Йбаний Дмитрук, абсолютно з чистою душею, спокійно покидає територію України.

Йбаний блять Дмитрук, про якого всі говорили мало не цілий рік, про якого знала майже вся націонал-патріотична спільнота ще задовго до повномасштабного вторгнення, був просто відпущений різними правоохоронними органами, силовими структурами, та іншими, хто мав би цим займатися, і тепер буде звідти далі брати рекламу в Шарія та нити в стилі Ківи про ватних попів і нацистів.

Мимоволі виникає закономірне питання: а для чого ця війна? Яка кінцева мета, якщо всередині країни нічого не змінюється? Звісно ж, для себе я відповідь на це запитання знайшов ще на самому початку, коли брав зброю в руки: проти багатонаціональної орди; проти перетворення Києва на московський кішлак з багатотисячними ісламськими молитвами серед Хрещатика; за те, щоб Україна і українська нація жили.

Але який в цьому сенс, якщо в тилу той самий ворог продовжує диверсійну діяльність, захищається законом, має повну недоторканність, а за його знищення ще й впаяють строк? А потім взагалі, коли більша частина країни знає його в обличчя, а прикордонна служба встановлює фотопастки — Дмитрук абсолютно без перешкод тікає, щоб на гроші, зароблені за просування кремлівських наративів та вкрадені в українців — жити там.

Сором і ганьба.

☠️ @vallholl