«Чим культурніша людина, чим інтелектуальніша вона, тим більш пригнічена, тим більше їй потрібен спосіб вихлюпувати свої примітивні імпульси назовні, ті самі, що вона так старанно притлумлює весь час».
© Донна Тартт
📚 «Таємна історія»
© Донна Тартт
📚 «Таємна історія»
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.
© Василь Стус
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.
© Василь Стус
«Будь-яка дорога, пройдена до кінця, веде в нікуди. Щоб зрозуміти, що перед тобою гора, достатньо трохи піднятися схилом. З вершини гори не побачиш».
© Френк Герберт
📚 «Дюна»
© Френк Герберт
📚 «Дюна»
Я досхочу напився милої отрути,
Я натомився від гарячих слів.
О, скільки довелося пригорнути
Довірливих і каверзних голів.
Але тепер вони усі на грані,
Де дійсність перетворюється в сни,
І в спогадах, неначе на екрані,
Проходять тінями холодними вони.
© Василь Симоненко
Я натомився від гарячих слів.
О, скільки довелося пригорнути
Довірливих і каверзних голів.
Але тепер вони усі на грані,
Де дійсність перетворюється в сни,
І в спогадах, неначе на екрані,
Проходять тінями холодними вони.
© Василь Симоненко
Замість відвертих слів – тиради чи промови,
Спізнілих зізнань і сумнівного почуття провини
Мені сниться твій рідний номер телефону.
Не теперішній. Такий давній, аж старовинний.
Він рясніє цифрами, як поцілунками в щоки,
Дзвенить у вухах змістом важливим і недоказаним.
Мені сниться номер, в якому ти сміявся і шокав.
Час по ньому проїхав танками і КамАзами.
Я сприймаю цифри арабські, ніби бачу їх вперше,
Малюють у пам’яті теплі пензлі старої любові.
Кожна цифра – як жінка: кулеметниця і вершниця,
Силою і змістом, спогадами переповнена.
І твоє обличчя зморшками засіяне трюфельними,
А твої рибини давненько вже і виловлені, й випущені.
Мені сниться номер, якого я роками чекала в слухавці,
А тепер він вже належить не тобі, а комусь іншому.
Після цього сну я особливо і спустошена, й розчулена,
Ні, не плачу, та не можу стати й твердо спертися на ноги.
Мені сниться номер твій, що раніше був, а нині не існує
Поза моїм серцем, світом снів і телефонним богом.
🖤 18.02.2024
© Міла Шевчук
Підписуйтесь на канал авторки:
https://www.tgoop.com/milavefiri
Спізнілих зізнань і сумнівного почуття провини
Мені сниться твій рідний номер телефону.
Не теперішній. Такий давній, аж старовинний.
Він рясніє цифрами, як поцілунками в щоки,
Дзвенить у вухах змістом важливим і недоказаним.
Мені сниться номер, в якому ти сміявся і шокав.
Час по ньому проїхав танками і КамАзами.
Я сприймаю цифри арабські, ніби бачу їх вперше,
Малюють у пам’яті теплі пензлі старої любові.
Кожна цифра – як жінка: кулеметниця і вершниця,
Силою і змістом, спогадами переповнена.
І твоє обличчя зморшками засіяне трюфельними,
А твої рибини давненько вже і виловлені, й випущені.
Мені сниться номер, якого я роками чекала в слухавці,
А тепер він вже належить не тобі, а комусь іншому.
Після цього сну я особливо і спустошена, й розчулена,
Ні, не плачу, та не можу стати й твердо спертися на ноги.
Мені сниться номер твій, що раніше був, а нині не існує
Поза моїм серцем, світом снів і телефонним богом.
🖤 18.02.2024
© Міла Шевчук
Підписуйтесь на канал авторки:
https://www.tgoop.com/milavefiri
— А що це за звуки, он там? — Запитала Аліса, кивнувши на досить затишні зарості якоїсь симпатичної рослинності на краю саду.
