Для нас це простір, в якому можна підсумувати досягнення, через який можна спілкуватися та ділитися ідеями. А до того ж це ретросувенір. Студентські профспілки за кордоном — від ASSE у Квебеці до французької Solidaires та польської «Робітничої ініціативи» — і сьогодні відроджують (а подекуди і продовжують) традицію друку газет.

🐈‍⬛ Але не лише за кордоном. «Пряма дія» попередніх поколінь теж активно популяризувала свою газету під однойменною назвою. Саме тому перший номер нашої газети, який ми сьогодні публікуємо, є насправді прямим продовженням тієї газети.

❗️Тож закликаємо завантажувати електронний варіант нашої газети, а для тих, хто любить паперовий варіант, ми надрукували фізичні примірники. Кожен і кожна зможе безкоштовно отримати свій, написавши нам на бота/в приватні повідомлення.

Накладу вистачить на всіх 😊

Капіталізм не лише змінює об’єктивний світ, але й трансформовує нашу суб’єктивність, створюючи такі моделі поведінки та мислення, які сприяють його відтворенню. А отже, чи не є ми заручниками капіталу назавжди? 😭

Філософський підхід Маркса вирізняється тим, що закладає теоретичну основу виникненню альтеранативної суб’єктивності. Маркс показав, що капіталізм має історичну природу: він народжується внаслідок конкретних соціально-економічних змін і так само може бути подоланий. Те саме стосується і суб’єкта.

Тож питання можливості революційних змін — це насамперед проблема того, як змінити самих себе. Якщо капіталізм формує нас, то що потрібно для того, щоб «створити» себе заново❓

Сучасна філософія рясніє теоретичними поглядами на те, як такі зміни відбуваються. Бельгійський філософ і соціолог Бруно Бостілс аналізує теорії суб’єкта в працях Джудіт Батлер, Алена Бадью, Славоя Жижека, Андріана Джонстона та інших, намагаючись збагнути, чи може марксизм збагатити ці підходи. Цю спробу Бостілса, яку він виклав у статті «Марксова теорія суб’єкта», сьогодні ми публікуємо вперше українською.