Я: щось в мене за останні тижні так багато книжок прочитано, треба трохи відпочити
Також я: тягну з полиці книжку, яку знайшла в секонді у 2021 році. п о р а

Перші 60 з малим гаком сторінок прочитані. Оповідь ведеться з боку семирічної дівчинки та її матері. Мама маленької Сьюзан намагається побороти рак, натомість через недостатню комунікацію між батьками та дітьми, Сьюзан думає, що мама постійно зникає через те, що в неї десь інша родина та інші діти.

Не дуже люблю, коли головна проблематика роману побудована на таких прийомах, але все ж таки це ніби true story, тож читатиму далі.

"Маїсові люди" Міґеля Анхеля Астуріаса - це фрагментарний роман, який може вибити ґрунт з-під ніг непідготовленого читача.

Єдиного лінійного сюжету в романі немає, натомість є історії, які у часовому просторі оповіді швидко перетворюються на переказані легенди.

Це панорама кривавого протистояння корінного народу Ґватемали проти колонізаторів, які не зважають на вірування місцевих. Колонізатори вирощують цілі плантації маїсу для продажу, що стає неабияким приводом для обурення племен майя, адже за їхнім звичаєм маїс має бути вирощений лише для себе, живити тільки твоє тіло і не бути проданий чужим, тому що з маїсу колись були вирощені жителі цих земель.

Крізь сторінки разом з маїсовими стеблами проросли історії дружин, які тікають від чоловіків та стають горами, магія природи та простих, побутових речей (від людей, що перетворюються на тварин і навпаки, до лікування хвороб незвичними методами знахарів та горілки, яка дивом зникає, коли герої роману прикладаються до пляшки).

Текст доволі непростий, в деякі речення треба вчитуватися, навіть іноді місцями прочитати вголос, щоб по-справжньому зрозуміти сенс. Але разом з тим треба прийняти той факт, що загалом контекст роману непростий і багато деталей залишаться непобаченими та нерозгаданими.

Кому раджу? Всім, хто любить магічний реалізм у літературі. Всім зацікавленим у знайомстві зі звичаями та віруваннями далеких народів, змушених боротися за своє існування.

Планую закінчити літо з Майклом Каннінґемом та вже потихеньку готую себе до осені. Вчора подивилась "Будинок біля озера" з Кіану Рівзом та Сандрою Буллок, набрала трохи книжок в бібліотеці - настрій вже заданий.

"Усі пам’ятали війну. Інакше неможливо було існувати. Ці спогади замінили нам хребти і частково — повітря. Усі пам’ятали бодай якусь, а коли в рідкісному міжчассі народжувалися ті, що жодної не застали, це дуже швидко виправлялося"

- цитата з книги "Земля загублених, або маленькі страшні казки" Катерини Калитко. Прочитала першу історію і поки закинула на невизначений час, тому що якось мені не йде. Хоча написано добре.

Взялася за бібліотечну "Bonjour, печале!" Франсуази Саган. Цю дочитаю, хоч вона й занадто драматична. Але це легковажний драматизм, на нього мені зараз вистачить сил.

Вересень почався з двох закинутих книг. Після "Bonjour, печале!" другий твір з книги Саган - "Чи любите ви Брамса?" - вже не стала читати, тому що перший йшов важко, ледве дочитала. Хоча там є що обговорити. Одна тільки схожість головної героїні з її батьком, якого водять між двома жінками як безвільного бичка, а він такий ніби й не має стосунку до всієї ситуації. Дві людини, які самі не знають точно, чого вони хочуть у цьому житті, позбавили життя третю людину, не приклавши до цього рук. Лише забувши про те, що інші люди теж мають почуття. Нудна історія з яскравими психологічними портретами персонажів, розумію її популярність.

Як бути двома. Алі Сміт

Це поки що один з найнезвичніших за формою романів, які потрапили мені до рук цього літа. Я вже знайома з романом "Готель Світ", тож була в цілому готова до того, що мені цього разу запропонує авторка.

Роман поділений на дві частини, які, можна сказати, направлені одна на одну, зустрічаються поглядами, переплітаються словами. Про сюжет сказати можна небагато, тому що його там майже немає. В тексті більше роздумів на тему життя після втрати близької людини, про споглядання мистецтва та можливість бути об'єктом споглядання, про те, що кожен може в будь-який момент перетворитися з творця на музу, та бути одночасно двома - чоловіком і жінкою.

Алі Сміт у цьому романі заглиблюється у почуття своїх героїнь і передає побачене читачам короткими, уривчастими реченнями, які не завжди від того стають простіші, але намагання їх осягнути однозначно вартують витраченого часу.

Друга частина роману стала для мене цікавим читацьким досвідом. Не часто в книжці прочитаєш про те, як фарби на полотні поступово оживають, починають рухатися, пробуджуючи постаті, намальовані багато років тому, відшукують ту саму невеличку фігуру, яка розкаже свою історію та поділиться думками про ту, що час від часу приходить до музею дивитись на картину сумними очима.

Дуже раджу всім, хто не боїться читацьких експериментів та завуальованої прози, яка не поспішає розкривати свої таємниці. Хороший роман, хоча "Готель Світ" поки що залишається моїм фаворитом на фоні того, що перекладів книжок Алі Сміт у нас катастрофічно не вистачає.