— А це чудеса, — байдуже пояснив Чеширський Кіт.
— І... І що ж вони там роблять? — Поцікавилася дівчинка, неминуче червоніючи.
— Як і належить, — Кіт позіхнув. — Трапляються…
© Льюїс Керрол
📚 «Аліса в Країні чудес»
— А це чудеса, — байдуже пояснив Чеширський Кіт.
— І... І що ж вони там роблять? — Поцікавилася дівчинка, неминуче червоніючи.
— Як і належить, — Кіт позіхнув. — Трапляються…
© Льюїс Керрол
📚 «Аліса в Країні чудес»
Із серця вирвеш, проклянеш,
зітреш ім'я моє з долоні,
на павутинці попливеш
через нічні моря бездонні.
Пливи, пливи, немає меж
твоїй неміряній свободі!
Єдиний знак собі знайдеш —
маленьку цяточку на сході.
І ясновидцем станеш ти,
вчитаєш з неба все, що буде:
Тобі судилося пливти
лише до мене звідусюди,
І знов питати, чи люблю,
і знов нетямитись в прокльоні,
І серцю завдавать жалю,
і кров стирати із долоні.
© Світлана Жолоб
зітреш ім'я моє з долоні,
на павутинці попливеш
через нічні моря бездонні.
Пливи, пливи, немає меж
твоїй неміряній свободі!
Єдиний знак собі знайдеш —
маленьку цяточку на сході.
І ясновидцем станеш ти,
вчитаєш з неба все, що буде:
Тобі судилося пливти
лише до мене звідусюди,
І знов питати, чи люблю,
і знов нетямитись в прокльоні,
І серцю завдавать жалю,
і кров стирати із долоні.
© Світлана Жолоб
🔥Додавай одним кліком папку КнигоВсесвіт
Знаєш, що тільки що відбулося?
Тепер в тебе у підписці усі найкрутіші книжкові канали, які тільки існують в україномовному ТГ.
Тільки книги і нічого окрім них. Насолоджуйся!
Знаєш, що тільки що відбулося?
Тепер в тебе у підписці усі найкрутіші книжкові канали, які тільки існують в україномовному ТГ.
Тільки книги і нічого окрім них. Насолоджуйся!
Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.
Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!
Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.
© Микола Луків
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.
Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!
Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.
© Микола Луків
Як досягти успіху в умовах війни: стратегії виживання та розвитку
⭐️ Все це в книзі “Менеджмент у часи війни”. Ознайомитися з нею можна через чат-бот візитку — @WarManagement_bot
🔥 Інформація у книзі базується на експертних дослідженнях. Автор, Костянтин Кошеленко, має досвід роботи в банківській сфері та на посаді заступника міністра соціальної політики. Рецензентами виступили 40 менеджерів з України та інших країн.
⚡️ Книга включає в себе поради та досвід щодо збереження продуктивності, ефективності, розвитку команди та лідерських якостей в умовах війни.
🌟 Ця книга буде корисною для всіх, хто прагне професійного зростання в менеджменті та лідерстві в будь-яких умовах.
📖 Чат-бот візитка книги для ознайомлення: @WarManagement_bot
Також ця книга буде представлена на фестивалі “Книжкова країна” на ВДНГ в м.Київ. Детальніше про фестиваль: book.vdng.ua
⭐️ Все це в книзі “Менеджмент у часи війни”. Ознайомитися з нею можна через чат-бот візитку — @WarManagement_bot
🔥 Інформація у книзі базується на експертних дослідженнях. Автор, Костянтин Кошеленко, має досвід роботи в банківській сфері та на посаді заступника міністра соціальної політики. Рецензентами виступили 40 менеджерів з України та інших країн.
⚡️ Книга включає в себе поради та досвід щодо збереження продуктивності, ефективності, розвитку команди та лідерських якостей в умовах війни.
