Кадровий дефіцит і демографічний виклик: чому резерв української економіки — це жінки

Тільки лінивий не оголосив останнім часом про брак кадрів на ринку праці Україна. Більшість роботодавців наразі стикається з неможливістю знайти необхідних професіоналів. За даними Центру економічної стратегії, у серпні цього року кількість нових вакансій досягла рівня 2021 року, при цьому перевищивши кількість нових резюме. Мінекономіки звітує про мільйонні потреби у працівниках, при цьому ж - про ще вищі масштаби економічно неактивного працездатного населення. У цьому контексті я хотів би поговорити про жінок як важливий потенціал для розвитку економіки у країні, що воює.
Хочу навести приклад - Велику Британію у Другу світову війну, де рівень жіночої зайнятості сягав 80–90% (у віці між 18 та 40 роками). Жінки стали не лише основною робочою силою в промисловості, а й рушієм післявоєнного економічного відновлення.
Станом на 2022 рік рівень зайнятості жінок складав – 47,8%, чоловіків – 62,9%. Під час війни цей дисбаланс змінюється: гендерний розподіл кандидатів на вакансії дещо вирівнюється, кількість працевлаштованих Державним центром зайнятості жінок значно перевищує кількість чоловіків, жінки починають освоювати традиційно чоловічі професії. Однак ці тенденції виникають природно через вимушеність жінок працювати, а не завдяки створенню сприятливих умов для цього.
Жінкам доводиться відмовлятися від кар'єри з народження дитини, і чим більша кількість дітей у жінки, тим вища ймовірність, що жінка змушена піти з роботи, обираючи, можливо, приємнішу, але однозначно неоплачувану опцію догляду за дітьми. А тривалість перебування в декреті часто призводить до депрофесіоналізації.
Для України залучення більшої кількості жінок до ринку праці — ключовий резерв економічного зростання, але також питання демографічного виживання.

Як збалансувати економічні та демографічні цілі?
Проблема не лише в тому, щоб “залучити жінок до праці”. Ми маємо створити умови, за яких жінка може і народжувати, і виховувати дітей, не втрачаючи економічної активності. Для цього потрібен комплексний державний підхід:

1. Розвиток системи догляду за дітьми
• Підтримка розвитку ринку якісного догляду за дітьми – нянь, сімейних дитячих садків, ясел через державні інструменти.
2. Гнучкість на ринку праці
• Заохочення роботодавців пропонувати гнучкий графік, часткову зайнятість, віддалену роботу.
3. Економічна підтримка матерів і підприємниць
• Державні і донорські гранти на відкриття малого бізнесу жінками;
• Програми перепідготовки для тих, хто повертається на роботу після декретної відпустки.
4. Демографічна політика нового типу
• Підтримка сімей з кількома дітьми — не лише через виплати, а через інфраструктуру, транспорт, освіту, житло;
• Комунікаційна політика, що підкреслює цінність батьківства і професійної самореалізації як взаємодоповнюючих, а не взаємовиключних речей.
Україна не зможе відновитися без активного залучення жінок у всі сфери економіки. Але так само не зможе відновитися без нових поколінь українців.
Тому наше завдання — створити умови, за яких працююча жінка — це не соціальна жертва, а символ сильної, сучасної держави, яку цінують і підтримують  цінує і працю, і материнство.

«Не дай Вам Боже жити в епоху змін»
Зараз ми розуміємо цей вислів, як ніколи до того.

Старі правила світового порядку вже, очевидно, не працюють.
Нові поки не сформовані – фактично прямо зараз триває перезавантаження світового порядку. Поки воно не завершиться – продовжуватиметься жорстка турбулентність.

Тут два ключові моменти.
Перший – щоб ця турбулентність не переросла в глобальний конфлікт.
Другий – і це наше спільне завдання – щоб ця турбулентність не була на території України.
Сталий мир – наш безумовний пріоритет.

Середня пенсія за квартал зросла лише на 26,6 грн — до 6436,8 грн.

