📖 Неймовірні книжкові ілюстрації корейського художника Jungho Lee, які переміщають нас у світ спокою та мрій
Поспішаю до вас з маленькими (але водночас великими) новинами — ваша пані блогерка сьогодні отримала дозвіл на постійне проживання в Австралії 🥹🎉
Що це означає для мене? Австралія стала (офіційно) моїм четвертим домом! Після Канади, України та Японії! Вуху!
Думаю, що тепер я таки офіційно зобовʼязана написати пост про свої враження від життя тут? Ви мені тільки дайте знати, що саме вам цікаво і я поділюсь тим, що знаю!
Що це означає для мене? Австралія стала (офіційно) моїм четвертим домом! Після Канади, України та Японії! Вуху!
Думаю, що тепер я таки офіційно зобовʼязана написати пост про свої враження від життя тут? Ви мені тільки дайте знати, що саме вам цікаво і я поділюсь тим, що знаю!
Обіцяла ж вам написати пост про Австралію, тому ловіть його в тій формі, на яку я зараз здатна —
Я щаслива, що я можу вийти на вулицю і на кожному кроці чути як люди обговорюють Україну, ранкові обстріли, засуджують Трампа (ба, навіть не засуджують, а відверто називають його «найгіршим, що є у світі після путіна») і шукають шляхи як ще вони нам можуть допомогти
Я щаслива, що мала можливість жити 8 років в Японії, яка зробила все (і продовжує!) в своїх силах для допомоги нам, а тепер я маю змогу жити в Австралії, яка далеко, далеко, далеко не байдужа до нас
А я ж сподіваюсь, що ви всі у безпеці і що ми всі колективно конвертуємо злість у донати 🫂
Я щаслива, що я можу вийти на вулицю і на кожному кроці чути як люди обговорюють Україну, ранкові обстріли, засуджують Трампа (ба, навіть не засуджують, а відверто називають його «найгіршим, що є у світі після путіна») і шукають шляхи як ще вони нам можуть допомогти
Я щаслива, що мала можливість жити 8 років в Японії, яка зробила все (і продовжує!) в своїх силах для допомоги нам, а тепер я маю змогу жити в Австралії, яка далеко, далеко, далеко не байдужа до нас
А я ж сподіваюсь, що ви всі у безпеці і що ми всі колективно конвертуємо злість у донати 🫂
Якщо ви хочете допомогти військовим і отримати доступ до моєї лекції «Мадонни, відьми, діви, шлюхи й суки: жіночі архетипи в літературі», яку я організувала для збору «Марш Жінок», то ви можете:
1. Зробити донат ось тут на суму від 108 гривень
2. Отримати посилання одразу після донату в групу, де на вас чекатиме лекція + додаткові матеріали
Ми наразі змогли зібрали 46,000/57,000, тому ваша допомога тут все ще потрібна 🫂
1. Зробити донат ось тут на суму від 108 гривень
2. Отримати посилання одразу після донату в групу, де на вас чекатиме лекція + додаткові матеріали
Ми наразі змогли зібрали 46,000/57,000, тому ваша допомога тут все ще потрібна 🫂
🇦🇺 Великий пост про Австралію: чому я тут, які у мене враження, більше про мої плани та відповіді на ваші запитання!
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.