🌟 Ця книга буде корисною для всіх, хто прагне професійного зростання в менеджменті та лідерстві в будь-яких умовах.
📖 Чат-бот візитка книги для ознайомлення: @WarManagement_bot
Також ця книга буде представлена на фестивалі “Книжкова країна” на ВДНГ в м.Київ. Детальніше про фестиваль: book.vdng.ua
Шукай краси, добра шукай!
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в своїй груди.
© Іван Франко
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в своїй груди.
© Іван Франко
ПРОСТЕ, І ВОДНÓЧАС - СКЛАДНЕ
І все, що між нами хай плине повільно,
Спішити не треба, не час,
Хай стріли кохання лягають прицільно
В серця і наближують нас.
І все, що між нами хай діється тихо,
Кричати не треба, не слід,
Хай дотик любові, мов сонячний вихор,
Розтопить самотності лід.
І все, що між нами хай повниться чином,
Хай квітнуть нові почуття,
Хай ніжності подих квітучим жасмином,
Вривається в наше життя.
Бо все, що між нами легке й незалежне,
Відверте, ласкаве, земне!
Мов небо прозоре, як море бентежне,
Просте, і воднóчас - складне.
15.12.2023
©Павло Деркач
Підписуйтесь на канал автора:
https://www.tgoop.com/pavloderkach
І все, що між нами хай плине повільно,
Спішити не треба, не час,
Хай стріли кохання лягають прицільно
В серця і наближують нас.
І все, що між нами хай діється тихо,
Кричати не треба, не слід,
Хай дотик любові, мов сонячний вихор,
Розтопить самотності лід.
І все, що між нами хай повниться чином,
Хай квітнуть нові почуття,
Хай ніжності подих квітучим жасмином,
Вривається в наше життя.
Бо все, що між нами легке й незалежне,
Відверте, ласкаве, земне!
Мов небо прозоре, як море бентежне,
Просте, і воднóчас - складне.
15.12.2023
©Павло Деркач
Підписуйтесь на канал автора:
https://www.tgoop.com/pavloderkach
Видихай, мала. Видихай по-справжньому,
Щоб руки були гнучкі та розслаблені, як водорості,
Щоб сльози бризнули, як із брандспойта,
Щоб гори навколо тебе зійшлися, як подруги – від одного твого гучного бажання.
Видихай кожну втрату,
Видихай кожну сльозу,
Видихай кожне “самавинна”.
Видихай безнадію,
Видихай безсилля,
Видихай зневіру,
Видихай розчарування в людях, що ходить тінню разом із тобою.
Видихай відчуття провини,
яка ходить разом із тобою з іншого боку, через стару надто велику любов до людей.
Видихай свої мрії назовні та роби їх об’ємними, щоб вони стали реальними.
Видихай всі ті діалоги, що були неозвучені, поховані в тиші.
Видихай радість, якої так багато всередині,
Що вона одразу танцює від виду краси за вікном.
Видихай усю потужну палітру соковитих кольорів, яка живе в тобі.
Видихай музику, яка запеклася в тобі збереженим плейлістом 2021 року,
Видихай безбарвне очікування змін.
Видихай надію.
Видихай камінь минулого.
Видихай безодню перед майбутнім, яку знову треба перестрибнути.
Видихай оцю вічну потребу стрибати далі, стрибати вище, стрибати краще.
Видихай всі закиди та недолугі звинувачення.
Видихай нездійснені амбіції, що тепер неактуальні.
Видихай потребу бути почутою.
Видихай потребу бути жінкою.
Видихай потребу бути.
А поки ти дихаєш, дивися, як новини витікають із твоїх судин чорними струмками,
Як душ Шарко твоїх сліз брандспойтом очищує стіни районів,
Як потік гарячих слів, стримуваних занадто довго,
Розтоплює сніг у долинах і горах.
І як летять беркути, орли, кондори, лелеки, мартини, горлиці.
