Джан П’єро Ґасперіні попрощався з Аталантою.

«Не було можливості сказати це раніше, адже лише в останні години я остаточно вирішив поставити крапку в цій чудовій історії, що тривала дев’ять років.

Проте не йдеться про прощання. Мені це не подобається. Я завершую свою роботу в Бергамо як тренер Аталанти, але все інше залишиться незмінним.

Рішення про закінчення моїх стосунків із клубом було прийняте виключно мною, і жодної відповідальності не слід покладати на клуб чи його керівництво. Я просто зрозумів, що настав час зробити цей крок.

Протягом усього минулого сезону я думав лише про те, як залишити команду на найвищому можливому рівні. І я залишаю її на третьому місці в чемпіонаті та з виходом до Ліги чемпіонів. Аталанта знову зможе грати на найпрестижніших стадіонах Європи, маючи сильний і талановитий склад.

Разом із клубом ми досягли беззаперечно видатних результатів. Я хотів би зробити більше, але не зміг, хоча ми разом багато раділи, і я впевнений, що ви радітимете й надалі.

Чому, запитаєте ви, я залишаю Аталанту? Через потребу в нових викликах, через довіру, яку мені висловили, і через ентузіазм, який з’явився. Складний виклик? Дуже. Але йдеться про великий, захоплюючий виклик, що наповнює мене адреналіном.

Ми ще побачимось на площі Понтіда, я обіцяю! До зустрічі!

P.S. Я – почесний громадянин Бергамо і присягаюся, що завжди і всюди нестиму з собою високі цінності цього міста».

Ґасперіні працював з Аталантою 9 років, під його керівництвом команда зіграла 439 матчів (228 перемог, 102 нічиї, 109 поразок).

Бергамаски за цей час виграли Лігу Європи, чотири рази фінішували третіми в чемпіонаті, двічі були четвертими, також посідали п’яте, сьоме та восьме місця. Команда чотири рази зіграла в Лізі чемпіонів, тричі – в фіналі Коппи.

🌐 Lapadula news

Італійці зазвичай забобонні, але Сімоне Індзаґі обрав інший шлях – у березні він показував амбіції.

Краще бути забобонним.

🌐 ДжанлукаЛападула

Беппе Маротта вирішив виправдовуватися «безлімітним бюджетом ПСЖ». Сказав ніби все по ділу, але ж перемогами над Баєрном та Барселоною Інтер дав повірити, що гроші не завжди є гарантією успіху.

Важливіші, певно, слова Ніколо Барелли. Він під час флешу після гри декілька разів сказав: «Вони хотіли перемогти більше за нас». Ось чому це сталося – головне питання від керівництва Індзаґі чи від Сімоне команді.

Багато говорили напередодні фіналу, що це підсумковий матч для цього Інтера, що це закінчення проєкту, який тривав чотири роки. Незалежно від того, чи зміниться тренер, має змінюватися команда. Бо молоді гравці ПСЖ біжать, а досвідчені гравці Інтера – ні. І контратака три в п’ять/шість стає проблемою, ніби чисельна перевага у суперника.

«Що ми могли вдіяти?» – зрештою жалівся Франческо Ачербі.

Індзаґі сказав, що поразка у фіналі не перекреслює все те, що зробила команда. Фінансово – це хорошій сезон для Інтера, це точно (+190 млн). З точки зору результатів – зупинитися за крок від одразу декількох перемог це іноді гірше, ніж не претендувати на них взагалі.

Сімоне насправді досяг неймовірного успіху, двічі довівши команду до фіналу Ліги чемпіонів. Але всі пам’ятатимуть 0:5, адже такого не було ніколи. Інтер Індзаґі був дуже хорошою командою, проте зіграв свій найгірший матч у найважливіший момент, проти дуже сильного суперника.

🌐 ДжанлукаЛападула

Ще одна спроба!

13-00, Youtube, LIVE

https://youtube.com/live/mV58PDtLP2o?feature=share

💌 @eurofootballpodcast

Сімоне Індзаґі очолить Аль-Хіляль, повідомляють всі головні італійські інсайдери.

За чотири сезони з Індзаґі на чолі Інтер взяв одне чемпіонство, два Кубка Італії, три Суперкубка Італії та двічі зіграв у фіналі Ліги чемпіонів.

