tgoop.com/buddhas_notes/168
Last Update:
Знаєте, дорослим бути об'єктивно дискомфортно: думати, що про тебе думають, мати обов'язки обрані не тобою, грати "важливі" ролі і оце от все.
Казала мені мама колись, що "твої студентські роки це найкращі роки, син"... А я заперечно трусив макітрою.
От випустився і життя стало лише кайфовішим: більше можливостей, грошей, вибору. А потім клацнула війна.
Шо я вам можу сказати, трохи оглядаючись назад з тієї точки де знаходжусь зараз?
Перше: "А я не легенда..." (Лорен Беколл).
Друге: "Скорей бы импотенция, Беня, пожить хоть для себя..."
Третє: Все життя — різножанровий абсурд, а я серфер серед океану психлікарні. І колись відблиски сонця на брудному кахелі нагадають мені про справжню природу місця де я сідлаю чергову хвилю апатії чи ейфорії.
Ну і четверте. Пити вино в прикуску з кількома видами сиру і шоколаду, взятими в Ле Сільпо по дорозі з моря та обіймати гарячу помічницю адвоката, нахабно прорізаючи її плавкий погляд своїм, і вдихаючи повітря солодкої весни мого бакалаврату — ахуєнно і романтично. А воювати — ні, тут думати треба.
BY Buddha's Notes

Share with your friend now:
tgoop.com/buddhas_notes/168