Про спуск, іконографічний образ святого Христофора і подвійне заперечення

Спуск від раптового спалаху падіння і від польоту відрізняє його повільність, пише Дюран, — він неквапний, він «не підганяє час», і подеколи розглядається як трудомістке проникнення.

Цікавою і вже впізнаваною тут є заувага про погляд гностиків на спуск: що підйом або спуск для них — одне і те ж. Приміром, для Блейка (його ідеї інверсії) спуск також є шляхом до абсолюту.

Парадоксально, але людина спускається для того, щоби повернутися назад у часі і віднайти пренатальний спокій.

Таку евфемізуючу інверсію, на думку Дюрана, можна визначити як процес подвійного заперечення. Цей процес, в тому числі, розкривається в численних легендах і народних фабліо, у яких грабують грабіжника, ошукують ошукання тощо. У цьому випадку позитивне твориться через негативне; запереченням або заперечною дією руйнується ефект попереднього заперечення.

Ця процедура є певним перевертанням цінностей. Так стається з образом святого Христофора, у якому бачимо стикування одразу кількох міфів — про перевізника і про язичницького велетня з псячою головою. Його прикликають проти раптової смерті й нещасливих випадків зі смертельними наслідками. Разом з тим, цей песиголовний атрибут є пережитком і перенесенням основного — Анубіса, звідки й алюзія на оригінальне Христофорове Reprobatus (нечестивий). Легенди змальовують його як жорстокого велетня, людожера з собачими іклами. Так само його роль перевізника — погребальна.

У релігійному контексті людожер «навертається» в істинну віру. Христос, узятий смертю, змінює і перевертає значення самої смерті. Понад те, той стає «носієм Христа», захистом від насильства. Це повна перемога антифразису, зазначає Дюран. Смерть воскреслого Христа перемогла погребальні сили велетня. Тобто, значення смерті може бути обернене навспак.

В контексті образу подвійне заперечення — перша спроба приборкати часові і смертельні аватари й поставити їх на службу позачасовому покликанню уявлення.