🌐 Lapadula news

«Мій кумир – капітан збірної Хорватії на чемпіонаті світу-1998, гравець, що мене надихав. Звонимир Бобан.

Я обожнював його, тож тато купив мені спортивний костюм Мілана. В дитинстві уявляв себе гравцем Мілана, але не склалося», – розповідав Лука Модрич п’ять років тому.

Схоже, мрія хорвата збудеться в 39 років.

Джанлука Ді Марціо: Лука Модрич має завтра підписати контракт з Міланом.

🌐 ДжанлукаЛападула

Давайте вже остаточно прощатися з Серією А 2024/25.

Подкаст про символічну збірну чемпіонату.

https://www.patreon.com/posts/130850218

Дякую всім, хто підписався, дякую всім, хто підпишеться.

🌐 ДжанлукаЛападула

Цей текст написаний після Євро-2024 для журналу «Дванадцятий гравець», але нічого й не змінилося. Це і є підсумки роботи Лучано Спаллетті з Італією.

«Після перемоги над Албанією в першому турі групового турніру один з італійських журналістів був настільки вражений, що запитав Лучано Спаллетті, чи може Італія виграти чемпіонат Європи.

“Всі завжди кажуть одне й те саме. Керівництво Федеркальчо постійно мені нагадує: “Містере, важливо перемагати”. Я це чую з того моменту, як почав тренувати дітей. Але я не погоджуюся. Важливо – добре грати. Це – єдиний шлях”, – відповів Спаллетті.

Але ж на цьому Євро Італія не грала добре.

У вересні минулого року, на презентації, Лучано сказав: “Не знаю, чи буду найкращим тренером для національної команди, але точно буду найкращою версією Спаллетті”. Коли його команда поступилася Швейцарії і вилетіла з турніру визнав: “Це очевидно. Я не був найкращим Спаллетті”.

Напередодні Євро Лучано зробив чимало, щоб створити ілюзію можливого успіху. Він говорив багато, це Спаллетті вміє. Слова були красиві, натхнені, влучні. “Ми – герої мрії кожного італійця, що в дитинстві виходив з дому з м'ячем і повертався ввечері з втомленим обличчям, спітнілою футболкою і обдертими колінами. Ми – герої, гіганти. Гіганти та герої не бояться йти і грати в футбол на турнірі найвищого рівня”.

Проте висловлювання тренера створили альтернативну реальність. В тій реальності Італія була не лише чинним чемпіоном Європи, але й командою, що здатна захистити титул, знову дійти до самого кінця. Лучано обіцяв, що Італія їде до Німеччини за перемогою. А ця перемога – лише початок, адже далі в планах тріумф на чемпіонаті світу. Спаллетті повірили, він самотужки завищив очікування і створив тиск, з яким не впорався.

“Спаллетті переоцінив себе та команду, – сказав після вильоту Італії легендарний Фабіо Капелло. – Він мав певні ідеї, мав на меті певний стиль гри. Але не зрозумів, що з цими гравцями реалізувати саме такий задум, – неможливо”.

“Ми можемо досягти успіху лише в одному випадку – якщо гратимемо в свій футбол, – казав тренер Італії напередодні Євро-2024. – Маємо бути гнучкими, хочу, щоб гравці були вільними на полі. Мета – мати організовану команду та одночасно давати свободу самовираження талановитим гравцям. Непередбачуваність – ось чим ми дивуватимемо суперників”.

Італія дійсно дивувала. Проте не лише суперників. Навіть італійські медіа, які зазвичай знають все, не могли вгадати склад на наступний матч. Спаллетті вирішив створити нову команду, ексклюзивно для Євро-2024. Вже в другому матчі побачив, що ідея не спрацювала, і створив ще одну. А потім ще одну.

Отже на Євро вийшли на поле 20 з 22 польових гравців Італії. 18 щонайменше один раз з’явилися в основі. Лише троє (за виключенням Доннарумми) зіграли з перших хвилин в усіх чотирьох матчах: Бастоні, Барелла, Ді Лоренцо. Це не була команда – просто набір футболістів, без награних патернів, без чіткий ідей, без розуміння, за рахунок чого здобувати перевагу над суперником. Все, що відбувалося після матчу з Албанією – розпач і відчайдушне намагання тренера уникнути катастрофи, якої неможливо було уникнути.

Лучано уникав спрямованої критики, натомість незадоволення “командою” не приховував.

