Всечесніших отців-капеланів зі святом! Читати👇

Мабуть жоден святий не мав такої посмертної слави на християнському Заході, як Мартин Турський.
Його день відзначають 11 листопада (католики, лютерани та деякі православні церкви) та 12 (25) жовтня (православні).
Він є одним із п'яти католицьких покровителів Франції (святий Ремігій Реймський, святий Мартин Турський, святий Діонісій Паризький, свята Жанна д'Арк, свята Тереза ​​з Лізьє).
Мартин був офіцером римського війська в Галлії, єпископом міста Тур (Франція) та засновником капеланства.
Під час військової служби, він у люту зимову холоднечу зустрів жебрака і щоб зігріти його віддав йому половину свого плаща - «капи». Вночі уві сні побачив Христа, одягненого в його плащ (лат. cappa), який сказав: «Дивіться, мене Мартин одягнув!».
Пізніше друга половина плаща-капи святого Мартина стала предметом вшанування. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою» (лат. capella; укр. «каплиця»), а священика, який служив у цьому храмі, почали називати capellanus - капелан.
Після звільнення з військової служби і з кількома колишніми військовими товаришами заклав перший монастир у Галлії, пустинь Лігуже (Ligugé) біля Пуатьє, який існує донині, ставши родоначальником галльського (французького) чернецтва.
(Не забуваймо, що тодішня Галлія християнське просвітництво прийняла від Іринея Ліонського, учня Полікарпа Смирнського, який, у свою чергу, був безпосередньо пов'язаний з апостолом Іоанном Богословом).
За піклування про хворих, жебраків та голодних Мартин Турський отримав від народу додаток до імені — «Милостивий».
Його життя (чернецтво в поєднанні з активним місіонерством та милосердям) послужило взірцем для всієї агіографічної літератури та надихнуло на аскетичний подвиг багато поколінь християн Європи.

Світ завжди у кризі. Стоїк завжди у спокої.

Сенека нагадує нам:

"Немає пороку без виправдання, початок кожного з них скромний і пробачливий, зате після розливається широко. Дозволь йому виникнути — і ти не покінчиш із ним жодними стараннями. Будь-яка пристрасть спочатку немічна, а потім сама себе розпалює і набирається сили, розростаючись: легше не пустити її, ніж вигнати".

Річки найпростіше перетинати біля витоку. Так само і з бурхливими водами наших поганих звичок — усе це колись було лише тоненьким потічком, який можна було переступити одним кроком. Але якщо знехтувати цим моментом і ось уже перед нами не струмок, а бурхлива ріка, яку неможливо перейти.

Життя завжди ставить перед вибором: перейти струмок зараз — чи ризикувати потонути в ріці завтра. І цей вибір робимо тільки ми.

Цікаво, як співвідносяться в сучасному світі технології та соціум?
Хто визначає розвиток іншого:
1. технології - соціум?, чи
2. суспільство, яке задає темп технічному прогресу?
Це не просто академічне питання.
Це питання про те, хто та що формуватиме майбутнє.
Для прикладу.
Вся ця мем-політика стала можливою завдяки саме соцмережам.
Завдяки їм отримали президента-блогера на чолі США.
Причому запитай когось років двадцять тому як соцмережі вплинуть на політичну реальність, люди говорили би що завгодно тільки не це.
І США — не виняток.
Вони — прогноз майбутнього.
Цифрового лідерства.
Те, що почалося там,
прийде і до всіх.
Приходить уже зараз.
Технології вже не просто помічники.
Вони — реальність.
А це вимагає глибокого аналізу, а не лише коментарів у сторіс.
Питання до рефлексії:
- Чи готове суспільство до того, що влада переходить до цифрових лідерів?
- Як зберегти раціональність у світі?
- Що буде, коли алгоритм знатиме тебе краще, ніж ти сам себе?
Адже про майбутнє варто говорити.