Список книжкових каналів, які я читаю ✨

Ви просили — я зробила) Я людина нежадібна, мені не шкода поділитися тими, кого читаю. Навіть навпаки, лише рада, просто до того, як ви дружно попросили, я навіть не уявляла, що вам таке може бути цікаво 😅

Усе, ліричні відступи вбік, переходимо до списків. Один список — один день, списків усього три. Канали розташовані за принципом від найменшої кількості підписників до найбільшої. Сьогодні починаємо з маленьких, але найкращих каналів у моїй теці.

Маленькі канали:
Фрегат «Мила Дженні» — Женя пише книжку про фентезійних морячків, жартує жарти та прямо й, відповідно, смішно розповідає про книжки, які прочитала.
Катарсис навпаки — поважаю Адрі за її літературний смак та маю з нею схожі погляди на більшість книг.
уголос — Софія пише такі вірші, що я не можу. Сходіть почитайте її зін!
lanamel | Лана у світі книг — із Ланою книжкові вподобання не сходяться, але мені завжди цікаво дивитися на іншу літературу її очима (а ще ця людина колись зберігала для мене книжки, за що завжди буду неймовірно вдячна!).
груша всохла — іконічна Ліда читає іконічні книжки разом з іконічною їжачихою. Її гудрідз намолений мною.
Записки Чеширського Кота — з пані Мариною не знайома, але її книжкові вподобання та стиль письма потрапили в душу.
Книгокиця — Ірина моя напарниця в тіньовій магістратурі, доповіді та аргументації якої слухаю з відкритим ротом.
Дистопія: Дерево книг — Лорен чудова подруга та виняткова читачка.
о, диви — Кріс показує кромсіві книмжки.
Антибібліотека антибібліотекарки — Віра ще до того, як відкрила тіньову магістратуру, була мені цікава як академічна читачка, а після того й поготів.
Читацький щоденник — Анна багацько читає англійською і саме завдяки ній мій англомовний вішліст росте, як на дріжджах.
la madruga — не знайома з авторкою, але те, як і про що вона пише, полонило моє серце.

Так приємно, я не можу💔

Сил усім, кого торкнулась ця ніч обстрілів. Сама трохи в шоці, бо прилетіло поряд із будинком батьків 😖

У кого є змога, підтримайте будь-який перевірений збір на ЗСУ. Наприклад — цей.

Усіх обіймаю 🫂

Подивившись на книжки, які я обрала, бібліотекарка спитала мене, чи я часом не підписана на Алісу Peake-week Papers. А я дійсно вмикала фоном її відео про читання Джойса у подорожі, порівняння "Портрету митця замолоду" з "У пошуках утраченого часу" Пруста та подумала, що варто прочитати спочатку Джойса, а потім вже брати до рук "На Сваннову сторону" (в будь-якому разі вже пора, якраз другий том днями має до мене вже приїхати з передзамовлення).

У Селінджера вже читала "Ловця у житі", полюбила цю книгу і вже прийшов час полюбити (чи не полюбити, хто зна) його оповідання.

Книжку Муракамі про біг взяла з дослідницькою метою, можливо там є відповіді на нагальне питання, чому і куди Муракамі втік з видавництва КСД.

Оце мені точно треба.

Ми не можемо більше мовчати, вийде з друку в грудні.

💜Обкладинка: Анна Іваненко

Все хочу написати про книжки, прочитані в серпні, але останнім часом кількість справ, які треба зробити, ніяк не закінчується, тож мене вистачає лише на щось пасивне. На фільми, наприклад. Подивилась вдруге "Мачуху" з Джулією Робертс, вперше глянула "Сім'янина" з Кейджем, і не тільки. Загалом дивлюся зараз щось витримане часом та спокійне. З книжками все по-іншому, тому що в мене наразі Джойс з 20+ сторінок майже цитування біблії на тему гріхопадіння та роздуми про шлях до вбивства від особи самого вбивці ("Походження видів"). Як то кажуть, не перемикайтесь.

Сатира, фарс, іронія та мій суцільний захват - ось як я можу описати роман Девіда Лоджа "Переміна місць".

Два професори - англієць Своллоу та американець Запп - по програмі університетського обміну на півроку обмінюються робочими місцями, а разом з тим - проблемами та особистим життям.

Чудовий гумор в цій історії поєднується з відгомоном реальних подій кінця 60-х років. Девід Лодж змальовує університетські будні, постійно змінюючи стилістику тексту - від епістолярного жанру та формату газетних вирізок до майже готового кіношного сценарію. На припалих пилом кафедрах вирішуються нагальні питання, літературознавці обговорюють знайдені та вигадані підтексти відомих творів та з соромом у голосі зізнаються у тому, що не читали Шекспіра.

Якось чула історію про одного викладача, який вже аж так запрацювався, що не впізнав свою сумку, залишену раніше на столі в аудиторії і від роздратування викинув її у вікно. Якби це був викладач з книжки Лоджа, то сумка летіла б в натовп студентів, які зібралися в університетському дворі на протест проти знищення зелених насаджень. А потім у газеті б написали про одного з головних героїв, який несподівано для всіх (і навіть для себе) став центральною персоною у студентському спротиві, хоча при цьому був більше зайнятий роздумами про своє подружнє життя, яке тріщить по швам.

Фінал історії може викликати змішані емоції через різке перетворення кампусного роману на кіношну картинку, в якій герої приходять до кульмінації вирішення стосунків. Останні рядки мене, як поціновувачку кінематографу, заворожили і змусили перейти в режим очікування наступної книги Лоджа з університетської трилогії. Раджу з обережністю, тому що іронія - річ небезпечна, і не всім сподобається те, що відбувається з героями та те, як саме вони впливають на те, чому це з ними відбувається. Проте не радити не можу, тому що хорошими книжками хочеться ділитися.