“Ми недопрацьовували з точки зору якості гри”.
“Якщо ми робимо так мало, то реалізуємо також мало”.
“Я очікую більшого від команди”.
“Ми не дотягуємо до свого стандарту”.
“Ми повинні краще керувати грою”.
“Ми надто боязкі”
“Ми набагато повільніші за суперника: і як команда, і індивідуально”.
“Маємо краще тримати ритм”.

І зрештою: “Відповідальність завжди лежить на мені, на тренері. Це були мої рішення”.

Ніби все нормально – тренер визнав, що помилився. Але ж на цьому він не зупинився.

1/2

🌐 ДжанлукаЛападула

Напередодні першого матчу на Євро Спаллетті говорив про фантастичні емоції та відчуття щастя, що відчуває всередині себе та команди. “Це емоції, що не викликають тиску. Ми маємо насолоджуватися ними”, – казав тренер.

Залишаючи турнір, він зазначив: “Отрута ллється звідусіль. Мені здається, що я сам вколов собі цю отруту”.

Головний спогад про Італію, що виграла Євро-2020, – атмосфера в команді. Це було помітно протягом турніру, це підтвердили документальний фільм, що вийшов невдовзі після чемпіонату Європи, та книга Леонардо Спінаццоли, присвячена подіям того літа. Команда Роберто Манчіні не була найсильнішою, але вона вірила, що є найсильнішою. Манчіні та Джанлука Віаллі, тім-менеджер Скуадри Адзуррі, створили колектив, що був схожий на родину.

Спаллетті та Джанлуїджі Буффон, що замінив Віаллі, повторити щось подібне не змогли. Чи, принаймні, не встигли. Натомість вже на першій прес-конференції під час Євро Лучано довелося відповідати на питання, щодо його “законів та правил”.

La Gazzetta dello Sport дала інсайд: тренер заборонив навушники (навіть в автобусі, бо йому не подобаються “ідіотські обличчя в цих навушниках”); під час тренувань всі мають бути серйозними, не до жартів; для PlayStation – окрема ігрова зала, жодних консолей в кімнатах гравців; чіткий графік, сон за розкладом.

За словами Спаллетті, він намагався створити в команді певний настрій, зробити так, щоб гравці не відволікалися, натиснути на амбіції. Але журналісти, що супроводжували збірну, кажуть, що спілкування між гравцями було мінімальним, не знайшлося лідерів, що об’єднали б команду навколо себе. Не було єднання, пристрасті, вогню. Ходять чутки, що перед Швейцарією, коли тренер запитав, хто готовий бити пенальті в серіїі, то був дуже розчарований настроєм футболістів.

Тож психологічно ця команда була дуже крихка, налякана і розлетілася на шматки, зіткнувшись з першою ж проблемою – Іспанією. А сам Лучано не став прикладом для гравців – тиск зламав і його, отрута полилася.

Пошуки крота всередині команди, який ніби зливає інформацію медіа, скандал на прес-конференції після Хорватії, коли Спаллетті сказав, що журналіст “має дрочити 14 років, щоб зрівнятися з ним за досвідом”, конфлікти з представниками Sky Sport Italia в прямому ефірі – тренер дуже нервував, зривався, не контролював емоції. Навряд чи з гравцями він поводив себе інакше.

Взявши вину за невдачу на себе, Спаллетті миттєво натякнув, що існує проблема з Інтером: “Інтер виграв чемпіонат за багато матчів до кінця. Я впевнився, що Індзаґі дає правильні навантаження на тренуваннях, я бачив це. Але, можливо, психологічно гравці вже розслабилися”. І таких фраз було багато – пасивна агресія Лучано розповсюджувалася на всіх.

***

"У нас була довга розмова з тренером, – сказав президент Федерації футболу Італії Ґабріеле Ґравіна на прес-конференції після вильоту. – Я – прагматик і вважаю, що відмова від проєкту, який з самого початку був розрахований на три роки, не можу бути вирішенням проблеми у такій складній ситуації.

"Щось треба змінити, щось переглянути з точки зору підходу. Будуть глибокі роздуми, вчора ввечері ми зі Спаллетті вже почали думати. Ми всі повинні рости", – зазначив президент.

“Думаю, я знаю, що робити”, – заявив Лучано. Але ж і напередодні Євро він думав те саме.

2/2

🌐 ДжанлукаЛападула

– Терроне, зізнайся…

(«Терроне» – глузливе/зневажливе прізвисько для жителів півдня Італії).

