Oryna:

Whimmy pussy? Never stress!
Better take your buddy's ass.

Naughty pussy – never mind,
Get your buddy from behind.

Moody cunt is not the end,
Choose the booty of thy friend.

Whimmy cunt is an upsetter,
Fellow's ass is always better.

Mine:

A sleek vagina sends no message
When you possess a friend’s back passage

Розумію, поважаю, і не заважаю

When they say “Without testing your limits you’ll never know how strong you truly are” they somehow mean uninterrupted drinking for 10 days rather than waking up at 6 over the same span

Найулюбленіша пісня кейпопу тепер ще й вкраїнською

The first principle of getting stuff done is to either do it at once or never. Once the thought of doing smth appears, one shall proceed immediately, otherwise the thought will disappear, and with it the action will never conceive.

Unless, the thought won’t disappear. That requires either a large issue at hand that is bound to maintain the thought alive, or recording the thought. However, unattended records become funerals of ideas and intentions. Unless one has a system to convert the recordings into reality, such as scheduling the intentions into a calendar and necessarily following through. However, if one’s constantly rescheduling tasks in it, they render the calendar useless, a mere to-do list, a once again notorious funeral of intentions.

Sharing the intentions with other people won’t prevent them from disappearing, but rather contribute to their inevitable demise. Especially it is applicable to telling your flatmate “we need to change a lightbulb.” In the hope of sharing responsibility for the replacement one now has shared the responsibility for another three months of dim living (room). As they say, if you want to get smth done, do it yourself.

Eventually, we become the bystanders of the futility. It has always been execution rather than the idea. One is the life, another is death. The thought that won’t put one to rest.

Листівка @oliuhnitup.

Минув рік від січня сповненої надії безнадії, січня близького до відчаю, зими знахабнілости. Я не так добре пригадую що саме тоді відчував, посеред післяноворічного лімбо суспільства, просякнутий лімбо власної життєвої ситуації. Точно пригадую прекрасну поїздку в гори півночі Італії, професійно організовану Мариною, яка не полишає спроб забезпечити мені природну смерть, і дозволила мені торкнутись древніх і побудувати фундаментальний життєвий спогад. Я відчував дуже багато хороших речей, з чудовими людьми поряд і навіть чудовішими на відстані. Відчуття і спогади, які хочеться лишити собі. Чи принаймні голосу замість тексту.

Ця зима вже стала іншою. Та деякі речі лишаються актуальними досі. Як от одна із мантр, яка допомагала тоді стояти на ногах. Kishi Kaisei, або ж «Повстань зі смерті до життя», якщо перекладати переклад, наведений в Tokyo Vice: «Wake from death, come back to life». Роби, здавалось би, відбиті дурощі, які спрацьовують на диво часто. Роби що завгодно, аби лише йти назустріч свому страху. Щоб рано чи пізно побачити його в чужих очах замість своїх.

Забув чому це писав і як бо відволікався на роботу, але можливо у цьому й краса.

Kishi Kaisei, mate, Kishi Kaisei

To old ends and new beginnings
To new goodbyes and old greetings

До давніх звершень і нових починань
До нових прощань і старих вітань

Схоже різниця між бумерами і зумерами в тому, що другі не вважають конкретний запит запрошенням до спілкування