Справа професора Вагенера: чи існує ще німецький Volk? Читати👇

Вищий адміністративний суд Німеччини підтвердив дисциплінарне стягнення щодо професора Мартіна Вагенера за його книгу про національну ідентичність.
Професора звинуватили в порушенні обов'язку поміркованості, необхідного для державних службовців, оскільки він є викладачем в Центрі підготовки та освіти розвідувальних фахівців (ZNAF), яким спільно керують Служба зовнішньої розвідки Німеччини (BND) та Федеральне відомство із захисту Конституції (BfV).
Справа полягає в тому, що в своїй книзі Вагенера «Kulturkampf um das Volk» («Культурна війна за народ») обговорюється національна ідентичність Німеччини та критикується офіційний підхід до мультикультуралізму.
Звинувачення базується на тому, що вживання терміну «Volk» (народ) перегукується з нацистською ідеологією, а уривок, де Вагенер написав, що футболісти Месут Озіл, Ілкай Гюндоган та Емре Джан були «турками з німецькими паспортами», які грали за Німеччину з кар'єрних міркувань, але «залишалися турками в душі», підриває довіру до нього як до викладача у федеральному закладі.
Про книгу "Культурна війна за народ: Федеральне відомство захисту Конституції та національної ідентичності німців".
Тема книги — «культурна війна» (Kulturkampf) за визначення німецької національної ідентичності в умовах міграційної політики. Вагенер позиціонує себе як захисника «традиційного» розуміння нації, посилаючись на еру від Конрада Аденауера до Гельмута Коля, і критикує сучасну «ліберальну еліту».
Центральна теза книги: чи існує ще «німецький народ» як культурна нація (Kulturnation)? На думку Вагенера, уряд Ангели Меркель свідомо перетворив історично сформовану культурну націю на мультикультурну, ігноруючи волю більшості автохтонного населення. Опитування, за його даними, свідчать про скептицизм більшості німців щодо цього проєкту. Цей процес, на думку автора, супроводжується «культурною війною», де опонентів дискредитують як «правих екстремістів», а Федеральне відомство з охорони конституції (BfV, Verfassungsschutz) є інструментом для придушення інакомислення.
Структура книги поділена на чотири основні глави:

1. Національна ідентичність: Визначення понять «народ» (Volk), «нація» та «батьківщина» на основі етимології (Duden) та класичних типологій. Вагенер вводить поняття «змушеної нації» (Zwangsnation), де державна політика нав'язується проти волі народу.
2. Політика Меркель: Аналіз самоненависництва еліти та «конфліктного імпорту» через міграцію. Автор стверджує, що для Меркель «німецький народ» — лише скорочувана частина мультикультурного «народу».
3. Роль BfV: Критика відомства як виконавця урядової лінії, з прикладами упереджених оцінок до так званного правого екстремізму.
4. Визначення руху ідентеристів (Identitäre Bewegung) як неекстремістського.

Завершується книга закликом до толерантності щодо «багатогранності ідентичності» та критикою «партійної держави», де суверенітет народу перейшов до політичної еліти.

Зоряні війни по‑аргентинськи: вибори наближаються.
Політика як космічна сага: добро і зло, світло і темрява, виборчі баталії у форматі блокбастера.
Мітинг-концерт Хав'єра Мілея супроводжувався показом кінофантазії на тему «Зоряних війн».
Ліходіями, які керували роботами з назвами ЗМІ та атакували персонажа Мілея, командували персонажі екс-президента Крістіни Кіршнер та Акселя Кісільоффа, губернатора-пероніста провінції Буенос-Айрес.
Хто переміг?
Реальна інтрига: 26 жовтня Аргентина обирає новий парламент.

Шумпетер, творче руйнування, фігура новатора - за що дали Нобелівську премію з економіки.

Королівська академія Швеції вручила Нобелівську премію з економіки трьом економістам: Джоелу Мокіру (США), Філіпу Агіону (Франція) та Пітеру Говіту (Канада).

Нагороду цьогоріч поділили навпіл — Мокіра відзначили «за визначення передумов сталого зростання завдяки технологічному прогресу», а спільну роботу Агіона та Говіта «за теорію сталого зростання завдяки творчому руйнуванню».

