Все, тепер я не дивуюся тому, що це довге слово використала 9-річна дівчинка.

Книга - "Just one more day" Сьюзан Льюїс.

"Портрет митця замолоду" Джойса - це прелюдія до його більш відомого "Улісса" та, разом з тим, путівник у тенета дорослішання головного героя - Стівена Дедалуса - крізь світле отроцтво у сповнену ірраціонального жаху молодість, на шляху до інтелектуального дорослішання з загубленою десь по дорозі сентиментальністю.

На початку все легко - і проза Джойса, і думки Стівена. Корова-муня залишається до певної пори важливою фігурою знайомої з дитинства історії, яку Стівенові розказував тато, поступово зменшуючись до розмірів цятки на портреті майбутнього митця у повний зріст, у якій ледь вгадуються риси свійської тварини.

"Душа його воскресла з гробу отроцтва відкинувши погребальне вбрання"

"Життя і молодість не бентежили його, як бентежили колись їх. Він не знав ні радості спілкування з друзями, ні здорової, грубої чоловічої снаги, ні синівської шаноби. Ніщо не бентежило його душі, тільки холодна, жорстока, позбавлена любові, хіть. Дитинство його померло, а чи згубилося, з ним і душа з її простими радощами, і тепер він плив життям, мов порожня шкаралупа місяця"

"Він сердився на себе за те, що ще молодий і піддається неспокійним, дурним пориванням, сердився на переміну долі, через яку світ довкола бачився йому убогим і нещирим. Невдоволення, проте, не відбилося на самому баченні. Він терпляче нотував усе, що бачив, відсторонюючись від нього, і потай спізнавав його гнітючий присмак"

Молодий Стівен Дедалус палко жадає пізнати світ і все, що в ньому є. Дорослий Стівен Дедалус з відразою дивиться на банальність буття.

Немалу частину роману займає дослідження природи та наслідку гріхопадіння, Стівен страждає від власної неспроможності опиратися одному гріху, який обов'язково потягне за собою інший, читач страждає від кількості сторінок з переказом релігійних текстів у довільній формі, Джеймс Джойс знизує плечима і каже: "Що поробиш, таке воно - життя".

Я не те щоб дуже вражена цим романом, але тепер заглядаю на "Дублінців". Цікаво, чи у всій своїй прозі Джойс наполягає на безглуздості моралізаторства через використання моралізаторства у тексті. На великий том "Улісса", який дивитися на мене крізь замкову шпарину, поки намагаюсь не звертати уваги. Для нього ще точно не час.

Just One More Day. Susan Lewis

Чесно кажучи, я була налаштована на одноразову історію, про яку забудеш одразу після прочитання. А натомість сталося так, що історія Сьюзан та її матері мене справді зачепила.

Я не знаю, наскільки цей роман наближений до особистого досвіду авторки, але все описане в ньому звучить як правдива історія. Без зайвого драматизму і закрученого сюжету. Оповідь ведеться по черзі від імені Сьюзан та її матері Ідріс та охоплює два роки їхнього життя - з моменту, коли маму Сьюзан починає повільно забирати рак. Маленька Сьюзан відчуває зміни настрою батьків, що наштовхує її на думку про те, що періодична довга відсутність мами може означати лише одне - у неї десь інша родина, інші діти, більш слухняні та чемні. Настрій у родині не дає дівчинці зосередитися на навчанні та спілкуванні з однолітками. Роздратованість та імпульсивність Ідріс аж ніяк не полегшують ситуацію. Розділи від її імені сповнені гострих висловлювань в бік сусідів, іноді й чоловіка, занепокоєнням щодо дітей, злістю на себе і на світ та ірландськими діалектизмами.

Що мене зачепило. Повсякденність. Звичайні побутові розмови. Опис сімейних свят. Банальність того, що взагалі відбувається на сторінках. Протягом усієї книги я думала про те, що якраз такими і залишаються спогади про близьку людину, коли її вже немає поруч - випадкові згадки про вечерю у п'ятницю, на якій обговорювали майбутній приїзд когось з родичів або плани на суботні закупи.

Не обов'язкова книга, але точно не пуста.

Зараз читаю "Тлумача тіл" Антоніо Ґаррідо. Поки дуже подобається, мені не хочеться відкладати книгу і йти робити щось окрім того, щоб читати далі про негаразди, які спіткають бідолашного Ци.

Вже 2 жовтня, тож прийшов час нарешті написати хоч трохи про прочитане у серпні-вересні. Назвемо це частиною першою.

