Що може бути більш гігачадовим, ніж цитата Дженсена Хуанга про годинник чи його промова про страждання?

Лише його work experience в профілі лінкедіну.

Ще один pre-revenue, pre-product, pre-idea і pre-website ШІ стартап вартістю в мільярди доларів!

Ви подивіться на цей жах!

Найбільша трагедія в тому, що low birth culture стала асоціюватися з high status/освіченістю/високим статком.

Ненародження дітей - це антипрогресивно, антитрансгуманістично, навіть просто антигуманістично, якщо хочете.

Пропоную подивитися на це ще під таким кутом. Зараз велетенські технологічні компанії та орди інженерів по всьому світу витрачають мільярди доларів та мільйони людиногодин на те, щоб створити misaligned AGI, утім майже кожна жінка з невеликою допомогою майже кожного чоловіка може створити більш-менш aligned AGI за мікроскопічно малу частку цих ресурсів і використовуючи набагато менше часу! І це чомусь не є пріоритетом для багатьох національних політик!

Якщо у вас є можливість заводити дітей, то заводьте! Не чекайте якогось слушного моменту. З кожним роком життя, починаючи десь з 18, зростає ймовірність мутацій в статевих клітинах, ймовірність ускладнень при пологах.

Якщо зараз нема можливості заводити дітей, хоча б збережіть свій генетичний матеріал в максимально молодому віці. Шкода, що я не зробив цього в 18 років! Добре, що роблю це хоча б в 27.

Коли у мене буде дружина, то ми одразу займемося народженням дітей. Мінімум - 3. Краще більше.

Це найбільш low-hanging fruit в трансгуманістичній програмі. Дуже, дуже безглуздо, коли ігнорується такий легкий спосіб зробити так багато. Навіть я, на жаль, інколи фокусуюся на неспівставно менш важливих речах, бо вони більше відповідають вайбам якихось корисних речей, але по суті менш корисні.

Так як the most undignified outcome is the most likely, Сем Альтман є першим кандидатом на CEO компанії, що створить ASI.

У світлі нещодавно опублікованих OpenAI files, якщо і є якесь пояснення діям Альтмана окрім як «це суперзлодій, який реалізує свій суперзлодійський план», то воно дуже складне, нетривіальне і малоймовірне.

Коли повиходили перші потужні ЛЛМи, я інколи боявся, що моя діяльність з написання текстів (канал, статті, книжки - неважливо) втрачає чи скоро втратити сенс.

I could not be more wrong.

Я скажу тривіальну і просту річ, але від того вона на стає менш важливою.

Значна частина людського мислення реалізується через письмо. Певні види мислення неможливі чи практично неможливі без письма.

У світі, де економічні стимули усе більше тиснуть на аутсорсинг письма (і де аутсорсинг письма стає економічною необхідністю), письмо як внесок в розвиток свого мислення стає все більш і більш важливим. Так само як фізична активність стала більш важливою після аутсорсингу значної частки фізичної активності.

І так само як фізична активність є необхідною, незважаючи на те, що фізична робота більше не приносить конкурентних доходів, письмо буде необхідним, незважаючи на те, що не буде приносити конкурентних доходів.

Вочевидь, до ASI.

#біохакінг

Перед тим, як говорити про біохакінг, варто поставити собі питання: чому біохакінг? Навіщо біохакінг?

Мабуть, найрозумніша відповідь – тому що продуктивність. Але тоді виникає наступне очевидне питання: навіщо продуктивність?

Це питання трохи складніше, ніж здається. Існують різні – більш чи менш корисні та зрілі – способи відповісти на нього. Мені складно писати на цю тему так, щоб бути впевненим, що я доношу свої думки правильно, і я витратив певний час – більшій, ніж зазвичай – щоб написати про це, але досі не впевнений, що вийшло добре чи хоча б мінімально адекватно. Ситуація ускладнюється і тим, що я вважаю, що поради треба давати дуже обережно.

Я б сказав, що «продуктивність» буває трьох типів:
1. Стремління бути кращим «заради спортивного інтересу» – досягнути максимально можливого рівня в певній сфері як самоцілі.
2. Стремління бути кращим заради кращої позиції у своїй моделі соціальної ієрархії.
3. Стремління бути кращим, щоб досягнути складної мети, яка лежить поза межами продуктивності як такої.

Історично, я особисто виріс на продуктивності першого типу. У віці 13–17 років я жив у культурі шкільних олімпіад (очевидно, наукових, а не спортивних), і найкраще мені вдавалася географія (aka «науки про Землю»), з якої я зрештою здобув срібло на Всесвітній олімпіаді. Я не особливо замислювався, навіщо це потрібно, і не розглядав експліцитних стратегічних причин вивчати науки – мені просто хотілося перемогти, бути найкращим у цьому, та й мені банально подобалося вчитися, читати підручники й розв’язувати задачі.

Далі, у віці 17–21 років, я жив у культурі «класичного трансгуманізму», вайби якого також відповідали продуктивності першого типу: розвиток заради самого розвитку, досягнення повного потенціалу людського організму й передусім людського інтелекту, святкування вдосконалення людини як цінності самої по собі. Із трансгуманізмом тісно пов’язана ще одна ідея щодо продуктивності – ідея про те, що людський стан, як у вихованні, так і в біології, є вкрай субоптимальним, випадковим у певному сенсі, і має величезний простір для покращення.