Простою мовою: вони пояснили, чому нові ідеї та винаходи — це двигун економічного зростання, і як держави можуть це прискорити.
Уявіть: економіка — як машина. Старі технології зношуються, а нові їх замінюють — це і є"творче руйнування", ідея Йозефа Шумпетера.
Мокір, Агіон і Говіт взяли цю концепцію, додали математику та реальні дані: показали, як конкуренція, патенти та інвестиції в науку роблять країни багатшими.

Наприклад, чому США ростуть швидше за інших — бо там фірми змагаються, активно працюють в інноваційній сфері і не бояться "знищувати" старе.

У сучасному світі їхні моделі — рецепт: більше R&D, менше бюрократії.

Для нас: Україна має використати це для відновлення — інновації як "творче руйнування" руїн.

P.S. Про Йозефа Шумпетера та його теорію - читайте сьогодні ввечері.

Чи справді Україні потрібні 10 мільйонів мігрантів?
Чи є альтернатива «імпортній економіці» ліваків.
Читати 👇

Ідея, що після війни Україна має залучити близько 10 мільйонів трудових мігрантів, звучить гучно, але насправді є хибною і небезпечною. Вона зводить проблему розвитку до арифметики населення, ігноруючи головне — якість економічної моделі, продуктивність праці та інноваційний потенціал нації.
Стисло та тезово:
1. Демографія — не лише кількість, а й якість.
Так, Україна має дисбаланс між працюючими та пенсіонерами. Але вирішувати його лише «імпортом робочих рук» — це шлях у пастку. Масове залучення мігрантів без інтеграційної стратегії призведе до соціальної напруги, культурних конфліктів і ще більшої залежності від зовнішніх факторів.
Натомість потрібно:
- стимулювати повернення українців з діаспори;
- створювати умови для збереження молоді в країні;
- інвестувати в освіту та перекваліфікацію громадян.
2. Продуктивність важливіша за чисельність.
Економіку рухає не кількість робітників, а їхня продуктивність. Країни з меншим населенням (Ізраїль, Швейцарія, Сінгапур) демонструють високий рівень розвитку завдяки інноваціям, технологіям і ефективному управлінню.
Україна може піти цим шляхом:
- розвивати високотехнологічні галузі (ІТ, оборонка, енергетика, біотехнології);
- автоматизувати виробництво, використовуючи роботизацію та штучний інтелект;
- підтримувати малий і середній бізнес, який створює робочі місця з доданою вартістю.
3. Відновлення через інновації, а не через дешеву працю.
Модель «дешева робоча сила» — це минуле. Вона прирікає країну на роль периферії світової економіки. Майбутнє України — у творчому руйнуванні старих структур і побудові економіки знань.
Це означає:
- інвестиції у науку та R&D;
- створення інноваційних кластерів у відбудованих містах;
- залучення українських стартапів до глобальних ринків.
4. Національні інтереси понад зовнішні рецепти
Україна не повинна копіювати чужі моделі, які часто пропонуються «ззовні» без урахування нашої історії, культури та викликів.
Масовий імпорт мігрантів є інструментом демографічної інженерії, а не економічного розвитку.
Справжня стратегія — це зміцнення власного людського капіталу: від освіти й медицини до культури й національної ідентичності.
Друзі! Після війни Україні потрібні не «10 мільйонів чужих робочих рук», а 10 мільйонів нових ідей, технологій і підприємницьких ініціатив.
Майбутнє країни визначить не кількість імпортованих працівників, а здатність всіх нас (тих, хто залишився, і тих, хто повернеться) створити економіку, що базується на інноваціях, високій продуктивності та національній гідності.