Місто самоти. Олівія Ленґ

Цікаве дослідження на тему того, якою щільною може бути самотність. Навіть у багатолюдному Нью-Йорку, навіть коли ти більш-менш відома особистість, навіть коли ти митець (особливо, коли ти митець). Олівія Ленґ розкриває тему добровільної (не завжди) усамітненості на прикладі досвіду Едварда Гоппера, Енді Воргола, Валері Соланас та інших. Хотілося більше особистого досвіду усамітнення самої Ленґ, але це вже просто мої очікування, які не виправдалися. В цілому, дуже гідний нон-фікшн, в якому відчувається нестримний дух Нью-Йорку, який поглинув у себе надії та прагнення всіх, хто жадав його підкорити.

Життя хлопця. Роберт Маккеммон

Прекрасна книга для літнього читання. Головний герой Корі Макенсон згадує своє життя в маленькому тихому містечку під назвою Зефір, де проходили найсвітліші роки його життя, на які одного дня впала тінь чужих таємниць та змінила сприйняття хлопцем світу, коли вони з батьком стали свідками скоєння злочину. Відтоді батько втратив сон, а думки Корі постійно поверталися до того жахливого дня та питання - хто злочинець? Майже детективна історія з елементами магічного реалізму, яка вийшла несподівано дуже ностальгічною. Останні сторінки - ніби повернення в давно покинуті, але назавжди знайомі та близькі місця.

Місячне сяйво. Майкл Шебон

Дуже красиво написаний роман про життя дідуся оповідача (з анотації - "друге я" Шебона), який розкриває давні таємниці, викриває ретельно приховану брехню, розповідає історію кохання та війни. Трохи не вистачило чогось під кінець, відчувається незавершеність, але книга варта прочитання хоча б заради цих рядків:

"Бабуся була ніби постійно повною дощовою хмарою, а дідусь, здавалося, народився з парасолькою у руці"

"Коли вони на кілька хвилин замовкали, дід чув лише дзвін у власних вухах і гуркіт нічної лінії фронту. Гуркіт був віддалений, але ця відстань діда не заспокоювала. Він уже звик відчувати вдячність, коли смерть, сідаючи навколо нього, наче зграя птахів, забирала інших. Утім, нічого спільного зі щастям ця вдячність не мала"

"Мої перші спогади про бабусю — це 1966 рік, їй було лише сорок три роки, але війна зіпсувала їй носові пазухи, живіт, суглоби (хоча вона жодного разу не згадувала про те, що війна зробила з її розумом)"

За попередній тиждень я подивилась третій сезон Alice in Borderlands (в захваті), прочитала "Тлумача тіл" Антоніо Ґаррідо (ще одна найкраща книга року) та дочитала "Походження видів" Чона Юджона.

Але, перш ніж писати про останнє з прочитаного, коротко напишу враження про прочитане під кінець серпня та протягом вересня. Отже, частина друга, завершальна.

Дім на краю світу. Майкл Каннінґем

Красиво написаний роман про те, що доля - це вибір. Персонажі цієї книги говорять, танцюють, живуть та страждають у ритмі пісень Джиммі Гендрікса, Боба Ділана та Ніла Янга. В ній йдеться більше не про сюжет, а про атмосферу. В улюблене не потрапила, але прочитати раджу.

Про мишей і людей. Джон Стейнбек

Це для мене справжнє відкриття року. Не конкретно роман, а саме Стейнбек як автор. У такій стислій формі він зміг вмістити так багато - добре прописані головні персонажі, декорації, що передають дух часу (Велика депресія), цікавий сюжет та діалоги, трагічний фінал, який залишає читача дивитись мовчки в порожнечу. Для мене тепер інші романи Стейнбека - абсолютний must read.

"І зможемо ми споживати ситість землі"

Ленні💔

Юкіо Мішіма у "Сповіді маски" сподобався, у "Жінці маркіза де Сада" - не дуже. Якщо перше - відверта розповідь героя про пошук самого себе, то друге - драма в декількох актах про жінок, які впадають в розпач через чоловіка, який вирішив розважитися, чим зганьбив свою родину.

"Дев'ять оповідань" Селінджера не дуже зацінила, бо на кожній розповіді для мене втрачалися зв'язки між початком та фіналом, проблеми незнайомих героїв не надто мене схвильовували, і щось якось любові не сталося.