Всі птахи, що ніколи не бувають разом,
Як герої марвелівського кіно, гуртом летять до тебе і з висоти співають тобі:
“Видихай, мала.
Бо для тебе все закінчиться тоді, як перестанеш дихати.
А ми поки не хочемо закінчуватися для тебе,
Бо хто, окрім тебе,
Буде так уважно на нас дивитися,
Настільки тепло розуміти
І так вперто нас вважати святими”.
📝 04.12.2023 (Надії Дятел)
© Міла Шевчук
Підписуйтесь на канал авторки:
https://www.tgoop.com/milavefiri
Щоб руки були гнучкі та розслаблені, як водорості,
Щоб сльози бризнули, як із брандспойта,
Щоб гори навколо тебе зійшлися, як подруги – від одного твого гучного бажання.
Видихай кожну втрату,
Видихай кожну сльозу,
Видихай кожне “самавинна”.
Видихай безнадію,
Видихай безсилля,
Видихай зневіру,
Видихай розчарування в людях, що ходить тінню разом із тобою.
Видихай відчуття провини,
яка ходить разом із тобою з іншого боку, через стару надто велику любов до людей.
Видихай свої мрії назовні та роби їх об’ємними, щоб вони стали реальними.
Видихай всі ті діалоги, що були неозвучені, поховані в тиші.
Видихай радість, якої так багато всередині,
Що вона одразу танцює від виду краси за вікном.
Видихай усю потужну палітру соковитих кольорів, яка живе в тобі.
Видихай музику, яка запеклася в тобі збереженим плейлістом 2021 року,
Видихай безбарвне очікування змін.
Видихай надію.
Видихай камінь минулого.
Видихай безодню перед майбутнім, яку знову треба перестрибнути.
Видихай оцю вічну потребу стрибати далі, стрибати вище, стрибати краще.
Видихай всі закиди та недолугі звинувачення.
Видихай нездійснені амбіції, що тепер неактуальні.
Видихай потребу бути почутою.
Видихай потребу бути жінкою.
Видихай потребу бути.
А поки ти дихаєш, дивися, як новини витікають із твоїх судин чорними струмками,
Як душ Шарко твоїх сліз брандспойтом очищує стіни районів,
Як потік гарячих слів, стримуваних занадто довго,
Розтоплює сніг у долинах і горах.
І як летять беркути, орли, кондори, лелеки, мартини, горлиці.
Всі птахи, що ніколи не бувають разом,
Як герої марвелівського кіно, гуртом летять до тебе і з висоти співають тобі:
“Видихай, мала.
Бо для тебе все закінчиться тоді, як перестанеш дихати.
А ми поки не хочемо закінчуватися для тебе,
Бо хто, окрім тебе,
Буде так уважно на нас дивитися,
Настільки тепло розуміти
І так вперто нас вважати святими”.
📝 04.12.2023 (Надії Дятел)
© Міла Шевчук
Підписуйтесь на канал авторки:
https://www.tgoop.com/milavefiri
І знову сам воюю проти себе —
Два чорти схарапудились в мені.
Один волає: «Зупинись! Не треба!»
Штовхає інший: «Не впиняйся, ні!»
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад.
Мені дарма, що брехні і обмови
Об мене торохтять,
Як об гостинець град.
Мені дарма, плюю на остороги,
Топчу улесливості мох.
Мої чорти беруть мене на роги,
І щоб мені не збитися з дороги,
То треба дослухатися обох.
© Василь Симоненко
Два чорти схарапудились в мені.
Один волає: «Зупинись! Не треба!»
Штовхає інший: «Не впиняйся, ні!»
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад.
Мені дарма, що брехні і обмови
Об мене торохтять,
Як об гостинець град.
Мені дарма, плюю на остороги,
Топчу улесливості мох.
Мої чорти беруть мене на роги,
І щоб мені не збитися з дороги,
То треба дослухатися обох.
© Василь Симоненко