У річному вираженні — майже на 10%. Водночас з цим інфляція по країні зросла на 11.9% (у вересні 2025 року в порівнянні з вереснем 2024 року). А середня інфляція за 9 місяців 2025 року склала вже 13,9%.

Очевидно, що зростання середньої пенсії українців не покриває інфляцію.

Але насправді ситуація ще складніша — 56% пенсіонерів взагалі отримують менше 5000 грн. Це набагато нижче фактичного прожиткового мінімуму для непрацездатних українців (за деякими оцінками — 7091 грн у цінах червня 2025 року).

Ситуацію потрібно змінювати докорінно.

Терміново змінювати несправедливу формулу нарахування пенсій. Зокрема змінювати підхід, коли зараз у формулі обрахунку пенсії береться середня пенсія за останні три роки, а не за останній рік. Це штучно занижує пенсію. Необхідно провести осучаснення пенсій, щоб подолати розрив між розмірами пенсій призначених у різні роки.
Варто переглянути формулу індексації пенсій, щоб вона враховувала реальні інфляційні втрати у купівельної спроможності.
Щоб уникнути ситуації, коли вже за кілька років пенсіонер буде отримувати не гідну пенсію, а фактично «соціальну допомогу».

Загалом формула нарахування та індексації пенсій має забезпечувати заміщення пенсією трудових доходів на рівні щонайменше 40%. При цьому мають максимально враховуватись внески людини протягом її життя.

Наприклад, в Німеччині пенсія в солідарній пенсійній системі становить у середньому 48% від останньої зарплати, у Польщі — близько 42%. Загалом у країнах ЄС середня пенсія, як правило — не менше 40% від заробітку. Такий підхід має діяти й в Україні.

Нагадаю, ще у 2024 році Кабінет Міністрів України оголосив про плани пенсійної реформи у 2025-му. Передбачалося запровадити справедливу систему обчислення пенсій; гарантувати базову пенсію;
усунути різницю між пенсіями, призначеними в різні роки. Це мало стати кроком до європейської моделі. Але сьогодні руху у цьому напрямі ми не бачимо. У проєкті Бюджету-2026 не передбачені необхідні для запуску змін у солідарній пенсійній системі кошти.

Єдине, що сьогодні заплановано в проєкті Бюджету-2026 — це підняття мінімальної пенсії лише на 234 грн, з 2361 до 2595 грн. Вважаю, що наступного року мінімальна пенсія має зрости хоча б до 4700 грн. Цей перший крок дозволить поступово підняти виплати для пенсіонерів до рівня реального життя в Україні.

Крім цього, маємо нарешті забезпечити повноцінний запуск накопичувальної системи пенсійного забезпечення — для цього потрібно розбудовувати та розвивати фондовий ринок. Саме тому в мене так багато питань до НКФРЦП: їхні нульові, чи навіть мінусові результати роботи – це одна з перешкод до забезпечення українців високими пенсіями.

Останнє у списку, але точно не останнє за значенням — ліквідація кланових спецпенсій для окремих каст обраних держслужбовців (прокурорів, суддів та ін.). Розраховую на підтримку народних депутатів у цьому питанні.

Ми маємо забезпечити пенсіонерам гідне життя. Щоб не соромно було дивитися в очі людям, які будували нашу країну. Щоб пенсіонери не стояли перед вибором, придбати ліки, заплатити повністю за комуналку чи прибрати трохи більше продуктів. Щоб врешті пенсійна система була справедливою.

У всіх моїх численних публічних та не публічних конфліктах з 2019 року, мав єдиний непорушний принцип: будь-яке "з'ясування стосунків" має йти на користь державі.

Щонайменше, їй не шкодити.

Зрозуміло, міністру не подобається моя критика щодо зриву запровадження системи онлайн-моніторингу для ігровиків та е-акцизу для горілки та тютюну, ясно, що питання про покривання російського азартного бізнесу — незручні, і в протидії Гетманцеву — завжди до послуг різноманітні матюхи.