У той момент я ненавидів Пірло. Я б його убив. Боже мій, я навіть намагався, але кілька стусанів по обличчю його не зупинили. Він висовувався з дверей і продовжував знущатися з мене, торохтів і торохтів зі своїм нестерпним брешіанським акцентом:

«Терроне, ну зізнайся, що ти на допінгу. До речі, ти пропустив свято, яке увійде в історію».

– Расист!

– Терроне…
– Нестерпний!

– Терроне. Свято…

Свято проходило повз мене. У роздягальні Італії співали й танцювали. Ми щойно виграли півфінал проти Німеччини, прем’єр-міністр Романо Проді вітав хлопців, поки вони задивлялися на міністерку Джованну Меландрі. А я був заручником у кімнаті допінг-контролю. Не міг звідти вийти. Під наглядом нідерландського лікаря, що заливав у мене огидне безалкогольне пиво. Пиво вже не лізло, але помочитися не виходило, гірше не придумаєш. А він ще й сміявся. «Чого ти регочеш, ідіоте?».

«Псс, пссс… Попісяв, малюк Ріно?». У Пірло обличчя святого, але насправді він був головним провокатором, міг казати найгірші речі з абсолютно незворушним виглядом. А я нічого не міг вдіяти – не виходило, і все. Нідерландець, в свою чергу, намагався допомогти: «Do you want to drink, mister Raino?».

– Райно – це твоя сестра! Думаєш, я хочу пити ще?

– What?

– Йде нахєр.

Тим часом прибуло підкріплення. До Андреа приєднався Оддо: «Вибачте, синьйоре, ми можемо вам чимось допомогти?».

– Забирайтеся геть!

– Терроне…

– Геть!

– Любитель допінгу.

Їм бракувало фантазії, вони повторювали одне й те ж. Єдине, що мене трохи заспокоювало, – це те, що після матчу зі мною поводилися, як із Дієго Армандо Марадоною на чемпіонаті світу 1994 року. Я сказав про це Пірло й Оддо: «Осляри, таке було і з Марадоною».

– У тебе знайдуть допінг, як і в нього.

– Не несіть дурниць.

«Так, так». Пірло підтвердив свої слова, хоча його обличчя, як завжди, нічого не виражало.

«Золотий хлопчик…». Підтакував Оддо…

«… і лайняна пика». Пірло вказував на мене.

Жахіття.

Зрештою, їм, на щастя, це набридло, і вони пішли до автобуса. Нідерландець розслабився в кріслі, яке ледве його витримувало. Я ніяк не міг помочитися. Я намагався, навіть випив ще одне безалкогольне пиво, намагався знайти у погляді лікаря розуміння – марно. Але ось він задрімав. Я міг попросити будь-кого зробити все за мене, і ніхто б не помітив. Він захропів, бідолашне крісло скрипіло. Минуло дві з половиною години. І я відчув – ось воно. Не стримався, закричав: «Так, так, нарешті!». Нуль реакції. Він не прокинувся б навіть від пострілу танка. Довелося кинути в нього банку (безалкогольного пива, звісно) – лікар зрозумів, що сталося, і почав аплодувати. Він святкував. А я не міг зупинитися – з мене вийшов щонайменше літр.

Команда чекала на мене в автобусі цілу вічність. Коли я прийшов, мене зустрічали не як героя: «Терроне, як завжди».

Я одразу пішов до Пірло й Оддо: «Хлопці, це для вас. Вибачте, що так довго».

Я дав їм по банці пива. І відвернувся, мене не цікавили ні Андреа, ні Массімо, ні те, що сталося далі. Не знаю, чи спробували вони його. Не знаю, як усе склалося. Не знаю, чи добре вони почувалися, чи ні. Не знаю і не хочу знати, бо інакше мені довелося б якось пояснити, що було в тих банках, які я з такою любов’ю для них приготував.

Світле пиво, злегка гіркувате, з різким запахом. «Зварене» за моїм рецептом. Власного виробництва. Витримка: дві з половиною години».

Ріно Ґаттузо – головний кандидат на пост тренера збірної Італії.

🌐 ДжанлукаЛападула

У 2016-му захисник Кальярі Фабіо Пізакане став гравцем року за версією The Guardian. Того сезону він дебютував у Серії А, за 16 років після того, як йому діагностували синдром Ґієна-Барре і він 20 днів провів у комі.