Про що я говорю, коли говорю про біг. Харукі Муракамі

Відтепер, якщо мене хтось запитає, з чого починати знайомство з Харукі Муракамі, я буду радити цю книгу. Автор пише про важливі для себе речі - про біг, про письменництво, про музику. Він брав участь більше, ніж у двох десятках марафонів і ця пристрасть зробила його витривалим, щоб тримати маршрут не лише для бігу, а й для того, щоб рухатися по життю та знаходити натхнення для нових романів.

Уроки грецької. Хан Ґан

Абсолютно не моя книга, хоча й красиво написана. Це роман без сюжету, лише відчуття та рефлексії. Він втрачає зір, вона втрачає здатність вимовляти слова. Все, що їм залишиться опісля - лише думки та уявні образи.

"Тиша, що повернулася через двадцять років, зовсім не походила на ту, що була раніше: уже не тепла, не щільна й не яскрава. Попередня асоціювалася з тою, яка існує перед народженням, а ця, нова, більше була схожа на таку, що настає після смерті"
"Якби ж то вона могла намалювати карту маршруту, яким колись текли її сльози.
Якби ж то могла вишити цей шлях голкою чи хоча б залишити криваві сліди там, де колись текли її слова"

Коли-небудь перечитаю, можливо.

Припини свої вигадки. Філіп Бессон

"Закоханість мене підносить, робить мене щасливим. Але вона також пече, болить, як болить усяке нездійсненне кохання.
Бо цю нездійсненність я гостро усвідомлюю"

Насправді дуже просто історія, без зайвого драматизму, наскільки без перебільшення можна передати підліткову закоханість, що вважається забороненою тими, хто стоїть осторонь. Це історія з життя письменника, в якій він приймає сам себе та переживає остаточну смерть давно втраченої любові до Тома Андрійо. Сподобалось, але поки не певна, що читатиму інші книжки Бессона, бо вони мені за описом схожі одна на іншу.

Моя щира рекомендація для жовтневих вечорів. Мультсеріал від одного з авторів "Ріка та Морті". Жінка з двома дітьми, привидом свого брата та маленьким хлопчиком, в тілі якого століттями живе демон Абаддон, намагається керувати старим готелем, в якому живе безліч привидів та інших надприродних створінь.

В кожній серії є пасхалки до відомих фільмів та серіалів. Мені загальною фабулою та деякими моментами трохи нагадує "Ключі Локів" (який, до речі, теж класно дивитись восени).

Поки що всього 10 серій, хочеться більше.

"Готель із привидами". На Netflix є з українською озвучкою.

З завтрашнього дня в мене починається відпустка і, сподіваюся, буде більше часу на читання, тому що ця книга заслуговує, щоб їй приділяли достатньо часу.

Написано дуже добре, текст тримає, і разом з тим історія, яку розповідає Тара Вестовер, сприймається важко. Авторка виросла в родині мормонів, батько всюди бачив грішників та ілюмінатів, а мама поступово ставала жертвою магічного мислення - і від того страждали діти.

Походження видів. Чон Юджон

Автори трилерів зазвичай дуже люблять мучити своїх читачів інтригою "хто ж винен у всьому?". Натомість, Чон Юджон використовує інший прийом. Питання про те, хто це зробив, не виникає, але з'являються інші питання: чому та як це сталося. Проте, у цьому, здавалося б, простому рівнянні, є свої підводні камені.

Розповідь ведеться від особи "основного підозрюваного", Юджіна, який прокидається у своїй квартирі, що за ніч перетворилася на місце злочину. Юджін не пам'ятає нічого про події минулої ночі, але криваві сліди не несуть у собі нічого хорошого. Тепер Юджін має дізнатися всю правду про те, що він зробив та про своє минуле, але спочатку треба позбутися тіла та відвести від себе підозри.

Юджін - ненадійний оповідач, тому всі його слова варто піддавати сумнівам, це непроста задача, адже читач протягом усього роману перебуває у думках та свідомості Юджіна. Не відчути емпатію до головного героя це задача з зірочкою, навіть коли від нього віє нотками психопатії (камон, він каже, що чай можна пити, лише коли захворів, я таким людям не довіряю). Протягом усієї історії дуже сильно відчувається все більший розпач Юджіна від розуміння того, що він потрапив у пастку, та роздратування від того, що рідна тітка, його друг та поліцейські, кружляють над ним, мов ті набридливі мухи, та заважають розібратися з кривавою проблемою.

Книга насправді дуже повільна, але захоплива настільки, наскільки може захопити жага дізнатися правду, дослідити, певним чином, місце злочину та розгадати головоломку.