Уявіть економіку як спокійний кругообіг: гроші рухаються по колу — зарплати, рента, податки. Все працює, але без проривів. Це схоже на механізм, який крутиться, але не рухається вперед. І раптом у цей застиглий потік вривається блискавка — новаторська ідея. Вона руйнує старі правила, ламає рівновагу і запускає новий виток розвитку.
Саме так бачив капіталізм Йозеф Шумпетер (1883–1950) — австрійський економіст, якого називали «єретиком» за те, що він не вірив у стабільність і рівновагу. Для нього економіка — це не спокій, а постійна буря. І серце цієї бурі він назвав «творчим руйнуванням».
Так що таке «творче руйнування»
Шумпетер пояснює: зростання — це не просто «більше того самого». Якщо виробляти ще більше карет, залізниці з цього не вийде.
Розвиток починається тоді, коли з’являється щось принципово нове:

- новий товар або якість,
- новий метод виробництва,
- новий ринок,
- нове джерело ресурсів,
- нова форма організації (монополія чи її руйнування).

Інновація завжди порушує «циркулярний потік». Вона створює нові галузі (автомобілі породили сталеливарну й гумову промисловість), але водночас знищує старі (кінні заводи перетворилися на ремесло).
Це зрозуміло, що болісно: зникають робочі місця, виникає нерівність. Але без цього — застій.
Візьмемо приклади з сучасності

- Kodak винайшов цифрову камеру ще у 1975 році, але не наважився зруйнувати власний бізнес на плівці. У 2012‑му компанія збанкрутувала, втративши 145 тисяч робочих місць.
- Netflix знищив Blockbuster, який здавався непохитним гігантом відеопрокату.
- Tesla перевернула автомобільний ринок: від нуля у 2010‑му до 18% світового ринку у 2025‑му.
- Смартфони поховали Nokia, яка ще у 2007‑му контролювала половину світового ринку мобільних телефонів.
- Штучний інтелект сьогодні «з’їдає» сотні мільйонів робочих місць, але водночас відкриває нові ринки на трильйони доларів.

Це і є творче руйнування: старе гине, щоб нове могло народитися.
Визнання ідей Шумпетера відбулося.
В цьому році Нобелівську премію з економіки отримали науковці Дж.Мокір, Філіп Агіон та Пітер Говіт, які розвинули його теорію: інновації + конкуренція = зростання. Це стало підтвердженням того, що світ рухається не завдяки стабільності, а завдяки кризам і проривам.

🇺🇦 Це є уроком для нас і звучить особливо актуально.

- Старе: радянські руїни, корупційні схеми, неефективні заводи.
- Нове: IT, агротехнології, цифрові сервіси.

Досвід Південної Кореї показує: після війни ставка на науку та інновації дала +4% ВВП щороку. Україна може повторити цей шлях, якщо зробить ставку на R&D, STEM-освіту, підприємництво...
Шумпетер попереджав:

якщо суспільство боїться руйнування, воно скочується у «бюрократичний соціалізм» — систему, де все застигло.

Сьогодні ми бачимо, як штучний інтелект, війна й глобальні кризи вже руйнують старі моделі. Питання лише в тому, чи використаємо ми цю бурю як шанс.
Для України творче руйнування — не загроза, а суперсила. Лише зламавши уламки минулого, ми зможемо побудувати економіку майбутнього.

Нобель 2025: інновації й кризи підтвердили правоту теорії Шумпетера. 👆

Ще Макс Вебер наголошував: традиція — це безумовна цінність, яка не потребує раціонального виправдання. Вона існує не тому, що її можна довести логікою, а тому, що вона є основою нашого життя.

Що таке традиція?
Традицію можна зрозуміти у трьох вимірах:
1. Передача досвіду — коли цінності, звичаї та знання переходять від покоління до покоління.
2. Форми життя — мислення, політичні та правові інститути, моральні й естетичні уявлення, звички, які суспільство вважає важливими.
3. Ставлення сучасників — як нинішнє покоління приймає і переосмислює ці цінності.

Отже, традиція — це не просто «старе» чи «застаріле». Це — накопичений століттями досвід, який продовжує бути значущим і сьогодні.