***

«Мені було 14, я тренувався в академії Дженоа. У цьому віці кожен ранок однаковий: ти прокидаєшся, йдеш до школи. Але цього разу мої руки мене не слухалися. Я прокинувся, хотів зняти футболку, а руки не рухалися.

Одна річ — думати про це, говорити, але зовсім інша — відчути на собі. Я одразу зрозумів, що сталося щось дуже погане».

Синдром Ґієна-Барре – це рідкісний стан, за якого імунна система людини вражає власні периферичні нерви. Симптоми СГБ: параліч ніг, рук або м’язів обличчя.

Більшість людей повністю одужують після СГБ. Лише у 15% хворих залишаються залишкові паралічі, у 2-5% випадків можливий рецидив. Але синдром Ґієна-Барре небезпечний не стільки наслідками, скільки тим, що під час хвороби може швидко розвинутися дихальна недостатність.

«Мені сказали, що він може померти», — розповідав батько Фабіо Андреа. Хлопчику про тяжкість його стану не говорили. Його помістили у відділення інтенсивної терапії в клініці Савони, знадобилася інтубація, щоб Пізакане міг дихати, а потім Фабіо впав у кому. Він не приходив до тями 20 днів.

***

«Ця хвороба вражає одну людину на мільйон. Вона опускає тебе на саме дно. І тут вибір невеликий: або ти починаєш одужувати, або все закінчено».

Пізакане виявився сильнішим за недугу. Він вийшов із коми, провів у лікарні ще три з половиною місяці. Лише за кілька тижнів Фабіо зміг ходити самостійно. Йому казали забути про футбол, але тоді хлопчика не дуже хвилювала улюблена гра — йому просто хотілося знову стати здоровим. «Бували моменти, коли я боявся, що не впораюся. Навіть не виживу. Тоді все, про що я думав, — моя сім’я. Я не міг дозволити собі покинути їх. Тепер я кажу, що хвороба прийшла не для того, щоб убити мене. Якби це було її метою, мене б тут зараз не було. Вона принесла мені щось хороше».

СГБ відступив. За Пізакане зберегли місце в молодіжному секторі Дженоа, за чотири роки він дебютував за першу команду, а потім почалася звична для багатьох італійських гравців низка оренд і співволодінь — переважно в клуби Ліги Про/Серії Чі. Проте в 2012 році, жодного разу не зігравши в Серії А, Фабіо потрапив до розташування збірної Італії, яка готувалася до чемпіонату Європи.

***

Він виступав за Лумеццане, у третьому дивізіоні, коли спортивний директор Равенни Джорджо Буффоне запропонував захиснику «допомогти» Равенні обіграти його команду. Платив щедро — 50 тисяч євро майже дорівнювали річній зарплаті Фабіо.

«Я сказав, що не беру участі в подібному. Він продовжував намагатися мене вмовити, але я просто поклав слухавку. Пішов до керівництва клубу і все розповів. Вони звернулися до спортивного суду. Я розумію, що такий вчинок не полегшив мені життя, але для мене важлива моя совість».

Буффоне був заарештований і відсторонений від футболу. Зепп Блаттер призначив Пізакане послом ФІФА, а тренер Скуадри Адзурри» Чезаре Пранделлі запросив до табору збірної.

***

У 2012 році він допоміг Тернані вийти в Серію Бі, порвав хрестоподібні зв’язки, але знову виявився сильнішим за обставини. Сезон 2013/14 Фабіо почав в основі Авелліно, за рік грав із командою в плей-оф за путівку в Серію А, а влітку 2015-го опинився в складі Кальярі, який вилетів із вищої ліги. У травні 2016-го Пізакане разом із сардами став чемпіоном Серії Бі.

Фабіо дебютував у Серії А в 30 років. «Я дуже багато пережив, щоб досягти цього моменту. Я не здавався ні на секунду. Я мріяв про цей матч. Я пройшов складний шлях, але мрія збулася. Я вдячний усім: батькам, дружині, сину. І, звісно, нашому тренеру Массімо Растеллі — чудовій людині, яка тримає слово», – сказав Пізакане, а потім розплакався.