Таким чином, певний упереджений нахил до «продуктивності заради продуктивності» у мене сформувався вже тоді. Такий підхід є досить типовим і, я б сказав, загалом корисним для підлітків і молоді певного типу. Пригадую автобіографічний блог одного випускника математичної програми Стенфорду, де він писав про свою (у його випадку не дуже успішну й радше зумовлену тиском батьків) участь у шкільних математичних олімпіадах і літніх школах в Америці. Він розповідав про свого друга – лідера таких олімпіад. Цей друг любив тестувати межі своїх можливостей у всіх сферах без жодних обґрунтувань – він просто хотів це робити. Наприклад, він перевіряв, як довго може простояти в планці або витримувати інші види екстремального фізичного напруження. Коли його питали, навіщо він це робить, він відповідав: «коли ти це робиш, не варто ставити собі таке питання. Ти просто робиш». Ця фраза, на мою думку, дуже точно відображає дух продуктивності першого типу.

Інший приклад – із власного життя. У дев’ятому класі, коли я їхав поїздом на всеукраїнську олімпіаду, я весь час проводив за підготовкою. До нашого купе зайшла обласна організаторка й запросила на чай. Усі пішли, а я відмовився, пославшись на те, що мені треба готуватися, щоб перемогти. Вона сказала щось на кшталт того, що «не хоче перемоги будь-якою ціною», і мене це страшенно розлютило! «Перемога будь-якою ціною» для мене була не лише очевидною, але й непорушною цінністю, і ті, хто говорив, що треба «не будь-якою ціною», на мою думку, чинили своєрідний моральний злочин.

Одним словом, ось так виглядає культура продуктивності першого типу. Однак я говорю про це не для того, щоб показати, що це якийсь ідеал, до якого треба прагнути. Так само, як і не вважаю за доцільне зараз говорити про це в контексті біохакінгу й продуктивності. Так, як я вже сказав, це може бути дуже корисним (а можливо, на практиці найкориснішим серед усіх реалістичних альтернатив) для підлітків, це може бути дуже ефективним способом прокачати свої здібності, але для дорослих людей, які вирішують дорослі проблеми й не мають ще 10 років на прокачку скілів, усе це не дуже релевантно. Тому я радше говорю про те, що в мене є певний упереджений нахил до продуктивності цього типу, і це слід сприймати саме як упередження, а не як щось виключно позитивне. Інакше кажучи, у дорослому житті це те, відносно чого слід робити корекцію, а не те, до чого варто прагнути як до кінцевої мети.

Далі – другий тип продуктивності – продуктивність як сигнал статусу. Це найпоширеніша і майже цілком огидна культура продуктивності. Культура коучів, рутин, «усвідомленості», цитат стоїків, «я провів сьогодні 15 зустрічей і ще сходив у спортзал», «обговорили інвестиції в мішленівському ресторані», stealth startups, консалтинг, «зароби на майбах», скільки країн відвідав, скільки книжок прочитав, вечірка з випускниками престижної MBA, хизування в інстаграмі переробками – культура так званих «успішних людей», або краще сказати – філістерів, а ще краще – зайвих людей.

Якби в мене був вибір, з ким провести вечір – з представником культури другого типу чи з вантажником – я б вибрав вантажника. Думаю, зайвим буде згадувати, що я не тільки не схвалюю поширення такої культури, не тільки вважаю застосування біохакінгу та порад щодо продуктивності в її контексті марним, але й вважаю це проактивно шкідливим. До того ж, увесь інтернет і так кишить «лідерами думок» з продуктивності другого типу, і мені тут рішуче нічого додати. Відповідно – нічого й не буде додано.

І нарешті, є третій тип продуктивності – поставити собі складну, гідну мету й стати тим, хто може її досягти.
Мета необов’язково має бути чітко визначеною з самого початку, так само як і не має бути надто ймовірною для досягнення – хтось має робити ставки на малоймовірні речі.

Що це означає на практиці – бути тим, хто здатен досягти складної мети?
Це означає бути розумним, здоровим, швидким і енергійним. Робити неприємні речі, які потрібно робити. Діяти швидко й оперативно виправляти помилки. Якісно поглинати, обробляти та генерувати інформацію. Не робити того, що не потрібно. Спонукати інших працювати, коли вони самі не можуть. Працювати на результат, а не на метрики, які виглядають як результат або з ним корелюють. Швидко відновлюватися після поразок. Уміти вирішувати багато різних задач одночасно. Звісно, це також означає мати достатньо доменних знань і навичок, пов’язаних із конкретною метою.

Саме на це, на мою думку, насамперед має бути орієнтований біохакінг і «поради з продуктивності».
Я б сказав, що так виглядає гідне життя, і добре, коли є можливість жити гідніше.

Тут, однак, важливо зробити одне застереження: деякі люди досягають піку продуктивності, коли цілеспрямовано оптимізують її, включно з біологічним станом, а інші – коли навпаки повністю ігнорують «мета-рівень» і зосереджуються лише на об’єктному рівні. Такі люди можуть приносити найбільшу користь, зосереджуючи всю свою волю виключно на кінцевому результаті, а не на допоміжних факторах. Вони можуть мати жахливий режим сну й харчування – so be it. Можливо, саме це найкраща стратегія для когось. Вона не заслуговує на засудження – навпаки, вона заслуговує на повагу – особливо в порівнянні з тими, хто оптимізує заради оптимізації або щоб показати іншим, які вони усвідомлені й ефективні. Тож якщо вам потрібно згоріти, щоб досягти мети, якщо ви цього хочете, якщо ви свідомо впевнені, що це найкращий шлях і інший вам не підходить – я поважаю цей вибір і вважаю, що будь-яка розумна й чесна людина також його поважатиме. Але якщо ви це робите – робіть це усвідомлено.

До найбільш шкідливих пороків я відношу страх та марнославство.