Карл Мангейм писав: коли суспільство переживає руйнівні трансформації, що загрожують звичному способу життя, консервативна свідомість починає усвідомлювати свою історичну роль. Тобто консерватизм перестає бути лише «звичкою берегти старе» і перетворюється на ідеологію, яка захищає фундаментальні цінності. Тобто в механізм, завдяки якому цивілізація зберігає свої досягнення і ставить їх на службу майбутньому.

Недарма філософ Герд-Клаус Кальтенбруннер визначав консерватизм як «позачасову систему універсальних цінностей», поряд із традицією, релігією, етикою та культурою.

Друзі. Цивілізація — це не лише технології чи економіка. Це стійкий комплекс духовних, культурних, соціальних і політичних відносин, які розвиваються, але водночас зберігають сталість. Саме завдяки цьому суспільство уникає «війни всіх проти всіх».
Для цього й існують право, держава, релігія — ті «обмежувачі», які тримають суспільство в рівновазі. А духовною основою цих інститутів є саме консерватизм, який дозволяє не лише берегти вже створене, а й розвиватися у межах власної системи цінностей, релігійно-морального світогляду та правових відносин.

Тобто мова йде про здатність суспільства зберігати своє ядро, щоб мати майбутнє.

Усі роздуми про традицію й консерватизм набувають особливого значення саме для України сьогодні. Адже війна, яку ми переживаємо, — це не лише боротьба за територію чи ресурси. Це боротьба за право залишатися собою, за збереження нашої національної ідентичності, яка формувалася століттями.

У повоєнному облаштуванні України саме ця ідентичність стане головним орієнтиром. Вона дозволить не лише відбудувати зруйноване, а й утвердити власний шлях розвитку — спираючись на традицію, культуру, духовні цінності та історичну пам’ять. Бо без цього відновлення буде не справжнім.

In memoriam
Маргарет Тетчер -100 років з дня народження.

"Марксисти встають рано-вранці, аби просувати свою справу. Ми повинні вставати ще раніше, аби захистити нашу свободу".

#Тетчер

15 жовтня 1844 року народився Фрідріх Ніцше.
Філософ трагедії, мислитель волі та величі...
Читати👇

Denn ich liebe dich, oh Ewigkeit: : сьогодні річниця народження Ніцше.

«Прийшовши до найближчого міста, що лежав за лісом, Заратустра знайшов там безліч людей на базарній площі. Всі чекали виступу канатного танцюриста. І звернувся Заратустра до людей:
- Я буду вчити вас про Надлюдину...
Поки Заратустра говорив так, хтось крикнув з натовпу:
- Ми чули багато про канатоходця, нехай нам покажуть його!
І весь народ почав сміятися із Заратустри ".

У цих словах Фрідріха Ніцше стисло викладається не тільки вся сутність його філософії, а й його доля.
15 жовтня 1844 року народилася Людина, яка була свідком Сучасності. Викривачем Людства. Пророком Майбутнього. Яка сповістила нас про прихід Надлюдини.
Фрідріх Вільгельм Ніцше - філософ, незрозумілий для свого часу, який дивився настільки вище людських висот, що добропорядні бюргери вважали його блазнем або божевільним...
Уже в XX столітті з'явиться багато різних філософських альтернатив. Ці альтернативи будуть в дечому і глибшими, і конструктивнішими, ніж філософія Ніцше. Але без Ніцше вони були би неможливими.
Бо саме завдяки Ніцше ми можемо вибудовувати свої системи на вільному філософському просторі.

Якась наша епоха значною мірою жалюгідна
Велика присутність потворного, низького та вульгарного. Дурість та невігластво розуміються як щось нормальне. А що думати про суспільство, де під сумнів ставиться різниця між чоловіком і жінкою? 

Автор: Сергій Чаплигін

Детальніше читайте тут

Всі проблеми виникають від того, що ми речі не називаємо своїми іменами.
Тому ніколи не запитуйте: "Як?"
Завжди запитуйте: "Чому?"
Бо коли ми питаємо "як" - нас цікавить процес, і лише, коли ми питаємо "чому" - нас дійсно цікавить причина.
Починаймо ставити реальні запитання. І вимагати на них реальні відповіді.