Фабіо зіграв у Серії А 115 матчів, забив 2 голи. Він завершив кар’єру в Лечче, а в 2022-му повернуся на Сардинію, помічником Фабіо Ліверані. Влітку 2023-го очолив молодіжку команду. В квітні 2025-го виграв з нею Кубок примавер. Цього тижня – став головним тренером Кальярі.

🌐 ДжанлукаЛападула‏

Офіційно: Кевін де Брейне – гравець Наполі

Бельгійський півзахисник прийшов як вільний агент, підписав контракт на два роки з опцією продовження ще на сезон.

З 2015-го Де Брейне грав за Ман Сіті: 421 матч, 108 голів, 169 асистів. Шість разів був чемпіоном Англії, виграв Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА, клубний чемпіонат Світу.

Має 111 матчів та 31 гол за збірну Бельгії.

🌐 Lapadula news

«Я завжди був надзвичайно тихим, надзвичайно сором’язливим. У мене не було PlayStation. У мене не було багато близьких друзів. Я виражав себе через футбол, і мені це дуже подобалося. Поза полем я був дуже замкнутий.

Коли ти молодий… ну, ти не розумієш, що люди можуть сприйняти це неправильно.

Мені було 14, я прийняв рішення, яке дійсно змінило моє життя. У мене була можливість поїхати до футбольної академії в Генку, тож я переїхав самотужки з одного кінця Бельгії в інший. Це було за дві години від дому.

Проблема була в тому, що я вже був сором’язливим у своєму рідному місті. У Генку я був новеньким з іншого кінця країни,що розмовляв із кумедним акцентом. Перші два роки в академії, мабуть, були найсамотнішими роками в моєму житті.

Перший рік я жив у пансіонаті, де в мене була маленька кімната з ліжком, столом і раковиною. Наступного року я зміг жити з прийомною родиною, яку клуб оплачував для молодих гравців. Ми з двома іншими хлопцями переїхали до них, і це допомогло мені жити більш нормальним життям.

Я все ще тримався осторонь більшу частину часу, але вважав, що все гаразд. Рік минув, я добре вчився в школі, добре грав у футбол. Жодних бійок. Жодних проблем.

Наприкінці року я зібрав свої речі й попрощався з прийомною сім’єю.

Вони сказали: «Побачимося після канікул. Гарного літа».

Але щойно я повернувся до батьківського дому, зайшов у двері й побачив, що моя мама плаче. Я подумав, що, можливо, хтось помер чи щось таке.

Я запитав: «Що сталося?»

І моя мама сказала слова, які, мабуть, сформували все моє життя. Вона сказала: «Вони не хочуть, щоб ти повертався».

«Про що ти говориш?»

«Прийомна сім’я більше не хоче, щоб ти там жив».

«Що? Чому?»

«Через те, який ти є. Вони сказали, що ти надто тихий. Вони не можуть з тобою спілкуватися. Вони сказали, що ти складний».

Я був шокований. Вони ніколи не говорила мені нічого в обличчя. Ніколи не було жодних проблем. Я тримався сам у своїй кімнаті. Я нікого не турбував. Вони помахали мені на прощання, ніби все було гаразд. А потім повідомили клуб, що більше не хочуть мене.

Це стало величезною проблемою для моєї кар’єри, бо я не був якоюсь великою зіркою чи щось таке, і раптом клуб подумав, що я проблема. Вони повідомили моїх батьків, що не хочуть платити за іншу прийомну родину.

Я пам’ятаю, як моя мама плакала, а я просто схопив м’яч. Я вийшов на вулицю до того паркану, де завжди грав сам, коли був дитиною. Одна річ дуже закарбувалася в мені. «Через те, який ти є». Ці слова постійно повторювалися в моїй голові.

Я повернувся до Генка після літніх канікул, мене перевели до другої команди. Я був ніким, справді. Але я тренувався так… пффф. У мені було стільки вогню. Це було божевілля.

Я пам’ятаю точний момент, коли все змінилося. Ми грали в п’ятницю ввечері. Я почав на лаві запасних. Коли я вийшов на поле в другому таймі, я просто збожеволів.

Один гол.

Вони більше не хочуть тебе.

Два голи.

Надто тихий.

Три голи.

Надто складний.

Чотири голи.

Вони більше не хочуть тебе.

П’ять голів.

Через те, який ти є.

Я забив п’ять голів за один тайм.

Зрештою, я мав би просто сказати «дякую» тій родині. Цей досвід став паливом для моєї кар’єри».

🌐 ДжанлукаЛападула