І дійсно, захищаючи своє кровне, кожний має право на відповідь.

Але мститися мені, збиваючи закон МВФ напередодні укладення нової програми через копієчно-дегенеративні телеграм-канали - це за межею.

Це ж вдарить не по мені, а по вас самих, і по людях, які вашею підлістю не отримають пільгу на продаж старої дитячої коляски. І врешті по державі, для якої програма є життєво-необхідною.

Суцільне розчарування від цих «державників»…

Незалежність та самостійність кожного з нас залежить передусім від можливості заробити, реалізувати себе як працівник чи підприємець. І саме держава повинна формувати механізми, за яких всі зможуть працювати. Тоді нам не треба буде дискутувати і взагалі обговорювати - яких іноземців і скільки нам треба сюди запросити. 

І тут є прошарок людей, на яких треба звернути увагу.  Це люди з інвалідністю. Адже для них процедури працевлаштування є складними, часом непомірними. Вони самі чи їх роботодавці часто потребують додаткової підтримки. І така підтримка вкрай важлива вже сьогодні. І не лише самим людям, але й державі. 
Ці люди – величезний і неоціненний резерв для ринку праці. Адже всього лише 16 % осіб з інвалідністю працюють. А у країнах Європи - більше ніж 60 %. Нам критично потрібно рухатися, адже сьогодні загальна кількість людей з інвалідністю стрімко зростає. 

Нові механізми сприяння та підтримки у працевлаштуванні ми ухвалили. Закон про гарантії осіб з інвалідністю у сфері працевлаштування (№ 4219-IX) заклав основу гарних можливостей для всіх осіб з інвалідністю, хто хоче працювати. І з 1 січня 2026 року він повинен бути застосований.
Те, на що хочу звернути увагу - засоби розумного пристосування. Це рішення під людину. Це не універсальний список, а персональний набір кроків, які роботодавець підбирає разом із людиною, щоб вона могла працювати комфортно і без бар’єрів.

Сьогодні ці засоби зводяться до вузьких технічних рішень: зручний стіл і крісло, що регулюються; пандус або підйомник при вході, поручні; комп’ютер і потрібні програми; засоби зв’язку: слуховий апарат, гарнітура, програми, що збільшують шрифт або читають текст уголос; засоби пересування: тростина, крісло колісне тощо. Але цього критично недостатньо. 

Що очікуємо з 1 січня 2026 року? Розумне пристосування означатиме створити зручні умови праці (не лише технічні) для працівника.
Роботодавець зможе звужувати чи спрощувати обов’язки, зменшувати робочий час для працівника з інвалідністю без зниження зарплати, пропонувати зручний графік роботи, давати додаткові оплачувані перерви для відпочинку чи вправ, запрошувати асистента або наставника, який допоможе працівнику з інвалідністю з робочими завданнями чи комунікацією в колективі.

І хороша новина для бізнесу: з 1 січня 2026 року кожен роботодавець матиме право на компенсацію за впровадження всіх цих рішень. Не один раз на покупку спеціального обладнання чи меблів, як це сьогодні. 

Новий підхід передбачає відшкодування роботодавцю вартості всіх організаційних змін на робочому місці, що зроблено для працівника з інвалідністю:

▪️частини заробітної плати, яку роботодавець виплачує працівнику з інвалідністю  у разі зменшення робочого часу чи зменшення обов’язків;
▪️оплату послуг персонального асистента; 
▪️витрати на залучення інших працівників, які допомагають працівнику з інвалідністю під час виконання завдань, комунікації та адаптації на робочому місці. 

Що важливо? Залишилося, щоб Уряд встиг прийняти всі потрібні акти: обсяги та порядок компенсації. 
Наразі ці акти ще не затверджені, тож планую звертатися до Уряду та Мінсоцполітики із запитами про стан їхньої підготовки.
Інакше є ризик, що корисні новації, які мають допомагати вже з 1 січня, зависнуть на папері й будуть фактично зведені нанівець.