І дан був мені бес у ребро, що б я не величався

Більш за все задовбала інвалідізація та повний похуізм лікаря з лазарета.
"Не зможете ходити, приходьте"
Якби в мене були сили в тілі, я б пішов у іншому напрямку, ідіот, а не до тебе

Поки ми були на навчанні відкрутили розетки в палатці, та поставили замість них виключателі. Так що тепер ми не можемо нічого заряджати, та користуватись кипятильниками, зато можемо виключити світло.

Телефони на вечір не видали, ввели нові правила стосовно скамеек на вулиці (демонтували всі) та нові правила стосовно порядків у палатці. Пов'язано це з тим що їх якась перевірка дрючить. Ступінь відношення можете оцінити самі. Лазаретний деган повезе завтра на консультацію, бо коли я кажу що скоро блять буду ледве ходити, я ніхуя не жартую, і коли мені ігнорують а потім я бігаю блять і кричу "скид!", я після цього блять і перестаю нормально ходити. Лікі лежать на пошті, лікі ще деякі потрібно купити в аптеці, сержант який виводив декількох людей на закупки, буде відсутній до вівторка. 👍

Плакав. Здоров'я це єдиний ресурс який мені потрібен в цій ситуації. Якщо у вас були якісь геройські уявлення про цей двіж, можете їх забути. Пам'ятаєте про те як всі охуєвали що рашка гонить інвалідів на штурм? У нас буде так само, якщо вже не так.

Вдалось залишитись черговим по палатці та провести день в більш менш одиночному режимі.

Спочатку поспоглядав як проходять перевірки від вищестоящих офіцерів (таке тут в перший раз). Навалило в палатку близько дванадцяти чоловіків, і почався стендап від полковника.
Лампочок повинно бути дві а не одна, бо ти от, ти хто взагалі такий і чому не на заняттях? Черговий? Так а палатку опечатати і піти на заняття не вийде? Пане такий-то, у вас є палатки з дверима? Ну ось. Менше з тим, от ви, солдат Лис Микита, ви нігті стрижете? Так тут якщо стати під цією лампою ніфіга ж не видно... А чому так багато броніків висить на ліжках? Що аж одинадцять чоловік в госпіталі? А ви Лис, одружені? А чого? Не найшли ще? От це прям багато чоловіків не хочуть вкалувати заради жінок зараз.

Один з офіцерів знімає наші нари на відео, та я усвідомлюю наскільки це виглядає убого. Поки вся ця братва шатається по дивізіону, поодинокі беднягі дозбирають якийсь дрібний сор по території. Я п'ю каву з відказником п'ятидесятником, який починає мені проповідувати Христа. Ми п'ємо з кружок сзчшників в якості ритуалу. Хлоп гарно збитий, та займався борьбою та іншими бойовими мистецтвами.

- Бога не можна побачити як він є і залишитись живим. - каже він.

Вишенька на торті - шикування на цілу годину, з дзеркальною перевіркою всього дивізіону. Навіщо? Та хто його знає. Я думаю вони б цим тільки і займались би.

На пошту мене не взяли, наче як через стан здоров'я, але хлопці сказали що чули як сержант підмітив що я якийсь підозрілий. Менше з тим, посилки які там лежали дня три, я нарешті отримав.

Лежачи в палатці, я чую як нарешті відпускають всю цю товпу (я пішов раніше, бо сержант хвилювався що в мене пішла кров носом🤷‍♀). Нерозбірлива лавина гуркоту чоловічих голосів наче котиться на мене, розбивається об острівця, оминає їх, та поступово затихає. Бог любить грішників, але не ненавидить гріх.

Згадую весь день фільм Параджанова "Лебедине озеро. Зона" а точніше надпис що висів над входом у тюрьму.

"Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя" Ленін.

А в голові крутиться пісня "демобілізація" точніше сектор Газа співає тільки одне слово і то перероблене в "госпіталізація"

Скорый поезд к дому мчится, полечу домой, как птица
Полечу, как птица я
Жизнь начнётся без авралов, сундуков и генералов
Госпіталізація

Я прижмусь к тебе щекою, ты смахнёшь слезу рукою
Госпіталізація
И пройдёмся под луною рядом с будущей женою

Перед цим два дні в годлові грав гімн України

"Ваше здоров'я належить батьківщині"
"Треба робити більший вальєр, бо цей вже їх не вміщує нормально"

Трохи цитат від офіцерів